Основні елементи успішної угоди про припинення бойових дій не полягають у тому, скільки територій залишиться за Росією, скільки рідкоземельних копалин віддасть Україна, або чи стане Україна членом НАТО. Вирішальними положеннями, які визначатимуть успіх або провал домовленостей, буде те, чи змінюють вони внутрішньополітичну ситуацію в Росії так, щоб підвищити або знизити ймовірність нової російської агресії

Президент США Дональд Трамп має рацію, бажаючи припинити бойові дії в Україні. І він має рацію у тому, що конфлікт перетворився на війну на виснаження, яка грає на користь Росії. Однак Трамп хибно розуміє один ключовий елемент цієї війни — а саме те, що президент Росії Володимир Путін розпочав її насамперед із внутрішньополітичних мотивів, а не у відповідь на якусь зовнішню загрозу. Тому, якщо Трамп хоче досягти мирної угоди, яка триватиме більше, ніж кілька тижнів або місяців, необхідно зрозуміти, як внутрішньополітичні потреби Путіна визначають його дії. Про це йдеться в авторській колонці Жанни Нємцової, співзасновниці Фонду Бориса Нємцова та співдиректорки Академічного центру імені Бориса Нємцова з вивчення Росії при Карловому університеті у Празі на сторінках Politico, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Ось чому основні елементи успішної угоди про припинення бойових дій не полягають у тому, скільки територій залишиться за Росією, скільки рідкоземельних копалин віддасть Україна, або чи стане Україна членом НАТО — хоча обидві сторони жваво це обговорюватимуть. Вирішальними положеннями, які визначатимуть успіх або провал домовленостей, буде те, чи змінюють вони внутрішньополітичну ситуацію в Росії так, щоб підвищити або знизити ймовірність нової російської агресії.

Протягом 25 років свого перебування при владі Путін мав головну мету — залишатися при владі до самої смерті. Це прагнення до абсолютної влади завжди суттєво впливало на його рішення. Він усіляко усував потенційні загрози своїй владі та придушував інакодумство всередині країни. Відомі опозиціонери, зокрема мій батько Борис Нємцов та Олексій Навальний, були вбиті. Вільні медіа більше не існують.

Зараз ця внутрішня репресія дозволяє Путіну легше вести війну — і зберігати владу. Путін завжди розглядав Україну, яка довго намагалася відокремитися від Росії, як загрозу своїй владі. Існування демократичної та процвітаючої України, яка має союз із Європою, може показати росіянам, що існує краща альтернатива путінізму. Саме тому Путін волів би знищити Україну як державу.

Війна також дозволяє Путіну зберігати Росію у стані надзвичайного становища, що дає йому низку переваг: це ідеальний привід для посилення репресій, запровадження жорсткішої цензури та універсальне пояснення економічних труднощів. Ліквідація незалежних медіа та закони, що забороняють критику армії, спростили процес промивання мізків російському населенню, змушуючи вірити, що нескінченна війна є необхідною — попри величезні втрати серед людей і серйозні економічні наслідки.

Крім того, у надзвичайних умовах ніхто не наважується думати про майбутнє, не кажучи вже про вимоги до влади представити план розвитку країни або поставити під сумнів ефективність її керівництва. Уявіть собі, що більше немає надзвичайної ситуації, немає ворогів, які плетуть змови проти Росії. Який альтернативний порядок денний може запропонувати Путін, щоб утримати владу?

Трамп неодноразово заявляв, що вважає, ніби Путін хоче миру з Україною. Але це суперечить даним американської розвідки, яка свідчить, що Путін не зацікавлений у жодній довгостроковій мирній угоді. Путіну вигідніше залишатися у наступі.

Безперечно, Путін, ймовірно, справді прагне тимчасової паузи у війні. Вербування солдатів, готових воювати в Україні, стало неймовірно витратним, а міжнародні санкції завдають удару по перегрітій економіці та елітам. Російські чиновники відкрито висловлюють припущення про можливе повернення західних компаній, що свідчить про негативний вплив санкцій і бажання їхнього скасування. Путін досі вірить, що зможе захопити всю Україну, але для цього йому потрібен час, щоб поповнити арсенал і мобілізувати більше солдатів.

Ще одна причина, чому Путін може погодитися на короткострокову паузу, — це те, що й росіяни також виступають за припинення бойових дій. Згідно із нещодавнім опитуванням незалежної соціологічної компанії Russian Field, 56% респондентів висловилися на користь мирних переговорів; 55% підтримали б припинення вогню без жодних додаткових умов, а 76% погодилися б із підписанням Путіним мирної угоди з Україною.

Проте існує велика різниця між припиненням бойових дій і встановленням довготривалого миру. І очевидно, що довгострокові цілі Путіна щодо себе і своєї країни не передбачають настання стабільного миру. Найбільш імовірний сценарій полягає у тому, що Путін використає будь-яку паузу для відновлення військового потенціалу Росії. І як тільки він цього досягне, логіка його режиму свідчитиме про неминучість відновлення агресії проти України або інших країн. Саме тому президент України Володимир Зеленський справедливо наполягає на наданні гарантій безпеки.

Насправді наступною мішенню Путіна може стати не Україна. Значно легшою ціллю є сусідня Білорусь — країна, якою керує старіючий диктатор і яка межує з Польщею, Латвією, Литвою та Україною. Армія Росії має суттєвий бойовий досвід, що робить її небезпечною для будь-якого сусіда у середньостроковій перспективі. Якщо Росія повністю контролюватиме Білорусь, ці країни — троє з яких є членами ЄС і НАТО — опиняться під прямою загрозою на кордоні із Росією.

То як Трамп може запобігти цьому? Наполягаючи на тому, щоб мирна угода включала положення, які сприятимуть довгостроковим змінам в економіці та суспільстві Росії.

По-перше, угода має містити положення, які не дозволять Росії здійснити повторне переозброєння — що Путін, звісно, намагатиметься оскаржити. Уже зараз військові витрати Росії перевищують сукупні оборонні бюджети всієї Європи. Національна економіка Росії й надалі залишатиметься мобілізованою для війни, і їй будуть потрібні комплектуючі, електроніка та обладнання для виробництва сучасного озброєння. Росія, ймовірно, наполегливо домагатиметься скасування західних санкцій, зокрема чинної заборони на експорт технологій. Саме тому деякі санкції — зокрема ті, що забороняють експорт високих технологій до Росії — мають залишатися в силі. Захід не повинен полегшувати для Росії шлях до переозброєння, скасовуючи обмеження на технології.

По-друге, Росія повинна платити за відбудову України. Саме вона спричинила багатомільярдні руйнування. Київська школа економіки оцінює прямі збитки українській інфраструктурі у $170 мільярдів. Росія має компенсувати це відновлення — ідея, яка цілком відповідає як здоровому глузду, так і підходу Трампа до міжнародних відносин, заснованому на принципах взаємності й транзакційності. У Європи та США є сильна позиція в цих переговорах, адже в західних юрисдикціях заморожено російські активи на суму $300 мільярдів.

Ідея того, що Росія повинна компенсувати збитки Україні, не надто популярна навіть серед російської опозиції. Але звільнення Путіна від цієї відповідальності не лише несправедливе, але й стимулюватиме його до подібної поведінки у майбутньому. Гроші, які Росія буде змушена скерувати на відновлення України, — це ресурси, які вона не зможе витратити на переозброєння. Щоб натиснути на Росію і змусити її взяти фінансову відповідальність за відбудову, мирну угоду варто прив’язати до поступового скасування деяких невоєнних санкцій в обмін на виплати до фонду реконструкції.

По-третє, угода має включати положення, що знизять рівень репресій у Росії та ускладнять Путіну мобілізацію суспільства на нову війну. Одним із варіантів може стати своєрідне відродження поправки Джексона–Веніка, яка змушувала СРСР поважати права людини і дозволити єврейську еміграцію в обмін на розширення торгівлі зі США. У цьому випадку, в обмін на скасування певних санкцій, Захід міг би вимагати від Росії звільнення політичних в’язнів, скасування законів про цензуру, включно з тими, що стосуються «іноземних агентів» та інших «небажаних» організацій, а також розблокування таких платформ, як YouTube, Facebook і Instagram.

Просування прав людини може втратило популярність у частини політиків, але подібні положення знижують ризики майбутньої агресії Росії. Я знаю із власного досвіду: посилення порушень прав людини — включно з незаконними арештами, вбивствами та утисками незалежних медіа — передували російській агресії проти України. Навпаки, вільні, не залякані громадяни, які не бояться виступати проти влади, — це природний запобіжник безглуздим війнам. Так само, як і вільні медіа.

Багато моїх іноземних друзів дивуються, чому Путін не зважає на високі людські втрати Росії у війні проти України. Відповідь проста: йому не потрібно — в країні діє лише державна пропаганда, і він не несе жодної відповідальності перед громадянами. Ігнорування внутрішньої складової путінської системи влади лише сприятиме подальшій агресії за межами Росії. В умовах, що склалися, потреба у припиненні вогню в Україні є нагальною. Але вирішальне значення має не лише мета, але й спосіб її досягнення. Якщо адміністрація Трампа хоче справді ефективної мирної угоди, їй потрібно приділити увагу деталям.