Вдови українських військовослужбовців скаржаться, що суспільству бракує емпатії та належної культури підтримки у скорботі

Катерина Крупська живе у маленькій двокімнатній квартирі у Броварах, передмісті Києва. В одному з кутків її кухні стоїть стіл, який прикрашений двома букетами лаванди, однією тюльпаною та портретом у рамці. На фото – молодий чоловік із коротко стриженим темним волоссям, який усміхається в камеру. Це коханий Катерини – Вадим. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання TagesSchau, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Його життєвим девізом було: усе буде добре», – розповідає Катерина.

У серпні 2023 року вони планували одружитися. Але цьому не судилося статися. У червні 2023 року Вадим загинув на фронті поблизу східноукраїнського міста Бахмут. Ракета влучила у транспортний засіб, у якому він перебував разом з іншими військовими. Вадим та ще семеро солдатів загинули.

Катерина дізналася про його смерть від бойових побратимів Вадима. Без попередження вони прийшли до неї на роботу.

Щонайменше 46 000 загиблих українських військових

«Я почала кричати», – згадує Катерина той момент. «Пам’ятаю, як зісковзнула зі стільця і впала на підлогу. Мені було байдуже, хто на це дивиться».

Перший місяць після трагедії був настільки жахливим, що жінка навіть не хоче його згадувати. 41-річна Катерина майже не спала і могла говорити про свою втрату лише з кількома людьми. Часом у неї виникали суїцидальні думки. Зрештою, вона звернулася за допомогою до психолога і досі приймає антидепресанти.

Такі переживання, як у Катерини, знайомі багатьом українцям. Офіційної статистики щодо кількості вдів і вдівців військових немає. Нещодавно президент України Володимир Зеленський заявив, що у війні загинуло понад 46 000 українських солдатів. Однак експерти вважають, що ця цифра може бути значно вищою.

Брак емпатії до вдів військових

Тетяна Вадзенко-Бондарева займається підтримкою жінок і партнерок загиблих солдатів. Вона сама втратила чоловіка на війні. Після його смерті заснувала спільноту «Ми разом», яка об’єднує близько 5 000 жінок, чоловіки яких загинули на війні.

«Ми разом» надає юридичні консультації для вдів та допомагає їм знайти психологічну підтримку. Але, за словами активістки, найважливішим є можливість спілкування з іншими, хто переживає схожий біль.

Багато людей не можуть зрозуміти, через що проходять дружини загиблих військових. Часто Тетяні доводилося чути слова, які її глибоко ранили.

«Ти не можеш навіть нормально дихати, а тобі кажуть: «Не хвилюйся, за рік знайдеш собі нового чоловіка». Я почула цю фразу уже через два тижні після смерті чоловіка», – згадує вона.

Тетяна вважає, що українському суспільству бракує емпатії до вдів військових. Культури підтримки жінок у скорботі фактично немає, наголошує активістка.

Рідні загиблих отримують компенсацію

Навпаки, багато людей намагаються диктувати жінкам, як вони повинні переживати втрату.

«Нам постійно нав’язують, як саме ми маємо сумувати, як довго носити чорну хустку, коли вже можна нафарбувати губи червоною помадою», – скаржиться Вадзенко-Бондарева

Якщо вдови говорять про своїх загиблих чоловіків, то вони часто чують такі слова, як: «Припини про нього стільки говорити, його більше немає, ти не зможеш повернути його цим».

Деякі жінки навіть стикаються із заздрістю, оскільки після загибелі чоловіка вони мають право на фінансову допомогу від держави. Родичі військовослужбовців, які загинули, можуть отримати одноразову компенсацію у розмірі 15 мільйонів гривень. Ця сума розподіляється між дружинами, батьками та дітьми загиблих.

Багато солдатів спочатку вважаються зниклими безвісти

Для багатьох жінок ці гроші – єдина можливість вижити, адже після смерті чоловіка вони певний час не здатні працювати й заробляти самостійно.

«Прийняти таку допомогу морально складно. Це просто розриває душу. Відчуття таке, ніби ти його продаєш», – зазначає Вадзенко-Бондарева.

Багатьом жінкам потрібен час, щоб змиритися з необхідністю отримати цю допомогу.

Гроші виплачуються лише після офіційного підтвердження смерті військового. Однак часто військові органи не можуть надати таке підтвердження, оскільки не вдалося знайти тіло.

У такому випадку опитують свідків. Якщо навіть після цього немає змоги підтвердити смерть, військового вважають зниклим безвісти.

Тривалі судові процеси

Наразі в Україні зникла безвісти особа може бути офіційно визнана загиблою через шість місяців. До війни цей термін становив три роки з моменту подання заяви про зникнення. Однак цей процес може бути дуже затяжним.

Часто для цього потрібні складні судові процедури. Для рідних це непростий крок – офіційно визнати своїх близьких загиблими. Рішення залежить від того, чи готові вони попрощатися та усвідомити, що військовий справді загинув.

Катерина Крупська не мала потреби визнавати загибель свого нареченого через суд – тіло Вадима вдалося знайти. Вона не отримала фінансової компенсації, оскільки вони не були офіційно одружені.

Вона могла б вимагати виплати через суд, але вирішила цього не робити.

«У наших стосунках із Вадимом справа ніколи не була в грошах. Я вважаю принизливим доводити у суді, що він був коханням мого життя і що ми жили разом», – наголошує Крупська.