За підсумками дослідження стало відомо, що українці схильні обміняти деякі території на мир, але чітко й одностайно заявляють про категоричне несприйняття російського політичного контролю — після трьох років виснажливої війни, що зруйнувала їхні міста, забрала десятки тисяч життів і змусила мільйони людей залишити свої домівки

З моменту свого повернення на посаду наприкінці січня 2025 року, президент США Дональд Трамп чітко дав зрозуміти, що прагне якнайшвидшого завершення війни в Україні, незалежно від того, що це означає для самих українців. Розірвавши з багаторічною політикою Заходу щодо ізоляції президента Росії Володимира Путіна, Трамп провів 90-хвилинну телефонну розмову з російським лідером, не повідомивши про це Україну чи європейських союзників. Потім, у середині лютого 2025 року, держсекретар США Марко Рубіо провів попередні переговори зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія) без участі представників Києва. Водночас Трамп назвав президента України Володимира Зеленського «диктатором» і, з незрозумілих причин, звинуватив Україну у розв’язанні війни, яка почалася з анексії Криму та частини Донбасу у 2014 році й значно розширилася у лютому 2022 року з початком повномасштабного вторгнення РФ. Сигнал зрозумілий: Вашингтон прагне завершити війну на своїх та російських умовах, незалежно від думки українців.

Про це йдеться в аналітичній статті Яніни Ділл, професорки кафедри глобальної безпеки імені Джейм Луїзи Річардсон у Школі державного управління Блаватника в Оксфордському університеті, Марні Говлетт, викладачки факультету політики й міжнародних відносин в Оксфордському університеті та Карла Мюллера-Крепона, доцента кафедри урядування у Лондонські школі економіки та політичних наук на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Стратегія Трампа щодо відсторонення України від мирних переговорів із Росією не лише порушує основні міжнародні норми дипломатії, але й є стратегічною помилкою. Вашингтон дійсно має важелі впливу на Київ, адже припинення військової допомоги США значно ускладнило б здатність України продовжувати війну проти РФ. Однак адміністрація Трампа не може просто наказати Україні скласти зброю. Якщо Трамп змусить Зеленського погодитися на угоду, яка радикально розходиться з уподобаннями українців, вона ризикує розвалитися незабаром після підписання. Думка українського народу також є критично важливою для моральної та юридичної легітимності будь-якої мирної угоди. Адже саме українці воюють за свою країну й гинуть на полі бою.

Ключове питання полягає в тому, чи готові українці піти на поступки для завершення війни. У перший рік після повномасштабного вторгнення Росії відповідь була однозначно негативною. У липні 2022 року ми провели опитування серед 1160 українців, щоб з’ясувати, чи готові вони до поступок Росії задля збереження життів і зниження ризику ядерного удару. В усіх категоріях відповідей ми виявили, що вони не були готові до цього. Коли респондентів запитували, чи згодні вони пожертвувати автономією України від Росії або поступитися територією для зменшення втрат у війні, вони переважно відкидали такі варіанти, віддаючи перевагу опору за будь-яку ціну.

У грудні 2024 року та січні 2025 року ми повторили наше попереднє опитування. Нові результати, які ми повністю представили у робочому документі, показують, що допущення контролю Росії над українським урядом залишається червоною лінією, яку українці відмовляються перетинати. Водночас українці стали більш схильними до розгляду інших поступок. Деякі, наприклад, виявилися відкритими до залишення Криму під контролем Росії в обмін на мінімізацію цивільних і військових втрат. Інші могли б розглянути відмову від вступу до НАТО. Деякі навіть готові поступитися частинами Донбасу. Ці результати свідчать про те, що українці можуть бути більш схильні до компромісів, щоб обмежити витрати війни, ніж вони були у липні 2022 року.

Втім, нинішнє зближення Трампа з Москвою навряд чи призведе до укладання угоди, прийнятної для українців. Президент США прийняв російські наративи щодо війни та передчасно підтримав вимоги Росії ще до початку будь-яких переговорів, що свідчить про те, що угода, запропонована США, буде непропорційно вигідною для Кремля. Наприклад, Трамп уже виключив повернення України до її кордонів 2014 року та її членство в НАТО. Крім того, 24 лютого 2025 року, у третю річницю повномасштабного вторгнення Росії, Сполучені Штати двічі стали на бік Росії в Організації Об’єднаних Націй: спершу, виступивши проти резолюції, яка засуджує російську агресію проти України, а потім – склавши та підтримавши резолюцію Ради Безпеки ООН, яка закликає до завершення війни без визнання агресії з боку Росії.

Як показує наше нове опитування, українці не настільки виснажені війною, щоб просто підкоритися імперативним вимогам великих держав. Вони, як і раніше, віддають перевагу опору російському контролю за будь-яку ціну, і більшість досі виступає проти територіальних поступок. Якщо їх змусити погодитися на угоду, яка не унеможливлює сценарій, за якого українці «можуть одного дня стати росіянами», як заявив Трамп 11 лютого 2025 року, вони можуть знайти спосіб продовжити боротьбу – можливо, за умови посиленої підтримки з боку Європи – навіть якщо Вашингтон припинить військову допомогу Києву. Таким чином, Трампу не вдасться виконати свою обіцянку американцям припинити «жахливу і криваву війну». Навпаки, він зробить Сполучені Штати слабшими, винагородить російську агресію та поставить під загрозу ще більше життів в Україні та за її межами.

Земля в обмін на мир?

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну, багато західних експертів закликали український уряд поступитися територією або автономією для припинення війни. Ледве російські війська перетнули кордон України у лютому 2022 року, як низка американських та європейських стратегів і вчених, а також світових лідерів заявили, що країна не має шансів проти значно більшого східного сусіда. Після того як Україна здивувала світ, успішно відбивши спробу Росії захопити Київ, багато експертів почали закликати її до укладення угоди під час переговорів у Стамбулі у березні 2022 року. Хоча заклики до мирної угоди зменшилися, коли українці почали ефективно контратакувати, вони ніколи не зникали повністю. Починаючи з літа 2023 року, тиск щодо укладення угоди знову зріс, оскільки зусилля України з повернення територій зайшли у глухий кут. Для деяких експертів нестримна вартість війни в людських життях, її руйнівний вплив на українську та глобальну економіку, а також ризик ядерної ескалації з боку Росії є вагомими аргументами на користь її якнайшвидшого завершення.

Теорія вимагає, щоб оборонна війна мала розумні шанси на успіх. Навіть якщо війна ведеться за справедливу справу, таку як самозахист, вона може стати морально неприпустимою, якщо очікувані втрати значно перевищують досяжні вигоди — наприклад, якщо опір зрештою не зможе зупинити агресора. Однак залишається невизначеним, чи має українська самооборона на цьому етапі реальні шанси на успіх. Також немає чіткої відповіді на питання, що саме можна вважати «надмірними» втратами, коли доводиться зважувати людські жертви серед українців проти збереження автономії від російського контролю. Оскільки саме українці є основними носіями цих витрат, їхні переваги мають бути визначальними. Наше нове соцопитування свідчить, що українці відмовляться укладати угоду, якщо вона відкриє шлях до російського контролю над їхньою країною.

У наших опитуваннях 2022 та 2024–2025 років ми не питали українців, чи підтримують вони переговори загалом, оскільки таке питання є розпливчастим і навантаженим додатковими сенсами. Натомість ми поставили їх на місце уряду, пропонуючи розглянути конкретні компроміси. Респондентам демонстрували пари різних стратегій, які можна було б реалізовувати протягом наступних трьох місяців. Кожна стратегія передбачала різні територіальні, політичні та ядерні наслідки, а також відмінну кількість цивільних і військових жертв. Деякі варіанти передбачали продовження боротьби за повернення всіх територій України, включно з Кримом та Донецькою і Луганською областями; деякі — боротьбу за все, крім Криму; інші — відмову як від Криму, так і від Донецької та Луганської областей. У деяких сценаріях Україна зберігала повну політичну автономію, в інших ставала нейтральною державою між НАТО та Росією, або навіть опинялася під російським контролем у внутрішніх і міжнародних справах.

Окремі варіанти передбачали, що за наступні три місяці загине вдвічі менше цивільних і військових, ніж за перші три місяці після вторгнення Росії у 2022 році (6 000 жертв), інші — що кількість загиблих залишиться такою ж (12 000), а деякі — що вона зросте вдвічі (24 000). Деякі сценарії зводили ризик російського ядерного удару в Україні до нуля, інші встановлювали його на рівні 5%, а ще інші — на рівні 10%. Респондентам доводилося обирати між запропонованими стратегіями. Важливо, що в опитуванні пропонувалися лише ті варіанти, які мали певний рівень реалістичності. Отже, учасники мусили ухвалювати складні рішення, зважуючи витрати та вигоди продовження війни проти Росії, так само, як це робить український уряд.

У липневому опитуванні 2022 року результати були однозначними. Респонденти майже одностайно обирали такі варіанти дій, які зберігали політичну автономію України і дозволяли їй відновити кордони 1991 року, навіть якщо поступки у будь-якому з цих питань могли б суттєво знизити кількість жертв серед цивільного населення, військових втрат та ризик ядерної ескалації. Іншими словами, українці відкидали компроміси. Як заявив Зеленський у березні 2022 року: «Ми будемо боротися за нашу землю, якою б не була ціна».

Тепер, після трьох років жорстоких боїв, українці виявляють дещо більшу готовність до компромісу заради завершення війни. Деякі респонденти, наприклад, більше не заперечують проти відмови України від вступу до НАТО та ЄС. У 2022 році респонденти були на 48% менш схильні обирати узгоджену нейтральність замість повної політичної автономії, навіть якщо прийняття нейтрального статусу суттєво зменшувало або припиняло людські втрати та ризик ядерної ескалації з боку Росії. Для порівняння, у новому опитуванні респонденти були лише на 36% менш схильні обирати узгоджену нейтральність за тих самих умов втрат.

Українці також стали дещо більш відкритими до можливості відмови від Криму та Донецької/Луганської областей з метою зменшення витрат війни. У 2022 році, коли респондентам пропонували стратегії з різними витратами, вони в середньому обирали продовження боротьби за повну територіальну цілісність у 67% випадків. Лише у 33% випадків вони були готові поступитися Кримом, Донецьком і Луганськом — здебільшого для того, щоб уникнути політичних поступок Росії, але інколи й для зменшення втрат серед населення та ризику ядерного удару. Наразі вони висловлюють перевагу боротьбі за повну територіальну цілісність у 63% випадків, тоді як у 37% випадків готові відмовитися від Криму та Донецької/Луганської областей. Важливо, що значна частина респондентів обирає територіальні поступки, аби зберегти політичну автономію України. Якщо ж політична автономія України не підлягає обговоренню, і єдиним виграшем від поступок є скорочення витрат війни, українці більше схильні продовжувати боротьбу: у цьому сценарії 70% респондентів заявляють, що воліють зберегти повну територіальну цілісність, тоді як лише 30% обирають варіант із мінімізацією витрат війни.

Найбільші зміни у поглядах українців стосуються Криму. У 2022 році вони демонстрували сильну готовність боротися за півострів незалежно від витрат. Стратегії, які зберігали повну територіальну цілісність України за різних втрат, обиралися у 66% випадків, тоді як ті, що передбачали поступку Криму в обмін на зменшення витрат або збереження політичної автономії, отримували лише 34% підтримки. Тепер українці обирають стратегії з повною територіальною цілісністю у 59% випадків і готові поступитися Кримом у 41% випадків, щоб скоротити втрати війни або запобігти політичному контролю Росії над Україною. Хоча ці дані свідчать про більшу готовність до територіальних поступок, ефект від необхідності відмовитися від Криму залишається більш ніж удвічі сильнішим за ефект від підвищення ризику ядерного удару. Коли респондентам пропонують вибір між стратегіями, які виключають ядерний удар, і тими, що містять 10% ймовірності такого удару, вони обирають безризиковий варіант лише трохи частіше (54% випадків), тоді як варіант із високим ризиком обирається майже так само часто.

Загалом, більшість українців, опитаних у дослідженні 2024–2025 років, продовжують демонструвати значну готовність нести високі втрати заради захисту своєї держави. Наприклад, коли їм пропонували стратегії, які передбачали чотириразове зростання кількості загиблих українських військових протягом наступних трьох місяців — з 6 000 до 24 000 осіб — вони обирали ці більш затратні варіанти у 43% випадків. Це свідчить, що зростання військових втрат мало відносно незначний вплив на їхній вибір порівняно з необхідністю робити політичні чи територіальні поступки.

Найважливіше, що українці залишаються категорично проти будь-якої стратегії, яка призведе до встановлення російського контролю над їхнім урядом. Коли респондентам пропонували вибір між варіантом, що передбачає російське домінування, і варіантом, який забезпечує повну політичну автономію України, 77% обирали автономію, навіть якщо вона супроводжувалася дуже високими втратами. Цей показник мало змінився з 2022 року, коли аналогічний вибір робили 81% респондентів. У тих випадках, коли респонденти погоджувалися на російський контроль, це здебільшого відбувалося в рамках стратегії, яка передбачала відновлення територіальної цілісності України в межах кордонів до 2014 року. Високі цивільні втрати, військові втрати та ядерні ризики мали незначний вплив на їхній вибір.

Прорахунок Америки

Причини зважати на думку українців щодо війни є очевидними. Український народ, як мінімум, має право визначати власне майбутнє. Дозволити агресору отримати трофей війни означає порушити норми міжнародного права. Будь-яка угода, яка змусить Україну передати суверенну територію Росії під тиском Москви, Вашингтона або обох сторін, не матиме юридичної сили. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів, підписантом якої є і Сполучені Штати, будь-який договір, що порушує заборону на агресію, є нікчемним. Крім того, всі держави зобов’язані не визнавати територіальні претензії, засновані на незаконному застосуванні сили. Навіть якби Україна погодилася на таку угоду, неочевидно, що вона відповідала б міжнародному праву. Втім, держави можуть бути більш схильними ігнорувати юридичні проблеми такого врегулювання — байдуже, чи є це доцільним — якщо воно відображає волю українського народу.

Судячи із заяв та пропонованих дій, Трамп мало переймається міжнародним правом чи етикою. Однак його адміністрація має усвідомлювати, що ігнорування бажань українців може спричинити серйозні стратегічні втрати для США. Українці демонструють певну готовність до компромісів, що могло б дозволити Трампу досягти певної угоди або хоча б наблизитися до неї, якби він залучив українське керівництво до переговорів і врахував його позицію. Проте поки що Трамп розглядає Зеленського як другорядного гравця, що ставить його миротворчі зусилля на шлях провалу. Без залучення Зеленського угода, ймовірно, перетне червоні лінії України, внаслідок чого український народ відкине її та продовжить боротьбу, незалежно від позиції Вашингтона.

Якщо Трамп змусить Зеленського погодитися на умови, продиктовані ним і Росією, українці, ймовірно, втратять значну довіру до свого президента — згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології у лютому 2025 року, рівень схвалення Зеленського серед українців становить 63%. Країна зрештою піде на вибори, і тоді українці можуть обрати нового лідера, готового відкрито протистояти нав’язаній угоді. Хоча проведення президентських виборів є однією з ключових вимог Путіна і Трампа, вони можуть стати найкращим інструментом українців для запобігання капітуляції їхнього лідера.

Ба більше, навіть якби Москва взяла Київ під контроль — що Україна вже довела як вкрай складний сценарій — це не означало б завершення війни. В рамках нашого дослідження 2024–25 років ми змоделювали сценарій з різким зростанням кількості загиблих українських військових до 160 000 і підвищенням ризику ядерної ескалації до 45%. Проте, навіть за таких умов українці не виявили більшої готовності погодитися на російський контроль або масштабні територіальні чи політичні поступки. Стійкість їхнього прагнення продовжувати боротьбу свідчить про те, що нав’язаний мир на умовах Росії, швидше за все, викличе масовий спротив і тривалу, виснажливу партизанську війну проти окупаційного режиму. Історичні приклади — ірландський опір британському правлінню, алжирський спротив французькій колонізації чи тибетський рух проти китайського контролю — підтверджують цю закономірність.

Таке продовження спротиву, безсумнівно, розчарує Трампа, який під час передвиборчої кампанії заявляв, що зможе припинити війну в Україні за 24 години. Це також спантеличить західних аналітиків, які стверджували, що Україна не матиме іншого вибору, окрім як піти на угоду. Наприклад, політолог Джон Міршаймер, прикриваючись «реалізмом», стверджував, що «українці не мають іншого вибору, окрім як значною мірою пристосуватися до росіян».

Проте, наше нове дослідження демонструє, що самі українці є реалістами. Зокрема, 61% опитаних вважає, що вступ України до НАТО не буде частиною мирної угоди. Вони усвідомлюють свої геополітичні обмеження і готові ухвалювати складні рішення. Водночас вони краще за будь-яких зовнішніх спостерігачів розуміють ціну, яку доведеться заплатити за надання Росії політичного впливу над їхньою країною.

Коли українці чітко й одностайно заявляють про категоричне несприйняття російського контролю — після трьох років виснажливої війни, що зруйнувала їхні міста, забрала десятки тисяч життів і змусила мільйони людей залишити свої домівки — Захід має їх почути. Це означає, що угода, за якої «українці колись можуть стати росіянами», насправді не зупинить війну. Адже немає нічого «реалістичного» у тому, щоб силоміць перетворити 39 мільйонів людей на уламкову державу, створену в геополітичному хаосі великих держав.