Припинення вогню може супроводжуватися обіцянкою України найближчим часом провести президентські вибори і  Кремль сподівається, що Володимир Зеленський їх програє, а новий президент буде більш поступливим, на кшталт керівництва Грузії упродовж останіх 10 років. У такому випадку Росія досягне своєї мети — отримає нейтральну, хоча й не цілком беззахисну Україну, а Дональд Трамп зможе оголосити про дипломатичний успіх

Влітку 2023 року, коли друга українська контрнаступальна операція ще тривала, ми розмовляли з Александром Біком, високопосадовцем адміністрації Джо Байдена, який допомагав у розробці стратегічного планування в Раді національної безпеки напередодні російського вторгнення. На той момент американська стратегія в Україні виглядала дуже успішною. Перед початком війни США переконали скептично налаштованих європейців у тому, що американська розвідка щодо неминучого російського вторгнення є достовірною, згуртували європейців для спільної реакції, а також творчо використали розвіддані, щоб підготувати американську громадськість до майбутньої боротьби. Врешті-решт, Вашингтон переконав і самих українців у тому, що Володимир Путін не блефує. Американська розвідка заздалегідь знала плани Росії на полі бою і передавала їх українським військовим; США терміново доправили в Україну високоефективні протитанкові озброєння та допомогли українським посадовцям вибудувати надійну оборону Києва. До того ж, американським стратегам пощастило. Про це йдеться в аналітичній статті The New Yorker, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«Ми вгадали одну річ абсолютно точно — що робитимуть росіяни, коли вони це робитимуть і де вони це робитимуть. Ми помилилися в усьому іншому — російських можливостях, українських можливостях та реакції Європи. Але ці помилки лише зіграли нам на руку», – зазначає Бік.

Розмова з Біком відбулась у період оптимізму. Український контрнаступ ще не зазнав невдачі; Росія ще не змогла відновити свої знекровлені збройні сили; а спогади про збройне повстання олігарха Євгена Пригожина залишалися свіжими. Дональд Трамп був лише колишнім президентом США, який намагався уникнути кримінальних звинувачень у численних юрисдикціях. Бік не відчував, що Путін відкритий до справжніх переговорів щодо припинення війни. Проте не менш важливо було й те, що ані він, ані адміністрація Байдена не поспішали досягти такого результату. Вони вважали, що час грає на користь України та її союзників. Президентські вибори у США здавалися ще далекими, а українське питання — периферійним для них.

Але це було тоді.

Після переобрання Трампа, люди, які переймаються долею України, поділилися на два табори. Один стверджував, що, незважаючи на давню прихильність Трампа до Путіна, його адміністрація, ймовірно, проводитиме політику, подібну до політики його попередника, а можливо, навіть — як деякі сподівалися — більш прихильну до України. Інші ж остерігалися, що Трамп 2.0 буде значно гіршим.

У червні 2024 року група дослідників у Європейській раді з міжнародних відносин під керівництвом Джеремі Шапіро, колишнього посадовця адміністрації Барака Обами, презентувала доповідь, у якій, напівжартома, окреслила «шість страхітливих сценаріїв» зовнішньої політики Трампа. Серед них — згортання американських ініціатив щодо клімату, часткове згортання НАТО та поспішний, необдуманий саміт щодо України в Саудівській Аравії.

Шапіро розповів влітку 2024 року, що написав цю доповідь головним чином для європейських посадовців, які недостатньо серйозно замислювалися над наслідками другого президентського терміну Трампа.

«Вони не зовсім розуміли, що за чотири роки після відходу Трампа з посади у Республіканській партії відбувся досить вражаючий інтелектуальний зсув щодо зовнішньої політики та інших питань. Трамп 2.0 завдасть значно більшої шкоди», – запевняв Шапіро.

Дотепер усі ознаки вказують на те, що песимісти мали рацію.

На початку лютого 2025 року команда Трампа вирушила з візитом до Європи. На Мюнхенській конференції з безпеки віцепрезидент США Джей Ді Венс викликав розчарування у присутніх голів держав Євросоюзу, витративши значно більше часу на критику міграційної політики та придушення ультраправих партій, аніж на обговорення війни в Україні, яку він майже не згадав. Двома днями раніше міністр оборони США Піт Хегсет оголосив, що Україна не стане членом НАТО у найближчому майбутньому та не може сподіватися на повернення, у межах переговорів, до своїх довоєнних кордонів.

Цю тенденцію у політиці підтвердив і президент Дональд Трамп, який провів тривалу та дружню телефонну розмову з Путіним. Після цієї розмови Трамп змінив погляди на війну: за його словами, відповідальність лежить на самих українцях. Він прагнув припинення війни, проте одночасно вимагав від України підписати кабальну угоду, згідно з якою 50% доходів від видобутку корисних копалин мали б надходити до США. Зеленський, який протягом кількох місяців намагався уникати конфронтації з Трампом, категорично відмовився.

Згодом команда Трампа з питань зовнішньої політики — до якої входили держсекретар Марко Рубіо, радник з національної безпеки Майк Уолтц та інвестор у нерухомість Стів Віткофф — зустрілася в Ер-Ріяді з високопосадовцями Росії для підготовки саміту між Трампом і Путіним. Зеленський різко відреагував на те, що виглядало як переговори про майбутнє України без її участі. Після цього Трамп заявив у соцмережі Truth Social, що Зеленський обдурив США, змусивши їх підтримати війну. Він назвав українського президента «диктатором без виборів» і написав: «Зеленському краще поквапитися, інакше він взагалі залишиться без країни».

24 лютого 2025 року, у третю річницю повномасштабного російського вторгнення, Сполучені Штати разом із Росією, Білоруссю, Північною Кореєю, Ізраїлем та іншими проголосували проти резолюції Генеральної Асамблеї ООН, що засуджувала російську агресію. 25 лютого 2025 року стало відомо, що Україна погодилася на переглянутий варіант угоди про корисні копалини; Зеленський сподівався прибути до Вашингтона для церемонії підписання.

Для багатьох у Європі допис Трампа у Truth Social став справжнім шоком.

«Ймовірно, варто почекати і подивитися, як усе розвиватиметься. Але моє враження таке: якщо Трамп стає на бік Путіна, який є найбільшою загрозою європейській безпеці, то ситуація змінилася докорінно», — зазначив Янніс Клюґе з німецького аналітичного центру Stiftung Wissenschaft und Politik.

Він також зазначив, що Трамп може не усвідомлювати, наскільки радикальними є російські вимоги. Чи справді він спробує змусити Зеленського відмовитися від українських міст, що перебувають під контролем уряду, лише тому, що Путін претендує на них? Або, як того також вимагає Путін, вивести війська НАТО зі Східної Європи? Можливо, ні. Але Україна прагне отримати надійні гарантії безпеки від західних партнерів і зберегти здатність захищатися у майбутньому у разі нового російського вторгнення. Саме цього Росія не хоче допустити — і наразі складається враження, що Трамп займає її сторону.

Трамп і Путін, схоже, рішуче налаштовані зустрітися найближчим часом. Перспектива цієї зустрічі гнітюча. З іншого боку, ніхто не хоче, щоб війна в Україні тривала надалі. Наразі можна виокремити три можливі сценарії.

У загальних рисах Трамп може використати американський вплив на Росію й Україну, щоб досягти довготривалого врегулювання війни. Інший варіант — домогтися припинення вогню та політичної угоди, яка може бути стійкою або ж розвалитися. Це так званий сценарій «Мінськ-3», названий на честь двох попередніх перемир’їв, які Україна уклала під тиском Росії у 2014 та 2015 роках. Третій варіант — Трамп може розпочати переговори, швидко розчаруватися і втратити інтерес, залишивши Україну та Європу напризволяще.

За найкращих обставин, навіть за участі найвправніших дипломатів світу — наприклад, як висловився один експерт з вашингтонського аналітичного центру, «команди А», яка свого часу вела переговори щодо ядерної угоди з Іраном, а не «команди невдах», що побувала у Саудівській Аравії, — досягти стійкого врегулювання війни було б надзвичайно складно.

Сторони залишаються далекими у своїх фундаментальних вимогах, і немає очевидного шляху до компромісу. Навіть найпростіше припинення бойових дій у цій ситуації є надзвичайно складним. Російська та українська армії розташовані у безпосередній близькості одна від одної, щоденно обмінюючись ударами дронів і артилерійським вогнем.

«Вони переплетені. Вам знадобляться зони розмежування, потенційно демілітаризована зона. Потрібно буде створити зони відведення важкої техніки. І необхідно буде забезпечити моніторинг уздовж лінії фронту, яка настільки довга, що люди фізично не можуть цього зробити», — зазначає Семюель Чарап, аналітик RAND, який є активним прихильником переговорів щодо припинення війни.

Джеремі Шапіро з Європейської ради з міжнародних відносин вважає, що припинення вогню за сценарієм «Мінськ-3» можливе тільки тому, що це найкоротший шлях для Трампа до його мінімальної мети — «закінчення» війни.

«Легко уявити, як могли б виглядати такі переговори. Заходите, даєте росіянам достатньо поступок, щоб вони вважали переговори вигідними, потім змушуєте українців це прийняти. І йдете додому», – пояснює Шапіро.

Він припускає, що припинення вогню може супроводжуватися обіцянкою України найближчим часом провести президентські вибори. (Заплановані на 2024 рік вибори не відбулися через воєнний стан, що стало однією з головних тез російської пропаганди — Трамп у своєму дописі у Truth Social також повторив це твердження, назвавши Зеленського «невибраним лідером».)

Кремль може сподіватися, що Зеленський програє вибори, а новий президент України буде більш поступливим, що дозволить Росії впливати на українську політику іншими засобами, без відкритої війни, — так, як вона робила це в Грузії останні 10 років. У такому випадку Росія досягне своєї мети — отримає нейтральну, хоча й не цілком беззахисну Україну; вона збереже свій суверенітет — принаймні поки що; а адміністрація Трампа зможе оголосити про дипломатичний успіх.

«Таємниця успішних переговорів у такій ситуації — підживлювати оманливий оптимізм у всіх сторін. Принаймні одна зі сторін, звичайно, помиляється, але хто саме — невідомо. А українцям можна сказати: так, це не ідеально, але ви програєте цю війну. Альтернатива набагато гірша. Тож заморозьте ситуацію. Європейці виділять багато грошей на відбудову. Ви збережете власну оборонну промисловість, яку зможете розвивати за допомогою європейських партнерів», – каже Шапіро.

Він припускає, що Україна могла б укріпитися за зразком Західної Німеччини чи Ізраїлю — «а що буде через 5 або 10 років, подивимося».

Клюґе у Берліні не вірить, що Кремль погодиться на таку угоду.

«Путін вважає, що він виграє війну. Він має всі важелі впливу. Припинення вогню сповільнило б його наступ і дозволило Україні зміцнити свою оборону. А як тільки війну зупиняють, її важко знову розпочати», – запевняє Клюґе.

Чарап додає, що, на його думку, навіть якщо Росія погодиться на припинення вогню за типом «Мінська-3», Україна зрештою його відхилить.

«Загальний принцип полягає у тому, якщо намагатися нав’язати політичний порядок, який не має жодної легітимності, це викличе спротив. Тож якщо буде укладена угода, яка просто не є життєздатною в Україні, її саботуватимуть. Вони мають багато інструментів — як насильницьких, так і ненасильницьких — щоб підривати домовленості, до яких їх не залучили. У такому випадку, ймовірно, війна відновиться — але вже без адміністрації США, готової беззастережно підтримувати Україну», — каже Чарап, порівнюючи з невдалими спробами США створити стабільний уряд в Афганістані.

Це, мабуть, найбільш імовірний сценарій: продовження війни, але зі значним скороченням військової підтримки з боку США. Як довго українські збройні сили зможуть утримувати позиції, особливо без американської розвідки, яка була ключовим чинником їхнього успіху? І де ще Україна зможе знайти підтримку?

Клюґе вважає, що в Європі може сформуватися «коаліція охочих» — країн, які нададуть свою зброю та придбають решту зброї в США.

«Ми маємо вирішити, чи це Zeitenwende — історичний переломний момент для європейської безпеки, або ж ми підемо на поступки всім вимогам Путіна, і не тільки щодо України», — заявив Клюґе.

Одне питання — можливо, лише історичне — полягає у тому, чи могла адміністрація Байдена зробити щось, аби запобігти цьому. Деякі аналітики стверджують, що Вашингтон був занадто обережним у постачанні зброї; інші — що він занадто вагався у спробах досягти миру. Якщо війна все одно мала завершитися переговорами, чи не варто було їх розпочати раніше?

На думку Шапіро, адміністрація Байдена зіткнулася із риторичною проблемою: як вести переговори з Путіним після того, як його було охарактеризовано як абсолютне зло? Вона також мала стратегічну дилему, пов’язану з концепцією, відомою у науковій літературі як «поворотне стримування» (pivotal deterrence). Байден обіцяв підтримувати Україну «стільки, скільки потрібно» і ніколи не вступати в переговори з Росією за її спиною — «нічого про Україну без України», як довгий час вимагали українські посадовці.

Для Шапіро це було цілком зрозуміло, але водночас позбавило США важелів впливу.

«Якщо ви — третя сторона, яка не бере участі у бойових діях, і намагаєтеся змусити обидві сторони піти на угоду, вам доведеться чинити тиск на обох. Якщо ви дивитеся на свого союзника і кажете: «Ну, ми не можемо на нього тиснути, бо він наш союзник», — то ви ніколи не досягнете угоди. Щоразу, коли ви наближатиметесь до позиції союзника, його вимоги лише зростатимуть», – упевнений Шапіро.

Він вважає, що адміністрація Байдена могла б зробити більше для того, щоб посадити за стіл переговорів як Україну, так і Росію.

Олександр Бік, стратег з національної безпеки, який нині викладає лідерство та державну політику в Університеті Вірджинії, відкинув цю критику. Адміністрації Байдена не вдалося досягти узгодженого завершення війни, пояснив він, тому що Росія принципово цього не хотіла.

«Ми не отримали жодних ознак, що росіяни були зацікавлені у чомусь, окрім капітуляції України.  Адміністрація Байдена пробувала різні формати діалогу, і жоден з них не дав результатів. У підсумку залишалася лише одна альтернатива: «Ви ставите свого союзника у найкраще можливе становище для переговорів. І саме це було зроблено. Ось чому в українців так багато зброї, яка не буде вічною, але якої поки що достатньо», – наголошує Бік.

Коли йому запропонували думку, що адміністрація Байдена могла б краще вчинити, змусивши Україну погодитися на невигідний мир, з огляду на те, що адміністрація Трампа, ймовірно, нав’яже ще гірший варіант, він різко заперечив.

«Ви кажете, що морально неприйнятний крок — змусити країну прийняти фактичне підкорення Росії — це те, що адміністрація Байдена мала б зробити? Можна сперечатися, що це врятувало б життя, бо менше людей загинуло б у процесі. Але для мене цей аргумент абсолютно непереконливий. Україна прийняла рішення оборонятися; тому не союзникам вирішувати, коли вона має зупинитися», – зазначає Бік.

Улітку 2024 року Шапіро зазначав, що, хоча він ніколи не міг прийняти фундаментальну корупційність Трампа, між ними були деякі точки дотику: він також вважав, що США надмірно розпорошені у зовнішній політиці і що інколи їм варто бути менш моралізаторськими у відносинах із супротивниками. Тепер же він був шокований.

Під час першої каденції Трампа в американському уряді було достатньо хаосу і внутрішнього спротиву, щоб найбільш руйнівні його наміри — наприклад, вихід із НАТО — можна було звести нанівець. Але цього разу ситуація інша.

За словами Шапіро, федеральний уряд перетворюється на «апарат, створений для якогось орвелівського жахіття». Він порівняв це з антиутопією «1984»: «Спершу вони воювали з Євразією, а потім раптом виходило розпорядження, що Євразія — це союзник, а ворогом є Остазія, і все змінювалося, але водночас здавалося, що нічого не змінилося; так було завжди. Саме це вони намагаються створити».

США, як держава, виживуть, хоча й ослабленими. Європа також, на думку Шапіро, знайде баланс. Але Україна — у великій небезпеці.

«Якщо американці продовжать діяти так, як зараз, проти них сформуються коаліції — це певний закон політики. Але коли це станеться і скільки часу знадобиться — це складне питання. І особливо складне для України. Вона веде війну безпосередньо зараз, сьогодні, і вона її вже програє», – стверджує Шапіро.