Як Європі сформувати ефективний миротворчий контингент в Україні: основні рекомендації

Хоча довжина фронту та чисельність російських сухопутних військ можуть створювати враження, що ця місія нездійсненна, її можна реалізувати, якщо європейські країни готові взяти на себе відповідні витрати: за умови правильного балансу сил, достатніх інвестицій та ефективної політичної координації, Європа здатна сформувати надійну миротворчу місію в Україні

Після драматичної зустрічі у Білому домі військова підтримка України з боку США опинилася під загрозою. Утримання України в цій війні та в післявоєнний період – це відповідальність, яку Європа змушена буде взяти на себе раніше, ніж очікувалося. Вашингтон може скоротити підтримку України задовго до досягнення будь-якої мирної угоди, намагаючись змусити Київ погодитися на нестабільне припинення вогню. Це залишить Україну у стані постійної небезпеки, а Європу – в очікуванні можливого відновлення війни. Про це йдеться в аналітичній публікації Джека Вотлінга, старшого наукового співробітника Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) та Майкла Кофмана, старшого наукового співробітника Фонду Карнеґі за міжнародний мир на сторінках War on the Rocks, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Існує значний ризик, що після припинення активних бойових дій Росія продовжить спроби дестабілізації України, чинитиме економічний тиск і створюватиме умови для третьої війни на значно вигідніших для себе умовах. Щоб цього не допустити, українська армія має зберігати боєздатність і відновлювати свої сили, тоді як Росія має бути ефективно стримана. Ймовірність подальшого продовження військової або фінансової допомоги з боку США зменшується. Вашингтон прагне перекласти цей тягар на європейські столиці. Попри зусилля президента Володимира Зеленського, Сполучені Штати дали зрозуміти, що не мають наміру надавати Україні гарантії безпеки чи прямо підтримувати будь-які збройні сили, що забезпечуватимуть оборону України після припинення бойових дій. Отже, планування такої місії тепер лягає на Європу.

Чи зможе Європа розгорнути миротворчі сили в Україні?

Це серйозне завдання: чи зможуть європейські держави створити таку військову місію, не послаблюючи власні оборонні спроможності та не підриваючи оборону кордонів НАТО, особливо якщо США вирішать скоротити свою військову присутність у Європі?

Хоча довжина фронту та чисельність російських сухопутних військ можуть створювати враження, що ця місія нездійсненна, на нашу думку, її можна реалізувати, якщо європейські країни готові взяти на себе відповідні витрати. За умови правильного балансу сил, достатніх інвестицій та ефективної політичної координації, Європа здатна сформувати надійну місію.

Розгортання європейської місії в Україні – це не утопія. Франція та Велика Британія вже розглядають таку пропозицію і, за повідомленнями ЗМІ, обговорювали її під час нещодавнього візиту президента Еммануеля Макрона до Вашингтона. Туреччина також може бути зацікавлена у внеску до такої місії. Ба більше, хоча зустріч Зеленського з Трампом у Вашингтоні стала дипломатичною катастрофою, вона могла посилити готовність Європи діяти активніше, ніж раніше планувалося.

Однак нинішнє обговорення цього питання залишається недостатньо обґрунтованим. Деякі експерти припускають, що достатньо буде символічної присутності військ, тоді як інші надмірно завищують необхідний рівень залучення, роблячи таку місію нереалістичною. Ми прагнемо визначити реалістичний обсяг сил та ресурсів, які знадобляться для можливого розгортання європейських військ в Україні.

Визначення меж місії

НАТО є більш захищеним, коли Росія протистоїть незалежній Україні з боєздатною армією. Напад на НАТО за таких умов означав би для Росії наявність України на своєму фланзі, що водночас зменшує фронт, по якому вона може загрожувати Альянсу. Отже, першочерговою місією є партнерство зі Збройними силами України для їхньої підготовки та відновлення, включаючи реорганізацію резерву та системи мобілізації в умовах, коли багато ветеранів залишили військову службу.

Розміри України та протяжність лінії фронту (понад 1200 км) можуть створювати враження, що необхідний для цього військовий контингент перевищує можливості європейських країн НАТО. Однак Україні потрібна не традиційна миротворча місія чи сили розмежування, які мають бути рівномірно розподілені вздовж лінії зіткнення. Таким чином, розмір фронту не є основним фактором. Попри те, що європейські лідери можуть називати це «миротворчою» місією, вона не буде подібною до традиційних операцій ООН.

Ця місія виконуватиме дві ключові функції:

Гарантувати безпеку України. За підтримки Заходу Україна зможе утримувати збройні сили, достатні для забезпечення оборони ключових секторів фронту.
Посилювати стримування майбутньої російської агресії. Це буде досягнуто як через безпосередньо розгорнуті сили, так і через ризик можливого прямого зіткнення російських військ із західними контингентами.

Основні напрямки розгортання

Багатонаціональні миротворчі сили не потребують розміщення по всій території України. Вони мають бути присутні у трьох стратегічних напрямках і мати достатню мобільність для швидкого передислокування за потреби. Майбутній російський наступ, найімовірніше, буде розгортатися у кількох передбачуваних напрямках. Наразі більшість боїв зосереджена у трьох-чотирьох секторах фронту одночасно. Отже, порівняно невеликий контингент може створити додатковий ризик для Росії, змінюючи її стратегічний розрахунок.

Найочевидніші напрямки розгортання – Київ, Харків і Донецьк. Військові формування Заходу будуть розміщені у цих регіонах не як передові частини, а як допоміжні ешелони, що підтримуватимуть українські збройні сили.

Запобігання найгіршому сценарію

Європейське військове зобов’язання також дозволить уникнути найгіршого сценарію після припинення вогню:

Україна може залишитися без будь-яких гарантій безпеки чи західної військової присутності.
Відбудеться масова демобілізація армії, і значна частина військових може виїхати за кордон, що суттєво послабить Збройні сили України.

Фактично, ця місія також спрямована на те, щоб українці бачили своє майбутнє та знали, що у випадку нового російського вторгнення вони матимуть шанс на захист і підтримку Заходу.

Розгортання миротворчих сил

З огляду на значне погіршення якості російських військ за останні три роки бойових дій, початковий контингент може складатися лише з трьох бойових бригад або їх еквівалентів. Надалі цей контингент може зростати у відповідь на реорганізацію російських збройних сил. Загальна чисельність особового складу в Україні може становити від 15 000 до 20 000 осіб, з додатковими 30 000–40 000 військових, необхідними для ротації. Отже, загальна чисельність миротворчих сил може досягати 45 000–60 000 осіб.

Структура багатонаціональної дивізії:

Дивізійний штаб
Три маневрені бригади
Логістична бригада (або національні логістичні підрозділи)
Артилерійська (вогнева) бригада

Одним із важливих елементів цієї ініціативи є перенесення багатонаціональної навчальної місії INTERFLEX з підготовки українських військових з Великої Британії безпосередньо в Україну. Основний підрозділ, який відповідає за цю програму – 11-та бригада сприяння силам безпеки Великої Британії – також має бути розгорнута в Україні. Це дозволить задовольнити запит України на збільшення обсягів внутрішньої підготовки військових та адаптацію базових навчальних програм.

Виклики та ризики розміщення

Основною проблемою є необхідність утримувати силу у керованих межах. Багатонаціональні формування часто перевищують необхідні масштаби через дублювання функцій між підрозділами, національні логістичні вимоги та бажання кожної країни мати представництво у штабі.

Ще одне занепокоєння європейських лідерів – можливість ударів з боку Росії. Це питання викликає дискусію щодо потреби у потужній системі протиповітряної оборони (ППО). Проте досвід війни довів, що розосередження збройних сил є ефективним, а українська ППО, значною мірою заснована на західних системах, успішно перехоплює переважну частину російських ударів. Масові втрати трапляються рідко, навіть поблизу лінії фронту.

Якщо ж певні втрати траплятимуться через зіткнення або локальні інциденти, це не обов’язково призведе до війни між НАТО і Росією – численні аналогічні випадки у минулому не призводили до ескалації.

Забезпечення довготривалої присутності

Європейські країни мають переглянути свої зобов’язання щодо сил швидкого реагування та регіональних оборонних планів НАТО. Однак з огляду на нещодавні заяви про збільшення оборонних бюджетів, Європа має достатній потенціал для підтримки як українського контингенту, так і інших стратегічних завдань.

Запропонована місія передбачає, що багатонаціональна дивізія працюватиме під окремим європейським командуванням, а не під керівництвом України. Частини в тилу зможуть проводити навчання, спільні маневри та підтримувати інші операції, використовуючи досвід українських військових.

Західні збройні сили також можуть отримати авіаційну підтримку з баз у сусідніх країнах НАТО. Це дасть стратегічну перевагу державам, таким як Велика Британія та Франція, які мають значні авіаційні ресурси, що наразі не задіяні в інших місіях.

Політичні аспекти

Поточні плани Великої Британії та Франції щодо можливого розгортання до 30 000 військових свідчать про те, що хоча така місія виходить за межі наявних ресурсів європейських членів НАТО, вона цілком відповідає їхнім політичним намірам.

Проблема полягає у фінансуванні цієї ініціативи. Європейські лідери поки що не підкріпили свої заяви реальними ресурсами.

Деякі країни, як-от Польща, не виявляють активного бажання брати на себе роль гаранта безпеки, оскільки мають власні оборонні пріоритети.
Головну роль мають відігравати країни Західної Європи, ідеально – за участю Туреччини.

Існують певні побоювання щодо впливу такої операції на здатність НАТО стримувати Росію. Однак країни на передовій не повинні змагатися за ресурси, оскільки європейська безпека є спільною справою.

Якщо європейські держави не здатні розгорнути навіть одну багатонаціональну дивізію, це має викликати серйозні запитання щодо їхньої реальної відданості власній безпеці. Наслідки бездіяльності можуть бути значно серйознішими, ніж потенційні ризики розгортання миротворчих сил в Україні.

Управління надзвичайними ситуаціями

Ключове питання щодо реалізації цієї політики — що станеться, якщо Росія атакує Україну. Розгорнуті миротворчі сили не підпадатимуть під захист Статті 5 НАТО і не отримуватимуть безпосередньої підтримки США.

Основні чинники ефективності

Українські збройні сили як основна бойова складова
Метою ініціативи є посилення спроможностей Збройних Сил України (ЗСУ), а не заміщення їхніх функцій.Українська армія має проблеми з вищим рівнем командування, навчанням особового складу та координацією вогневого ураження на дистанціях понад 30 км.
Європейське військове керівництво може суттєво підвищити ці можливості, сприяючи ефективнішій інтеграції сил та покращенню операційного управління.
Європейська авіаційна підтримка
Досвід війни показав, що російська протиповітряна оборона не є непроникною. Україна має обмежені ресурси для повноцінного використання створених прогалин у ворожій обороні. Європа володіє сучасними повітряними флотами; наразі лише невелика частка цієї потужності задіяна у місіях повітряного патрулювання.
У разі відповідного навчання та забезпечення боєприпасами, європейські ВПС можуть забезпечити вирішальну підтримку українським збройним силам.

Виклики та шляхи їх подолання

Недостатній рівень підготовки європейських ВПС
Частина європейських ВПС дійсно має брак бойового досвіду, дефіцит боєприпасів і проблеми з командно-штабною інфраструктурою.На початкових етапах може знадобитися підтримка США у питаннях логістики та організаційної структури.
Проте розвиток власного потенціалу в цій сфері є критично важливим для НАТО і може вирішити довгострокові проблеми європейської оборони.
Реакція Росії: питання мандата цієї місії та її презентація на міжнародному рівні можуть визначати російську реакцію.У 2018 році Дональд Трамп обговорював із Володимиром Путіним можливість розміщення миротворців, і, за його словами, Путін погодився.Сергій Лавров пізніше заявив, що Росія категорично проти будь-яких європейських миротворчих сил.
Проте наразі російська армія має обмежені наступальні можливості, і її негайне відновлення для нового масштабного вторгнення є малоймовірним.

Політичні та стратегічні висновки

Необхідність інвестицій: Європейські держави мають бути готові вкласти значні ресурси у зміцнення української оборони та створення власних спроможностей для стримування Росії.
Питання політичної волі: ця ініціатива вимагатиме чітких рішень і перегляду наявних зобов’язань у рамках НАТО.
Пріоритетність стримування Росії: Краще не допустити підкорення України, ніж пізніше зіштовхнутися із посиленою агресією Росії в інших країнах Європи.
Раціональний підхід до військового планування: Поточні обговорення або недостатньо деталізовані, або містять завищені вимоги до кількості військових.