Подальші переговори щодо фактичного припинення війни в Україні залежатимуть від того, чи зможуть ключові гравці довіряти один одному

Президент США Дональд Трамп розпочав переговори з президентом Росії Володимиром Путіним про можливе припинення війни в Україні, але нині, схоже, настав якийсь глухий кут. Утримання Росією п’яти окупованих регіонів (включно із Кримом), а також забезпечення постійного нейтралітету України навряд чи будуть прийнятними для президента України Володимира Зеленського. Подальші переговори щодо фактичного припинення війни залежатимуть від того, чи зможуть ключові гравці довіряти один одному. Про це йдеться в авторській колонці Девіда Вілкокса, викладача кафедра політології та міжнародних відносин у Бірмінгемському університеті (Великобританія) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Загалом довіра та її розвиток між лідерами пропонують потенційний шлях до подолання міжнародного конфлікту та досягнення дипломатичної угоди. Дійсно, мінімальний рівень довіри необхідний для того, щоб держави могли працювати разом.

Прикладом цього було те, як розвивалися відносини між радянським лідером Михайлом Горбачовим та президентом США Рональдом Рейганом. Можна стверджувати, що саме регулярні особисті взаємодії між Горбачовим та Рейганом (чотири саміти лише за три роки) дозволили їм розвинути рівень взаєморозуміння та підвищити довіру, аби скоротити запаси ядерної зброї.

Як завойовується довіра?

Довіра є важливим елементом ефективних переговорів і може визначати їх результат та впливати на успішність. Важливість довіри у переговорах можна знайти протягом усієї історії.

Навіть якщо довіра потенційно виникла між лідерами країн, але інші громадяни її не поділяють, то це може серйозно зашкодити переговорам. Одним із прикладів є Лахорський мирний процес між Індією та Пакистаном у 1999 році, який був підірваний військовими діями Пакистану.

Генерал Первез Мушарраф, голова збройних сил, провів військове вторгнення в район Джамму і Кашміру, порушивши договір між двома державами і призвів до краху довіри, підірвавши мирну угоду, підписану раніше того ж року між прем’єр-міністром Пакистану Навазом Шаріфом та його індійським колегою Аталом.

Кому ви довіряєте?

У міжнародних відносинах ключовими факторами, що створюють довіру, вчені вважають потенціал, мирні наміри, чесність та передбачуваність. Трамп, схоже, вважає, що Путін — надійний партнер на переговорах. Цю думку не поділяє Зеленський, який ставить під сумнів щирість, наміри та чесність Путіна.

Зеленський припускає, що минулі дії Путіна (включно із повномасштабним вторгненням в Україну) вказують на його майбутню ненадійність. Це підтверджено Мінськими угодами 2014-2015 років, які були спробою домовитися про мирну угоду між Росією та Україною, але так і не були належним чином реалізовані. Замість того, щоб домагатися реалізації цих угод, Росія обрала подальші військові дії проти України у 2022 році.

Щоб продовжити переговори, Зеленському необхідно буде переконатись у серйозності намірів Путіна та його готовності діяти чесно. Українському лідеру також необхідно буде переконатися у надійності Трампа і в тому, що США забезпечать дотримання Путіним будь-якої домовленої угоди.

Якщо Трамп хоче досягти своєї мети та покласти край війні, йому, очевидно, необхідно буде усунути цю недовіру. Може виникнути спокуса просто виключити Зеленського з особистих зустрічей (щоб узагалі обійти це питання), але є ризики, що лідери не зустрінуться з опонентами.

Коли у 1990-х роках йшлося про спроби досягти угоди з палестинцями, тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін шкодував, що не зустрівся з керівником Палестини Ясіром Арафатом до досягнення угоди в Осло. Малося на увазі, що Рабін діяв би інакше, якби знав Арафата краще.

Як альтернатива Трамп міг би використати свої власні відносини із Путіним, аби «спонукати» російського лідера зробити кроки, які продемонструють Зеленському, що він є надійним партнером на переговорах. Головне, Путін повинен продемонструвати свою серйозність та щирість щодо змістовних переговорів та мирного врегулювання. Жести примирення можуть мати ключове значення.

Один із відомих прикладів — візит президента Єгипту Анвара Садата до Єрусалиму у 1978 році, коли він став першим арабським лідером, який виступив в ізраїльському парламенті. Це вважалося життєво важливим компонентом для мирних переговорів між двома країнами та призвело до угод у Кемп-Девіді 1979 року.

Особиста взаємодія між Путіним та Зеленським могла б стати способом заспокоїти українського лідера. Однак потрібно набагато більше, щоб продемонструвати, що людина чи навіть держава заслуговує на довіру.

Як одного разу сказала Дебора Ларсон, професорка політології Каліфорнійського університету: «Люди вірять, що хороша людина ніколи не зробить нічого поганого, тоді як погана людина може час від часу робити як добрі, так і погані вчинки. У підсумку, одна провина вказує на те, що людина аморальна, тоді як один хороший вчинок не багато демонструє».

Інший підхід — розпочати російсько-українські переговори на набагато нижчому рівні та розвивати їх вгору (або паралельно з переговорами на вищому рівні). Чиновники нижчого рівня могли б розвивати власні міжособистісні відносини, одночасно працюючи над тим, як подолати розриви між різними лідерами.

Будь-які переговори про припинення війни зрештою залежатимуть від цих двох держав та їхніх лідерів. Ігнорування міжособистісних відносин та відсутності довіри, зроблять будь-яку угоду практично неможливою.