Європейські лідери принаймні повинні розглянути варіант залучення КНР – інакше континент може зіткнутися із майбутнім, у якому домінуватимуть великі держави, керуючись виключно власними інтересами

Якщо адміністрація президента США Дональда Трампа продовжить налагоджувати відносини із Росією та заморожувати військову допомогу Україні, у європейських лідерів залишиться обмежене поле для маневру. Проте у них є короткий проміжок часу, щоб довести свою здатність діяти у світі великих геополітичних гравців, перш ніж Вашингтон і Москва нав’яжуть Україні мирну угоду. Європейські країни, зокрема Велика Британія, повинні активно протидіяти цьому, залучаючи Китай до пошуку мирного врегулювання, яке забезпечить Україні повноправну участь у переговорах. Найгіршим можливим сценарієм для Європи стане мирна угода між США та Росією, до якої згодом приєднається Китай, повністю усунувши як Україну, так і саму Європу від процесу ухвалення рішень. Про це йдеться в аналітичній публікації Вільяма Метьюза, старшого наукового співробітника Азійсько-Тихоокеанської програми у Chatham House, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Європа має використати свій вплив на США

Залучення Китаю до врегулювання ситуації несе ризики, однак не означає повної політичної переорієнтації чи відмови від протидії деструктивному впливу Пекіна. Китай висловлював готовність розробити мирний план і закликав до присутності України та Європи на мирних переговорах. Крім того, Пекін має важелі впливу на Москву та може стати противагою у випадку ескалації напруженості з боку США.

Залучення Китаю є способом отримати додатковий важіль впливу в умовах конкуренції великих держав – принцип, який добре розуміють у Пекіні, Вашингтоні та Москві, але який європейські лідери досі недооцінюють.

Європа відіграє важливу роль як партнер США у стримуванні зростаючого впливу Китаю, зокрема через координацію економічних і технологічних стратегій. Водночас вона повинна використати цю співпрацю як засіб тиску на Вашингтон, щоб отримати необхідну підтримку, поки Європа зміцнює власну оборонно-промислову базу.

Якщо ж США все-таки вирішать скоротити свою присутність у Європі найближчим часом, залучення Китаю до збереження миру на континенті може стримати агресивні наміри Путіна, забезпечивши Європі додатковий час для переозброєння.

Залучення Китаю як стратегічний сигнал для США

Взаємодія з Китаєм також відправить важливий сигнал США: ворожість до союзників матиме наслідки. Вашингтон демонструє готовність не лише співпрацювати з Росією, але й ігнорувати загрозу безпеці Європи, тому вона має показати, що готова у відповідь залучити головного стратегічного конкурента США.

Риторичне засудження політики Вашингтона або спроби вплинути на Трампа через апеляції до «особливих відносин» не дадуть бажаного результату. Європа повинна відповісти на нехтування своїми інтересами вже зараз, інакше ризикує опинитися у більшій залежності від США, які використовують примусову дипломатію, оскільки їхні інтереси дедалі частіше розходяться з європейськими.

Пошук багатостороннього рішення

Окрім важелів впливу, існують більші позитивні стимули для Європи та Китаю до співпраці у досягненні мирного врегулювання. Хоча це і не є ідеальним сценарієм для Європи, Китай залишається наддержавою, яка найбільш зацікавлена у міжнародному порядку, заснованому на багатосторонній співпраці. У цьому питанні позиції ЄС та Китаю мають більше спільного, ніж позиції ЄС із адміністрацією Трампа чи адміністрацією Путіна.

Пекін послідовно закликав до багатостороннього підходу до врегулювання війни, передбачаючи участь у переговорах як Європи, так і України. Це зокрема знайшло відображення у нещодавньому поясненні голосування Китаю в Раді Безпеки ООН щодо проєкту резолюції, а також у його ініціативі «Друзі миру», яку він реалізує спільно із Бразилією.

Водночас такі ініціативи можуть сприйматися як суто опортуністичні та беззбиткові для Китаю. Оскільки війна триває, Пекін не має прямих втрат, але отримує вигоди від ролі потенційного посередника, не несучи зобов’язань щодо її реалізації.

Проте ЄС залишається одним із найбільших торговельних партнерів Китаю, і Пекін зацікавлений у відновленні відносин, що були погіршені через економічну підтримку Росії. Як і Європа, Китай не зацікавлений у зближенні Москви та Вашингтона. Хоча Пекін прагне обережно балансувати, зберігаючи стратегічно важливі відносини з Росією, ЄС має простір для маневру – за умови, що акцент буде зроблено на реалістичних та прагматичних цілях, а не на повному перегляді стратегічних орієнтирів.

Європа та Китай мають діяти прагматично

Співпраця у межах багатостороннього мирного плану, що враховуватиме інтереси всіх сторін, дасть Китаю можливість підтвердити реальну змістовність його заяв про глобальне врядування та багатосторонню співпрацю на базі ООН.

Якщо Європа правильно сформулює свою позицію, Пекін змушений буде зважати на репутаційні ризики, якщо не підтримає власний наратив з приводу багатостороннього світового порядку – особливо з огляду на те, що Китай ретельно вибудовує такий імідж у країнах Глобального Півдня.

Китай як партнер: чи готова Європа змінити підхід?

Залучити до переговорів зазвичай обережний у зовнішній політиці Пекін буде складним завданням, адже це означає для нього певні ризики: погіршення відносин із Москвою, непередбачувану реакцію Вашингтона та можливі зобов’язання у мирний час.

Проте Китай уже доводив, що здатний використовувати геополітичні можливості, як це було, наприклад, із нормалізацією відносин між Саудівською Аравією та Іраном. У ситуації, що стрімко змінюється, потрібна готовність так само швидко коригувати свою стратегію. Європейським лідерам необхідно навчитися цього – і переконати Пекін, що йому варто зробити те саме.

Ціна угоди: поступки Росії та Китаю

Якщо Китай погодиться на співпрацю, Європа повинна буде діяти прагматично й реалістично, визнаючи, що її ідеальне бачення мирного врегулювання стає дедалі менш імовірним.

Ймовірно, досягнення мирної угоди потребуватиме не лише певних поступок Росії в обмін на повноцінну участь України у переговорах, але й економічних поступок Китаю. Зокрема, йому можуть запропонувати роль у післявоєнному відновленні України або пом’якшення торговельних обмежень – наприклад, зниження чи навіть скасування мит на китайські електромобілі.

Останній пункт стане серйозним каменем спотикання, однак геополітичні переваги можуть переважити економічні втрати. До того ж, якщо Європа зосередиться на необхідному реіндустріалізаційному курсі, то зможе у довгостроковій перспективі частково нівелювати економічну перевагу Китаю.

Натомість, Європа та Україна отримають більший вплив у переговорах, а Китай може виступити стримуючим фактором проти односторонніх дій США та Росії.

Європі потрібна зміна мислення

Найважчий, але водночас найнеобхідніший крок для європейських лідерів у контексті залучення Китаю – це радикальна зміна підходу до світової політики.

Це означає визнання того, що світ більше не може функціонувати за універсалістськими ідеалами, а бачення ліберального світового порядку, заснованого на правилах, стало небезпечною ілюзією. Якщо Європа прагне зберегти свої цінності у власних кордонах, то повинна відмовитися від ідеї, що ці цінності можуть бути основою глобального порядку.

З огляду на обмеженість варіантів і малоймовірність повернення США до рівня трансатлантичної співпраці, що існував раніше, залучення Китаю як противаги американському тиску та російській агресії є ризиком, на який варто піти.

Протягом історії відповіддю на ситуативні коаліції великих держав було прагматичне створення гнучких контр-альянсів. У цьому сенсі система правил, що існувала після 1945 року, є радше винятком, ніж нормою.

Європейські лідери принаймні повинні розглянути цей варіант – інакше континент може зіткнутися із майбутнім, у якому домінуватимуть великі держави, керуючись виключно власними інтересами.