Демілітаризована зона і миротворчий контингент в Україні після війни: аналіз потенційної довжини та чисельності

Яким би не був результат низки двосторонніх і багатосторонніх переговорів щодо війни в Україні, зрозуміло, що будь-який довготривалий мир вимагатиме демілітаризованої зони (ДМЗ), підтримуваної міжнародними військовими силами. Ця зона може простягатися на тисячі кілометрів, перетинаючи складний і небезпечний рельєф, включаючи зруйновані міста та заміновані поля. Для гарантування безпеки ці сили повинні не лише виконувати роль стримування, але й мати бойові спроможності для протидії потенційним російським атакам вздовж кордону. Крім того, міжнародний контингент має бути достатньо великим, щоб підтримувати безперервні військові навчальні місії, які спрямовані на глибшу інтеграцію України до трансатлантичної системи безпеки. Про це йдеться в аналітичній публікації Бенджаміна Дженсена, директора Лабораторії майбутнього у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні та керівника кафедри імені Френка Петерсена у Школі передового військового мистецтва Університету морської піхоти, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Аналізуючи попередні військові місії, кількість іноземних військ, необхідних для підтримки суверенітету та безпеки України, може варіюватися від символічної батальйонної групи до більш масштабного угруповання чисельністю у понад 100 000 солдатів. Крім того, ці сили потребуватимуть додаткових авіаційних, морських і космічних засобів для контролю повітряних і морських коридорів, які Росія може використати для майбутніх превентивних атак. Безпековий контингент, необхідний для реального гарантування миру в Україні, може бути за чисельністю співмірним із усією армією Греції або Іспанії. Іншими словами, миротворча місія в Україні може перевершити за масштабом та складністю попередні операції НАТО на Балканах.

Щільність військ: чому співвідношення сил і простору має значення

Співвідношення військ до території — або щільність військ — є важливим концептом для оцінки потреб у військових ресурсах. У статті 1960 року британський військовий теоретик Б. Г. Ліддел Гарт зазначав, що Т. Е. Лоуренс порадив йому дослідити цей показник, вважаючи його ключовим для розуміння багатьох аспектів військової історії. У своєму дослідженні Гарт дійшов висновку, що для контролю над кордоном НАТО з Варшавським договором необхідно мінімум 20 мобільних дивізій. Це питання також було предметом дискусій щодо звичайного військового балансу в Європі та необхідної кількості бронетанкових з’єднань для стримування вторгнення.

Оцінка сил для охорони кордону

Довжина сухопутного кордону України з Росією, включаючи узбережжя Азовського моря, становить приблизно 2 295 км, що можна порівняти з відстанню від околиць Вашингтона до Денвера. З огляду на підпорядковану роль Мінська та використання Білорусі як плацдарму Росії, будь-яка міжнародна місія також повинна охоплювати 1 084 км сухопутного кордону між Білоруссю та Україною. Крім того, варто врахувати понад 1 000 км морського кордону в Чорному морі.

Іншими словами, загальна довжина лінії розмежування, яка потребуватиме військових спостерігачів і миротворців, ймовірно, перевищуватиме 3 000 кілометрів, залежно від того, як буде визначено територіальні межі в рамках можливого припинення вогню. Ця зона може розширитися на територію Польщі та Румунії, враховуючи зафіксовані випадки прольоту російських ракет і безпілотників через їхній повітряний простір.

На сухопутному кордоні також необхідно забезпечити глибину спостереження за російськими збройними силами та створити резерв часу для реагування. Корейська демілітаризована зона має ширину лише 4 кілометри, що є недостатнім з огляду на сучасні технології озброєння, які дозволяють навіть взводним підрозділам застосовувати безпілотні літальні апарати на відстані до 32 кілометрів від їхніх позицій. Таким чином, сухопутна частина будь-якої ДМЗ в Україні може займати від 12 000 до 96 000 квадратних кілометрів, виходячи з оцінки протяжності фронту у 3 000 кілометрів.

Вимоги до міжнародного контингенту

Створення ефективної безпекової місії у післявоєнній Україні вимагає більше, ніж просто символічних спостерігачів за припиненням вогню. Чисельність і склад цих сил залежатимуть від їхнього завдання — від військових спостерігачів до повноцінного контингенту стримування, здатного запобігти новій агресії. Історичні миротворчі операції можуть слугувати орієнтиром: від невеликих груп спостерігачів ООН до масштабних стабілізаційних місій під керівництвом НАТО. Зважаючи на значну довжину українських кордонів і загрозу подальших вторгнень з боку Росії, будь-який безпековий контингент має поєднувати передові спостережні пости з мобільністю та вогневою міццю, необхідною для запобігання спойлерським атакам та інцидентам, які були звичними у 2014–2022 роках.

Мінімальний можливий формат місії передбачає міжнародно визнаних спостерігачів за режимом припинення вогню. Наприклад, Місія ООН для референдуму у Західній Сахарі має лише 245 спостерігачів на території площею близько 47 000 квадратних кілометрів, що становить 0,005 військових на квадратний кілометр. Якщо застосувати цю щільність до України, то знадобиться від 60 до 480 військових.

Група військових спостерігачів ООН в Індії та Пакистані нараховує 109 осіб, розміщених на 10 польових станціях уздовж лінії контролю в Джамму та Кашмірі, що охоплює приблизно 1 600 квадратних кілометрів гірської місцевості, або 0,068 військових на квадратний кілометр. Застосування цього показника до України дає необхідність у контингенті від 816 до 6 528 військовослужбовців. Однак такі підрозділи виконують виключно функцію моніторингу порушень режиму припинення вогню і є радше тривожним сигналом, ніж реальним засобом стримування.

Реалістичніші оцінки можна отримати, розглянувши попередні миротворчі місії в Лівані та на Балканах. Тимчасові сили ООН у Лівані (UNIFIL) нараховують загалом 14 000 військовослужбовців, розміщених на 50 позиціях між річкою Літані та «Блакитною лінією», що охоплює 1 060 квадратних кілометрів. Це забезпечує щільність військ у 12,18 військових на квадратний кілометр. Якщо застосувати цей показник до України, то потрібно щонайменше 145 200 військовослужбовців.

У грудні 1995 року НАТО розгорнуло 60-тисячний миротворчий контингент IFOR для забезпечення виконання мирної угоди, укладеної в рамках Дейтонських домовленостей, та стабілізації території площею понад 50 000 квадратних кілометрів у Боснії та Герцеговині. На відміну від більшості місій ООН, IFOR складався з підрозділів загальновійськових формувань, здатних стримувати сербську агресію та стабілізувати постконфліктний простір, а не лише спостерігати та звітувати про порушення режиму припинення вогню. Щільність військ становила 1,17 військових на квадратний кілометр. Якщо застосувати цей показник до України, то необхідний контингент варіюватиметься від 14 040 до 112 320 військовослужбовців залежно від глибини будь-якої демілітаризованої зони.

Мир через силу

Україні потрібна не символічна миротворча місія, а боєздатний міжнародний військовий контингент, здатний стримувати агресію, гарантувати безпеку на величезному кордоні та інтегрувати Україну у трансатлантичну систему безпеки. Історичний досвід свідчить, що будь-яка місія, яка не має достатньої чисельності та підтримки з повітря, моря та космосу, ризикує зазнати невдачі. Розмір і структура цієї місії мають забезпечувати баланс між стримуванням агресора та довгостроковими програмами підготовки, спрямованими на підвищення обороноздатності України. У процесі того, як НАТО та союзні держави обговорюють майбутнє європейської безпеки, вони повинні усвідомлювати, що захист будь-якої мирної угоди в Україні вимагатиме тривалого зобов’язання, стратегічної глибини та сил, здатних до довготривалого розгортання.