Незважаючи на відчайдушну необхідність покращення демографічної ситуації, підхід України різко відрізняється від підходу Росії, яка закликає жінок відмовитися від освіти та кар’єри, щоб віддати пріоритет вихованню дітей, одночасно тавруючи феміністок, активістів ЛГБТК+ та інших розповсюджувачів так званої «деструктивної ідеології»

Населення України скорочується. Війна забрала життя десятків тисяч мирних жителів та солдатів. Щонайменше 5 мільйонів українців втекли та живуть за межами України, а 20% населення країни — ще 5 мільйонів людей — перебуває під російською окупацією. Про це йдеться в аналітичній публікації The Washington Post, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Населення України на момент здобуття незалежності від Радянського Союзу у 1991 році становило понад 50 мільйонів осіб. Зараз на території, яку контролює Київ, проживає лише 31 мільйон осіб. А кількість смертей майже втричі перевищує кількість народжень.

Ці зниклі безвісти українці — ті, хто втік, загинув, окупований — залишили діру у сучасній Україні, яка багато в чому визначить, якою вона залишиться після закінчення війни. Зменшення чисельності населення може вплинути на економічне здоров’я, політичну стабільність, етнічний склад і здатність України вести війни у майбутньому.

Сьогодні населення України, включаючи території, що знаходяться під російською окупацією, становить, як вважають чиновники, трохи менше 36 мільйонів людей, і це менше 41 мільйона людей, коли почалася війна. Однак ці цифри є попередніми і можуть бути набагато нижчими.

Якщо демографічні тенденції збережуться, очікується, що населення України становитиме близько 25 мільйонів на середину ХХІ століття і лише 15 мільйонів у 2100 році.

Щоб підвищити народжуваність та зберегти зв’язки з тими, хто перебуває за межами України, уряд запровадив низку ініціатив — від інтеграційних центрів для тих, хто перебуває за кордоном, щоб тримати їх у курсі можливостей працевлаштування на батьківщині до безкоштовного лікування безпліддя для солдатів та їхніх сімей.

«Завдання полягає у тому, щоб повернути ці сім’ї, повернути цих дітей, а також мотивувати українців народжувати якнайбільше дітей, щоб Україна могла процвітати у своєму мирному майбутньому після нашої перемоги. У кожній українській родині має бути не менше трьох дітей», — заявив Денис Шмигаль, прем’єр-міністр України у березні 2024 року.

Україна не самотня у своїх демографічних проблемах — чи ризиках, які вони несуть. У всьому розвиненому світі країни переживають демографічний спад. У Східній Європі спостерігався один із найбільш різких спадів через низьку народжуваність, ранню смертність і високий рівень еміграції, при цьому особливо скоротилося населення Росії.

Однак навіть до війни демографічні показники України були одними з найгірших у світі. Через історично низький рівень народжуваності в Україні, чоловіки віком від 20 до 30 років сьогодні порівняно нечисленна демографічна група.

Українські чиновники сподіваються спонукати тих, хто залишив країну, повернутися після закінчення війни, тим паче, що більшість із них — молоді, освічені фахівці та жінки дітородного віку.

Дана Павличко належить до цієї цільової демографічної групи. 37-річна жінка зі ступенем магістра ділового адміністрування Оксфордського університету живе у Німеччині зі своїм чоловіком Романом й трьома дітьми, але не планує повертатися до України на постійне проживання.

«Наші діти безперечно не повернуться в Україну, тому що ми не збираємося викорчовувати їх із німецької шкільної системи і переводити в українську, аби повністю змінювати [їх] життя», — категорично заявила Павличко.

Серед її знайомих українців, які живуть за кордоном, лише близько половини кажуть, що повернуться.

«Я зустрічаю багато людей, які дійсно хочуть повернутися. Але бажання повернутися і реальність повернення дуже різняться. Тому що реальність повернення полягає у тому, чи буде робота? Чи будуть школи для дітей? Чи буде охорона здоров’я? Чи буде стабільність з огляду на політичні потрясіння, які будуть, з можливими виборами і тим, що буде після?», – риторично запитує Павличко.

Аналогічно, опитування, опубліковане Центром економічної стратегії у Києві, засвідчило, що «менше половини українських біженців» вказали, що повернуться додому.

Борис, розробник програмного забезпечення, який живе зі своєю дружиною та 4-річним сином у Західній Європі, — який говорив за умови, що його називатимуть лише на ім’я через делікатність питання, — сказав, що для повернення йому потрібна «сильна, абсолютна гарантія того, що Росія не нападе знову на Україну».

«До війни я ніколи не збирався іммігрувати. Якщо Путін піде і уряд зміниться, це не гарантія, тому що не він фізично вбиває українців. Ця історія російсько-українських відносин триває століттями», – зауважив Борис.

Український уряд сподівається змінити ці погляди чи принаймні зберегти міцні відносини з цією діаспорою. У жовтні 2024 року Верховна Рада України створила міністерство, присвячене виключно демографії та відносинам з діаспорою.

Українські чиновники оголосили у 2025 році про створення Unity Hubs у тих країнах світу, де мешкає велика кількість біженців, щоб допомогти українцям інтегруватися до спільнот, в яких вони живуть, — наприклад, надаючи уроки мови — або повернутися до України, якщо вони забажають, знайшовши їм роботу та житло.

«Якщо говорити про мігрантів, які поїхали після повномасштабного вторгнення РФ, то, очевидно, ми хотіли б повернути 100%. Ми не повернемо 100%. Але ми націлені і прагнемо повернути максимальну їх кількість. На ринку праці України існує величезний дефіцит кадрів, але про вакансії нічого не відомо. Наше завдання — зробити так, щоб люди, яким потрібна робота в Україні та за кордоном, знали про існуючі можливості в тих сферах, в яких ці можливості існують», – заявила Дарія Марчак, заступниця міністра соціальної політики.

У 2001 році в Україні в середньому було зареєстровано 1,1 дитини на жінку — значно нижче за «коефіцієнт відтворення» у 2,1. У наступні роки цифри покращали, але потім почалася війна. Рівень народжуваності впав нижче 1,0.

«Та частина населення, яка має мати дітей, яка може мати сім’ю, значно скоротилася. Велика кількість жінок репродуктивного віку живе за межами України, а чоловіки померли, воюють, поранені чи поїхали. Плюс, частина, що залишилася, частина перебуває у стресі, частина в економічній стагнації, у бідності. І не всі хочуть, чи можуть, чи готові створити сім’ю зараз», — сказав Віталій Радько, фахівець із репродукції у найбільшій в Україні клініці репродуктивного здоров’я «Мати та дитя» у Києві.

Цей медичний заклад, а також інші установи почали пропонувати військовим та їхнім сім’ям великі знижки чи безкоштовні послуги, включаючи заморожування сперми.

«Для чоловіків, які становлять більшість українських військових, це дає можливість стати батьками, навіть якщо їх поранено чи вбито», – пояснив Радько.

У 2024 році Верховна Рада України ухвалила закон, який передбачає державну підтримку таких процедур, і військовослужбовці можуть зберігати свою сперму протягом трьох років після смерті.

Близько 200 військовослужбовців України щомісяця відвідують «Мати і дитина». Наразі цією послугою скористалися близько 3000 військовослужбовців.

Рішення приїхати до клініки, очевидно, дається нелегко — чоловіки та жінки стикаються з можливістю своєї смерті чи виховання сім’ї поодинці. Проте, вони приходять

«Війна на 95% вплинула на наше рішення спробувати таку процедуру. Моя дружина зараз перебуває на п’ятому місяці вагітності. Я був єдиною дитиною у сім’ї. Якщо я десь помру, то мій родовід перерветься, і сенс життя моїх батьків буде втрачено. Начебто не буде для кого жити. І я подумав, що навіть якщо це станеться, мені доведеться віддати своє життя за нашу країну, я хотів би залишити по собі частинку себе, щоб вона жила», – стверджує солдат ЗСУ Євген, який став клієнтом клініки «Мати і дитина»

Незважаючи на відчайдушну необхідність покращення демографічної ситуації, підхід України різко відрізняється від підходу Росії, яка також переживає різке скорочення населення. Кремль закликає жінок відмовитися від освіти та кар’єри, щоб віддати пріоритет вихованню дітей, одночасно тавруючи феміністок, активістів ЛГБТК+ та інших розповсюджувачів так званої «деструктивної ідеології».

«На противагу цьому, Україна поважає особисте право кожної людини обирати, як прожити своє життя. Ми не хочемо, щоб жінка, яка з різних причин не хоче мати дітей, відчувала себе винною та почувалась некомфортно», – наголошує Марчак.

Після війни Україні потрібно буде перейти до меншої за чисельністю та більш освіченої країни з акцентом на технологіях, оборонній промисловості та сільському господарстві. Але також потрібно буде імпортувати велику кількість іноземних робітників і «міграція стане економічною політикою». Інакше це буде «старіюче населення», де людей похилого віку буде значно більше, ніж молодих.

«Але імміграція інших груп може створити тертя. Перепис населення України у 2001 році засвідчив, що населення складається з понад 95% білих слов’янських груп — переважно українців та росіян — і мало що змінилося за останні 25 років. Тож тепер буде дискусія: яка ідентичність України?», – вважає Тимофій Мілованов, керівник Київської школи економіки.

На нещодавній конференції у Києві, присвяченій демографічній стратегії України до 2040 року, дискусії були спекотними, і деякі її учасники стверджували, що Україні необхідно зберегти свій культурний та етнічний склад.