У Фонді Карнеґі за міжнародний мир запропонували варіанти обережного вступу України в НАТО

Післявоєнне членство України в НАТО варто здійснювати в обережний і зважений спосіб з метою деескалації війни, зміцнення оборони України та гарантування європейської безпеки

Питання безпекових гарантій для України у контексті війни з Росією залишається ключовим як для Києва, так і для Заходу. Очікуваний дипломатичний процес щодо припинення війни, ініційований адміністрацією президента США Дональда Трампа, ставить перед собою низку складних завдань, серед яких гарантування довгострокової безпеки України та запобігання повторенню агресії. У цьому контексті роль НАТО як основного гаранта безпеки є надзвичайно важливою, проте процес інтеграції України до Альянсу містить як можливості, так і виклики. Про це йдеться в аналітичній статті Еріка Чіарамелли та Еріка Ґріна, наукових співробітників Фонду Карнеґі за міжнародний мир на сторінках видання Європейської Ради з міжнародних відносин, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Геополітичний контекст і глобальні виклики

З моменту розпаду СРСР, Україна залишалася у центрі геополітичного протистояння між Росією та Заходом. Український вибір на користь євроатлантичної інтеграції та військової співпраці із НАТО викликав послідовний спротив Москви, що зрештою призвело до збройної агресії у 2014 році та повномасштабного вторгнення у 2022 році. Головні виклики сучасного етапу війни:

Військова підтримка Заходу залишається критично важливою для утримання лінії фронту та відбиття російських атак.
Економічна стійкість України залежить від міжнародної допомоги, санкційного тиску на Росію та адаптації до умов воєнного часу.
Політичні фактори, зокрема позиція США та країн ЄС, впливатимуть на швидкість інтеграції України в НАТО та майбутні мирні угоди.

Ерік Чіарамелла

Поточна військово-політична ситуація

Росія продовжує використовувати свої переваги у живій силі та повітряних силах, поступово витісняючи українські війська. Відсутність чітко визначеної кінцевої мети західної стратегії підтримки України ускладнює формування стабільного військового та політичного плану. Для досягнення довготривалого миру необхідні два основні елементи:

Обороноздатність України – держава повинна отримати достатні оборонні можливості, щоб унеможливити подальше просування російських військ.
Зміна стратегічних розрахунків Росії – Москва має усвідомити, що повторне вторгнення матиме для неї катастрофічні наслідки.

Безпекові гарантії та можливі формати їх реалізації

Найнадійнішою гарантією безпеки України залишається вступ до НАТО. Проте через активні бойові дії на українській території повноцінне застосування статті 5 Вашингтонського договору наразі неможливе. Серед можливих проміжних кроків розглядаються:

Довготривалі двосторонні та багатосторонні оборонні угоди із ключовими членами НАТО.
Посилена інтеграція у військові структури НАТО, включно з розширенням програм навчання і постачання озброєнь.
Створення зон повітряної оборони на території України, що контролювалися б силами Альянсу з Польщі та Румунії.
Розміщення військових інструкторів НАТО в Україні для підготовки та координації Збройних сил України.
Гарантії військової допомоги у разі повторної агресії.

Роль НАТО у припиненні війни та забезпеченні стабільності

НАТО може відіграти ключову роль у забезпеченні умов для припинення війни та подальшого стримування агресії Росії. Основні напрями дій Альянсу включають:

Посилення військової допомоги Україні, включаючи довгострокове фінансування оборонного сектору.
Технічна та експертна підтримка у реформуванні збройних сил України.
Залучення України до спільних військових навчань та планування операцій.
Розширення санкційного тиску на Росію для послаблення її військової та економічної могутності.
Формування механізму постачання зброї без необхідності затвердження кожної партії в урядах країн-постачальників.

Моделі інтеграції України до НАТО

Враховуючи складність ситуації, можливі декілька сценаріїв приєднання України до Альянсу:

Прискорене членство після завершення війни, що передбачає швидке ухвалення політичного рішення щодо вступу.
Поступова інтеграція через спеціальний статус, за яким Україна отримає часткові гарантії безпеки та військову допомогу до офіційного членства.
Багатосторонні альянси без повноцінного членства в НАТО, що передбачає спільні оборонні зобов’язання між Україною та ключовими державами Альянсу.
Запровадження попереднього статусу «члена під захистом», який передбачає часткову дію механізмів колективної безпеки.

Висновки

Війна Росії проти України докорінно змінила європейську систему безпеки. Довгостроковий мир можливий лише за умови забезпечення України ефективними безпековими гарантіями, серед яких найбільш дієвою залишається інтеграція до НАТО. При цьому процес вступу до Альянсу має супроводжуватися стратегічними ініціативами щодо:

Стабілізації ситуації на фронті, шляхом посилення обороноздатності України.
Посилення санкційного тиску на Росію для обмеження її можливостей продовжувати війну.
Зміцнення української армії через поглиблену співпрацю з НАТО.

З огляду на поточні виклики та перспективи, ключовими напрямками дій для України залишаються:

Максимальне зміцнення власних оборонних можливостей через виробництво озброєнь та мобілізацію ресурсів.
Продовження дипломатичного тиску для отримання безпекових гарантій.
Стратегічна адаптація економіки до умов воєнного часу.
Інституційна інтеграція з НАТО, включно з розгортанням місій Альянсу в Україні.

У 2025 році очікується, що президент Дональд Трамп запустить переговорний процес між Росією та Україною щодо врегулювання війни. Сполучені Штати, безсумнівно, зацікавлені у припиненні масових втрат людей і страждань цивільного населення. Проте зупинити насильство — не єдина проблема; Не менш важливо, щоб завершення війни включало гарантії суверенітету та безпеки України, сигналізуючи Росії та іншим супротивникам про те, що за спробу зміни кордонів силою доведеться заплатити високу ціну.

Недосконале та поспішне припинення вогню, яке не включає ці гарантії, лише заклало б основу для більш катастрофічної війни у майбутньому. Це також залишило б Європу у стані багаторічної кризи, послабивши військову та економічну безпеку США, одночасно зменшивши спроможність Європи стати партнером у конкуренції з Пекіном. Успішне державотворення має синтезувати виклики припинення війни з довгостроковою безпекою для України та Європи загалом.

Росія не налаштована вести переговори, поки вона перемагає на полі бою. Однак у НАТО є інструменти, щоб змінити цю динаміку шляхом зміцнення спроможності України захищати себе та використання фізичних та організаційних ресурсів Альянсу на користь Києва. Такі заходи можуть включати розміщення інструкторів в Україні, посилення підтримки української оборонної промисловості, розробку більш системної стратегії використання західних і українських систем дальнього удару проти російських цілей і створення зон протиповітряної оборони, які простягаються через кордон з територією Польщі та Румунії. Оскільки поглиблена співпраця допоможе Україні переломити ситуацію, Росія бачитиме дедалі менше переваг від продовження боротьби.

У той же час, замість того, щоб позбавити України членства в НАТО, Сполучені Штати та їхні союзники повинні спробувати переконати Росію, що її поточні інтереси безпеки можуть бути задоволені, якщо Україна, яка зараз має важке озброєння та глибоко ображена через дії Москви, буде стримана як член Альянсу. Пропозиція Москві низки спеціалізованих гарантій щодо особливостей членства України, які мають бути обговорені у контексті мирних переговорів, могло б прискорити цей стратегічний перерахунок. Такі запевнення можуть також допомогти пом’якшити ризик протистояння між Росією та НАТО у процесі розвитку інтеграції України в Альянс.

Повне застосування гарантій НАТО за статтею 5, поки триває війна, неможливе. Однак, достовірно сигналізуючи про те, що післявоєнне членство є неминучим, і творчо використовуючи ресурси НАТО для тимчасового зміцнення можливостей України, Київ і Захід матимуть кращі позиції, аби переконати Росію, що продовжувати війну даремно, і тим самим деескалувати її. Крім того, Україна може отримати гарантії за статтею 5, хоча й із застереженнями, про які ще потрібно домовитись, навіть якщо вона не контролюватиме усю свою законну територію після закінчення війни. НАТО також здатне розробити надійну оборонну стратегію для України, яка спиратиметься на значний внутрішній потенціал у поєднанні із цільовою зовнішньою підтримкою, розумним плануванням на випадок непередбачених обставин і довгостроковими інвестиціями у промислове виробництво.

Другий термін Трампа загострить дебати про перенесення тягаря всередину Альянсу, надаючи можливість європейським членам НАТО включити план щодо України у більшу трансатлантичну угоду. Ця угода повинна призвести до того, що європейці — як через НАТО, так і через Європейський Союз — візьмуть на себе більші фінансові та матеріальні зобов’язання щодо безпеки України та власної безпеки. У свою чергу, Сполучені Штати повинні підтримувати ключові сфери військової допомоги Україні та підтримувати післявоєнне членство Києва в НАТО, а також вживати заходів, щоб зробити цю обіцянку надійною, навіть якщо вони перекидають певні ресурси на інші театри воєнних дій.

Прокладати шлях до припинення війни, водночас закріплюючи Україну в НАТО, безумовно, пов’язано з ризиком, але залишати Україну у постійному безпековому вакуумі також небезпечно. Будь-яка політика Заходу — розмежування, збереження статус-кво чи посилення підтримки України — передбачатиме певну комбінацію ризиків. Проте ці ризики можна пом’якшити, розпочавши процес на шляху до післявоєнного членства України в НАТО обережним і зваженим способом, спрямованим на досягнення цілей деескалації війни, зміцнення України та гарантування європейської безпеки.

Війна Путіна проти України похитнула трансатлантичний порядок безпеки і зробила Сполучені Штати головним, хоча й непрямим, учасником гарячої війни за участю Росії. До цього часу Захід покладав всю відповідальність на Україну за визначення способу припинення війни, але Київ не бажав домагатися припинення бойових дій, доки йому бракувало впевненості у гарантіях безпеки, спонсорованих Заходом. Крім того, ситуація на полі бою схилилася в бік Росії, зменшуючи мотивацію Москви до переговорів.

Який би курс дій не вжила адміністрація Трампа, Сполучені Штати візьмуть на себе певний ризик. Існують ризики прямої конфронтації з Росією та можливі розбіжності всередині Альянсу. Інший ризик полягає у тому, що європейська безпека може ще більше погіршитися, оскільки війна затягнеться. Врешті-решт, існує ризик того, що Україна залишиться у сірій зоні, і Росія, і Україна продовжуватимуть свій цикл конфлікту, оскільки вони залишатимуться ображеними, мілітаризованими та налаштованими помститися.