Український офіцер розповів, як пережив жорстокі катування у полоні росіян в Таганрозі

Михайло Чапля два роки перебував у полоні у росіян, які його били, катували електрошоком і змушували їсти риб’ячу луску, але йому вдалось вижити, завдяки власній суворій стратегії тренувань

**Михайло Чапля до і після полону /** Фото**: Українська правда**

Український солдат Михайло Чапля два роки перебував у полоні у росіян. У Таганрозі його били, катували електрошоком і змушували їсти риб’ячу луску. Але він вистояв. Тепер він на волі і розповідає про пекло, яке пережив. Про це йдеться у публікації швейцарського видання Watson, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

З початку агресивної війни Росії проти України, безліч солдатів перенесли неймовірні страждання. Однією з таких історій є історія Михайла Чаплі, офіцера полку «Азов», який потрапив у полон до росіян після оборони Маріуполя. Його досвід малює шокуючу картину тортур та жорстокого поводження, яких зазнають українські військовополонені.

Боєць «Азова» порівняв перший етап полону з літнім табором

Михайло Чапля, також відомий під позивним «Южный», родом із Харкова та був завзятим фанатом ФК «Металіст». У 2015 році він вирішив вступити до танкової розвідувальної частини, а у 2017 році став водієм бронетранспортера, а потім і штабним офіцером. Він до останнього захищав Маріуполь на металургійному заводі «Азовсталь», доки у травні 2022 року не потрапив у полон до росіян.

Перші місяці після капітуляції Чапля провів у таборі Оленівка в окупованій Донецькій області.

«Порівняно з тим, що було далі, це був майже літній табір. Справжній жах був ще попереду», – розповів він в інтерв’ю «Українській правді».

Жахіття у Таганрозі

У вересні 2022 року його перевели до слідчого ізолятора № 2 у Таганрозі — і там почався той жах, який відтоді став його повсякденним життям.

«Таганрог – це ідеальне місце для росіян, тому що там немає жодного нагляду. Достоєвський якось говорив про «адміністративний екстаз» — коли люди п’яніють від влади. Це саме те, що я бачив», – зазначає Чапля.

За його словами, для новоприбулих у Таганрозі існував «ритуал привітання»: охоронці та спецпризначенці вибудовували коридор, яким ув’язненим доводилося бігти, отримуючи при цьому удари палицями та електрошокерами.

У першу ж ніч тіла виносили на простирадлах і Михайлу зламали ребра та пальці. Інші полонені померли від отриманих травм.

З 24 місяців ув’язнення Чапліа провів 17 у підвальній камері.

«Ані світла, ані повітря, лише 12 дерев’яних дощок на підлозі, стіл, лавка й туалет. Не було ані мила, ані туалетного паперу. Спочатку у нас була одна чашка на двох — ми пили, милися і таке інше. Сморід сечі і поту був повсюдним, а туберкульоз становив постійну загрозу», – розповідає Михайло.

За його словами, харчування було ще одним актом приниження: доводилось їсти панцирі, луску та хвости. Чапля втратив майже половину ваги – схуд зі 105 до 58 кілограмів.

Український солдат мав стратегію, як пережити насильство

Він також розповів, що його постійно били без попередження і без причини.

«У Таганрозі не можна дивитися у вікно. Але хтось продовжував це робити. Якоїсь миті росіяни сказали: «Ви, українці, зовсім тупі? Ми вас б’ємо по п’ять-шість разів на день. У нас уже руки та ноги болять. Ви не розумієте, що вам не можна дивитися у вікно? Ми втомилися вас бити». Але вони продовжили», – згадує Михайло.

Щоб не збожеволіти, Чапля створив власну стратегію виживання. Натхненний персонажем Іваном Телегіним із роману Олексія Толстого «Дорога страждань», він приступив до суворої програми тренувань.

«Я знав, що вони змусять мене присідати та віджиматися під час перевірок. Тому я тренувався допоки не зміг робити це краще, ніж вони думали. У тісній камері я щодня робив планку, віджимався і присідав — просто з принципу», – стверджує Чапля.

Гумор був його другою зброєю. Коли охоронці запитали його, чи він знає Євгена Пригожина, Михайло відповів: «Він чоловік тієї співачки Валерії». Росіяни були збентежені — адже Валерія одружена з музичним продюсером Йосипом Пригожіним.

13 вересня 2024 року Чаплю обміняли разом із 48 іншими ув’язненими.

«Я не хотів тут помирати. Я хотів вийти переможцем», – наголошує Михайло.

Через два тижні він відсвяткував свій 37-й день народження — вже на волі.

Його дружина Севінь чекала на нього із сюрпризом: під час його ув’язнення вона відкрила у Львові кав’ярню — «Чарлі Чапля», названу на честь його прізвиська. На логотипі зображено чаплю з вусами, як у Михайла.

Сьогодні він працює над своєю реабілітацією, планує відкриття нових кафе та допомагає іншим солдатам, які повернулися з російського полону.