Військовослужбовці Збройних сил України неоднозначно охарактеризували відступ з території РФ: дехто вважає його організованим та скоординованим, а інші – хаотичним та катастрофічним, порівнюючи усе із фільмом жахів

У розпал Курської операції ЗСУ контролювали близько 500 квадратних кілометрів російської території. Тепер вони утримують лише невелику ділянку вздовж кордону і майже повністю залишили територію Росії, завершивши наступ, який влітку 2024 року приголомшив Кремль своєю швидкістю та зухвалістю. Про цей йдеться у спецрепортажах The New York Times та ВВС, переказ яких пропонує Foreign Ukraine.

Українські солдати на фронті описали відступ, який був організованим у деяких місцях та хаотичним в інших, коли російські війська прорвалися через їхні лінії оборони та змусили повернутися на ділянку вздовж кордону.

На той час, коли один український штурмовий взвод відступив зі своєї позиції, всі їхні транспортні засоби були знищені, безпілотники полювали на них вдень та вночі, і в них майже не залишилося боєприпасів.

Командир з позивним «Борода» розповів, що його підрозділу знадобилося два дні, аби пройти декілька кілометрів від своїх позицій біля російського села Козача Локня до українського кордону.

«На той час територія, де були наші позиції, вже була зайнята російськими військами», — розповів він.

Неможливо незалежно підтвердити, яку частину російської території Україна ще контролює у Курській області, і солдати повідомляли про запеклі битви. Але бої біля кордону тепер ведуться не так за утримання російської землі, як за спроби не допустити проникнення російських військ у Сумську область та відкриття нового фронту.

Солдати намагаються створити міцні оборонні позиції вздовж хребтів на російській стороні кордону.

«Ми продовжуємо утримувати позиції на Курському фронті. Єдина відмінність полягає у тому, що наші позиції значно змістилися ближче до кордону», – повідомив «Борода».

Деякі аналітики вважали Курську операцію непотрібною авантюрою, що розтягує українські війська і призводить до важких втрат у той час, коли вони й так важко обороняли довгу лінію фронту у власній країні. Але вона надала таке необхідне моральне піднесення Україні, яка прагнула показати, що може перенести війну на територію Росії, і сподівалася, що окупована територія слугуватиме важелем у будь-яких переговорах щодо припинення вогню.

Зміна ситуації для Збройних сил України у Курській області не зводилася до якогось одного чинника. Російські війська обрушилися на лінії постачання України та почали відрізати шляхи відступу. Північнокорейські війська покращили свої бойові можливості. І у вирішальний момент підтримку США, включаючи обмін розвідданими, було припинено.

Як усе змінилося

Коли The New York Times востаннє відвідала кордон між Сумами та Курськом наприкінці січня 2025 року, денний рух був практично неможливим, бо небо було заповнене російськими безпілотниками.

Головна дорога із Сум до Суджі вже була усіяна згорілими автомобілями, танками та бронетехнікою.

Україна відправила деякі зі своїх найдосвідченіших бригад на операцію у Курській області, але місяці нещадних атак російських військ і тисяч північнокорейських солдатів, що боролися разом з ними, завдавали дедалі більшої шкоди.

Хоча північнокорейські війська відійшли з поля бою у січні 2025 року для перегрупування, вони повернулися на початку лютого 2025 року. А українські солдати заявили, що їхні бойові навички покращали.

До середини лютого 2025 року російські війська наблизилися на невелику відстань від основних маршрутів постачання України до Суджі, що дозволило їм атакувати дороги зграями безпілотників, багато з яких були прив’язані до надтонких оптоволоконних кабелів і, отже, несприйнятливі до радіоелектронних перешкод.

«Їх безпілотники приземлялися поблизу ключових маршрутів постачання і чекали, поки ціль не пролетить повз», – розповів «Кеп», 36-річний боєць Сил спеціальних операцій.

Російські безпілотники також завдавали ударів по заздалегідь закладеним вибуховим речовинам, щоб знищити мости у Курській області та ускладнити відступ українських військ.

Російські військові літаки також атакували мости, в одному випадку скинувши керовану авіаційну бомбу.

Артем, старший командир однієї із бригад ЗСУ розповів, що руйнація мостів була однією з основних причин, через яку українським військам довелося так раптово залишити позиції в останні тижні. Не всі змогли вибратися, але більшості все-таки вдалось це зробити.

Момент прориву Росії

Утримання Курської області опинилось під загрозою для ЗСУ, коли 3 березня 2025 року адміністрація Дональда Трампа оголосила про призупинення військової допомоги та обміну розвідданими для України.

«Раптова втрата даних американської розвідки для точного наведення озброєння посилила труднощі. Без цього, американські багатоствольні ракетні системи, відомі як HIMARS, замовкли. Ми не могли допустити, щоб дорогі ракети були випущені даремно», – пояснив Андрій, офіцер розвідки.

8 березня 2025 року російські війська здійснили прорив, пробравшись за українські лінії оборони, пройшовши кілька кілометрів занедбаним газопроводом, щоб організувати раптовий напад. Російські пропагандисти та офіційні особи назвали операцію героїчним подвигом, тоді як українські джерела вважали це ризикованим кроком, який, за їхніми словами, спричинив численні жертви через залишковий метан у трубопроводі.

«Хоча точну кількість задіяних російських військ та успішність атаки неможливо підтвердити за допомогою незалежних джерел, вона викликала достатньо хаосу, що, ймовірно, спонукало ЗСУ розпочати відхід», — пояснює Халі Паройнен з Black Bird Group, яка аналізує супутникові знімки та контент у соціальних мережах з поля бою.

Приблизно у цей час північнокорейські війська допомагали вести наступ, який прорвав українські лінії на південь від невеликого села Курилівка, ще більше обмеживши можливості Києва постачати свої війська.

Поки українські війська відступали вздовж зазначених оборонних рубежів, російські війська продовжували просуватися у бік Суджі, і темпи атак збільшувалися.

«З огляду на російські позиції, евакуація на транспорті стала б легкою ціллю для безпілотників. А знищена військова техніка на дорогах також створювала перешкоди для відступу — ось чому доводилось йти пішки», – пояснює Сергій Грабський, військовий аналітик та колишній полковник української армії.

Деякі українські солдати спалили власне спорядження, щоби воно не потрапило до рук росіян, перш ніж відступити.

10 березня 2025 року було віддано наказ деяким підрозділам ЗСУ відступити із Суджі,.

«Це була суміш організованого та хаотичного відступу. На характер відступу вплинули різні чинники: втома, добрі чи погані накази від окремих командирів, непорозуміння чи добре налагоджена координація», – зазначає «Борода».

Однак, незважаючи на заяви президента Росії Володимира Путіна і президента США Дональда Трампа, оточення українських військ не відбулось.

Згодом Міністерство оборони Росії заявило, що відновило повний контроль над Суджею.

Хоча генеральний штаб ЗСУ безпосередньо не відреагував на захоплення Суджі, але опублікував карту поля бою, на якій показано це місто за межами контрольованої ним території у Курській області, яка скоротилася до вузької смужки землі.

Сама Суджа, де колись мешкало 5000 осіб, зазнала серйозних пошкоджень під час бойових дій.

Свідчення українських солдатів

Українські солдати, які воювали у Курській області Росії, описали сцени, «схожі на фільм жахів», коли вони відступали з лінії фронту.

BBC отримала детальні звіти від п’ятьох анонімних українських солдатів, які розповіли про «катастрофічний» відступ під шквальним вогнем, колони знищеної військової техніки та постійні атаки з боку зграї російських безпілотників.

9 березня 2025 року «Володимир» відправив BBC повідомлення у Telegram, в якому повідомив, що досі знаходиться у Суджі, де панує «паніка та крах фронту».

Переміщення людей, логістики і техніки залежало від одного великого маршруту між Суджею та Сумською областю України.

За словами Володимира, на початку лютого 2025 року цією дорогою можна було їздити відносно безпечно. До 9 березня 2025 року вона була «під контролем російських безпілотників цілодобово. За одну хвилину можна було побачити два-три безпілотники.

«У нас вся логістика тут, на одній трасі Суджа-Суми. І всі знали, що [росіяни] спробують її перерізати. Але це знову стало несподіванкою нашого командування», – дорікає Володимир.

До 11 березня 2025 року українські збройні сили боролися, щоб не допустити перекриття дороги.

«Кілька днів тому ми отримали наказ залишити оборонні лінії в організованому відступі. Росія зосередила значні сили для повернення Суджі, включаючи велику кількість північнокорейських солдатів», – розповідає солдат Максим.

Військові експерти оцінюють, що Росія зосередила до 70 000 солдатів, включаючи близько 12 000 північнокорейців у Курській області, а також відправила на фронт найкращі підрозділи безпілотників, щоб «взяти під контроль основні логістичні маршрути».

«У підсумку, супротивнику вдалося знищити десятки одиниць військової техніки і уламки від неї створили затори на шляхах постачання», – каже Максим.

Ситуацію того дня, 11 березня 2025 року, солдат «Антон» описав як «катастрофічну».

«Раніше у нас була перевага у безпілотниках, а тепер її немає. Росія мала перевагу у точних авіаударах і більшій кількості військ. Логістика більше не працювала — організовані постачання зброї, боєприпасів, продовольства та води стали неможливими», – пояснює Антон.

У повідомленнях у соціальних мережах 11–12 березня 2025 року четвертий солдат «Дмитро» порівняв відступ із фронту у Курській області зі «сценою із фільму жахів».

«Дороги були усіяні сотнями знищених автомобілів, бронетехніки та всюдиходів. Багато поранених та вбитих. За транспортними засобами часто полювали кілька дронів. Я ледь врятував свій автомобіль. Ми намагалися його виштовхнути, коли на нас націлився інший FPV-дрон. Він схибив, але поранив мого товариша. Довелося ховатися у лісі протягом двох годин, перш ніж нас урятували. Багато солдатів відступали пішки, хлопці йшли 15–20 км. Ситуація перетворилася зі складної та критичної на катастрофічну. У Курській області все закінчено… операція не увінчалася успіхом. Загинули тисячі українських солдатів», – підкреслив Дмитро.

П’ятий солдат висловився про ситуацію менш похмуро. 13 березня 2025 року «Артем» відправив повідомлення у Telegram з військового шпиталю, де лікувався від осколкових поранень, отриманих внаслідок атаки безпілотника.

Артем воював далі на захід — у районі села Локня, де українські збройні сили чинили завзятий опір і «боролися як леви».

Він вважає, що Курська операція досягла певного успіху.

«Важливо, що Збройні сили України створили цю буферну зону, завдяки якій росіяни не можуть увійти до Сум», — сказав він.

Страхи нового фронту

У той час як Київ сподівався використовувати свій контроль над російською територією в якості важеля у будь-яких переговорах про припинення війни, тепер Путін, мабуть, використає відступ України, щоб зміцнити свої позиції у переговорах з адміністрацією Трампа щодо припинення бойових дій.

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський наполягає, що українські війська відійшли на «вигідніші позиції». За його словами, Росія втратила понад 50 000 солдатів під час Курської операції, включаючи вбитих, поранених чи полонених.

Президент України Володимир Зеленський звинуватив російські війська у зосередженні вздовж кордону з Україною та спробі відрізати і замкнути українські війська у Курській області, просуваючись у Сумську область. На його думку, Курська операція виконала своє завдання, змусивши Росію відвести війська зі сходу України та послабити тиск на Покровськ. Але поки що не відомо, якою ціною.