Відмовляючись від серйозних поступок, Путін дає зрозуміти, що готовий вести тривалу гру, поки російська армія продовжує свої наступальні операції. Його стратегія зрозуміла: використовувати переговори про припинення вогню як механізм прискорення перемоги, закладаючи умови, які пізніше стануть основою фінальної угоди

Якщо президент США Дональд Трамп вважав, що зможе переконати президента РФ Володимира Путіна погодитися на всеосяжне припинення вогню в Україні, то він швидко зіткнувся із реальністю: Росія зацікавлена у мирі, але лише на своїх умовах. Про це йдеться в аналітичній публікації Джона Лоха, асоційованого наукового співробітника Програми Росії та Євразії у Chatham House, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Росія використовує переговори як інструмент для досягнення переваги

Про це свідчать результати нещодавньої 90-хвилинної телефонної розмови між Трампом і Путіним. Оголошення про 30-денне припинення атак на енергетичну інфраструктуру, яке Трамп представив як дипломатичний успіх, є не більше ніж повторенням старої ініціативи, що вже обговорювалася Москвою та Києвом до українського рейду у Курську область влітку 2024 року.

Відмовляючись від серйозних поступок, Путін дає зрозуміти, що готовий вести тривалу гру, поки російська армія продовжує свої наступальні операції. Його стратегія зрозуміла: використовувати переговори про припинення вогню як механізм прискорення перемоги, закладаючи умови, які пізніше стануть основою фінальної угоди.

Одним із ключових сигналів Кремля стало наголошення на необхідності припинення військової допомоги Україні та розвідувального співробітництва США з Києвом. Це подається як спосіб запобігти «ескалації конфлікту» та створити умови для його дипломатичного вирішення.

Трамп поки що не готовий зробити таку поступку, хоча нещодавно припиняв постачання військової допомоги та розвідувальних даних, щоб змусити Україну погодитися на перемир’я. Обидва напрямки допомоги згодом були відновлені.

Проте Путін уже позначив свою ключову вимогу, до якої буде повертатися. Він створює очікування, що припинення військової допомоги США є передумовою для будь-якої угоди. Водночас у заявах американської адміністрації немає ознак, що вона висунула власні умови.

Стратегія Росії: гра на час

На відміну від Трампа, Путін не поспішає. Його військо може продовжувати бойові дії ще кілька місяців без значних додаткових втрат. Він також розуміє, що українські резерви будуть виснажуватися з початку літа 2025 року, а ймовірність того, що адміністрація Трампа погодиться на новий пакет військової допомоги Києву, залишається низькою.

Крім того, Путін усвідомлює, що Європа матиме труднощі з тим, щоб самостійно компенсувати цей дефіцит. Це надає Кремлю додатковий простір для маневру, поки Україна залишається у складному становищі.

Путінська стратегія: маніпуляція очікуваннями Трампа та використання сприятливих умов

Путін використовує дипломатичні жести, щоб підтримувати віру Трампа у російську відданість переговорам, водночас досягаючи значних здобутків на полі бою.

Маніпуляція Трампом через дипломатичні сигнали

Щоб задовольнити Трампа та зміцнити його віру у можливість домовленості, Путін демонструє символічні жести доброї волі, такі як швидке відновлення двосторонніх відносин зі США та готовність до співпраці на Близькому Сході. Також незначні поступки, як-от припинення атак на енергетичну інфраструктуру, створюють ілюзію прогресу у переговорах.

Однак за цими тактичними поступками стоїть довгострокова стратегія – використання часу для закріплення військових переваг та поступової зміни очікувань Трампа щодо остаточної угоди. Путін не має причин відмовлятися від своїх максималістських цілей, коли умови для Росії стали надзвичайно сприятливими.

Як Трамп створив ідеальні умови для Путіна

З перших днів нового президентського терміну, Трамп демонстрував готовність до поступок Росії. До початку переговорів США вже відступали:

• Антиукраїнська позиція: Трамп відкрито демонструє свою антипатію до України та готовність ігнорувати її інтереси, ведучи переговори без Києва та європейських партнерів. Він також дає зрозуміти, що може змусити Володимира Зеленського прийняти американські вимоги.
• Підрив НАТО: Трамп демонструє слабку прихильність до НАТО, а його адміністрація навіть заявила про неприйнятність членства України в Альянсі. У лютому 2025 року міністр оборони США Піт Хегсет заявив, що Вашингтон не підтримує вступ України в НАТО – фактично задовольнивши одну з головних вимог Москви без отримання жодних поступок у відповідь.
• Особисті мотиви Трампа: Кремль розуміє, що Трамп прагне отримати Нобелівську премію миру, тому готовий швидко укласти угоду за будь-яку ціну, навіть якщо це означатиме несправедливий мир для України.

Це створює можливість для Путіна висувати умови, які суттєво послаблять Україну у довгостроковій перспективі. Серед таких умов можуть бути:

• Обмеження чисельності української армії, що ускладнить майбутній опір.
• Заборона на розміщення європейських військ на українській території.

Внутрішньополітичні фактори у США, що грають на користь Путіна

Путін також розуміє, що Трамп має слабку внутрішню опозицію:

• Демократична партія дезорганізована і не може ефективно протистояти діям Трампа, особливо його спробам демонтувати багаторічну систему американської зовнішньої політики.
• Республіканська партія повністю під контролем Трампа: Помірковані республіканці бояться відкрито виступати проти нього, а ключові політики змінюють свою позицію на прокремлівську. Наприклад, держсекретар США Марко Рубіо фактично підтримав переговори з Москвою.

Ці фактори дають Путіну змогу грати у довгу гру, змінюючи політичний ландшафт на свою користь.

Путінська стратегія: нав’язування миру на російських умовах через США

Путін опинився в унікальній ситуації: він може делегувати Трампу завдання з реалізації російського плану «миру» в Україні.

Геополітичний контекст: готовність США до угоди великих держав

Адміністрація Трампа не приховує, що їй комфортний світовий порядок, де великі держави диктують умови меншим. Сам Трамп неодноразово ставив під сумнів суверенітет, навіть союзників США, зокрема Канади. Це свідчить про його готовність сприймати російське бачення міжнародних відносин, у якому менші країни мають обмежену автономію.

У підсумку, Путін бачить можливість довірити своєму американському колезі реалізацію мирного врегулювання, вигідного для Росії.

Два основні бар’єри для реалізації цього плану

Незважаючи на сприятливі умови, існують два ключові фактори, що можуть зірвати цей сценарій:

1. Український спротив: Частина українського суспільства категорично не сприйме нав’язаний Росією мир і продовжить боротьбу.
2. Коаліція Заходу: Група країн, очолювана Францією та Великою Британією, готова й надалі підтримувати Україну економічно та військово, навіть якщо США скоротять свою допомогу.

Тактика Путіна: політична та економічна дестабілізація

Щоб подолати ці бар’єри, Путін використовує дві тактики:

• Втручання у внутрішню політику України: Він може наполягати на проведенні президентських виборів невдовзі після оголошення перемир’я, сподіваючись на перемогу політичних сил, які будуть змушені шукати компроміс із Росією.
• Розкол Заходу: Кремль намагатиметься переконати Трампа, що європейські країни, які продовжують підтримувати Україну, саботують мирний процес. Якщо Трамп повірить у це, то може економічно «покарати» Європу, змушуючи її зменшити підтримку Києва.

Висновок

Путін має сильні карти в руках і грає ними впевнено. Проте його стратегія стикається з непередбачуваністю українського суспільного спротиву та можливим посиленням підтримки України з боку Європи.