Війна перетворила президента України на загартовану політичну постать, але через непередбачуваність другого терміну президента США, Зеленському, можливо, доведеться знову трансформуватися

«Найкращий продавець в історії». Так свого часу президент США Дональд Трамп охарактеризував президента України Володимира Зеленського через обсяги військової та фінансової допомоги від США. Незалежно від того, справедливе порівняння це чи ні, але роль Зеленського в утриманні України у центрі уваги та переконанні союзників інвестувати, безумовно, була вирішальною під час російського вторгнення. Про це йдеться в аналітичній публікації ВВС, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Його перетворення із телевізійного коміка у президента воєнного часу було визначено давно – це датується 2022 роком, коли він вирішив залишитися у Києві, поки російські війська наближалися до української столиці.

Тепер Зеленський представляє більш авторитетну, можливо, загартовану у боях політичну постать, частково сформовану посиленням його ізоляції на міжнародній арені. Але через непередбачуваність другого терміну Трампа, Зеленському, можливо, доведеться знову трансформуватися.

Політично це вже не історія гнобителя проти пригноблених. Швидше, він запаморочений подвійним викликом: висловлювати прагнення до миру, одночасно захищаючи інтереси своєї країни. Але чи справді людина, яка звикла мати стільки авторитету вдома та бути настільки впливовою за кордоном, збирається провести другу велику трансформацію, перемістивши свою увагу на дипломатію епохи Трампа? Або він вирішить, що найкращий спосіб відстоювати Україну – не поступатися?

До початку другого президентського терміну Трампа, український лідер фактично лобіював підтримку Заходу. Він закликав до ППО, танків, ракет і винищувачів.

«Зеленський був дуже розумним і поміркованим у перші дні війни», — вважає Ед Арнольд з наукового центру оборони та безпеки Королівського інституту об’єднаних служб (Rusi).

Перемога України у битві під Києвом закріпила Зеленського як символ виживання та підсилила його позицію щодо продовження військової допомоги від західних союзників.

«З початку війни він пройшов через чотирьох прем’єр-міністрів Великобританії… і всі вони підписали нові декларації з Україною, знову ж таки через Зеленського. Він зміг витримати зміни у національній політиці в Європі протягом свого перебування на посаді», – наголошує Арнольд.

Але коли подальших успіхів не вдалося реалізувати, меседж Зеленського не змінився – і з часом це піде йому на шкоду.

Наприклад, після невдалого контрнаступу України влітку 2023 року впливова меншість республіканців у США дедалі більше сумнівалася у перевагах підтримки Києва, а в деяких колах його прохання почали ігнорувати.

Марія Золкіна, керівниця відділу регіональної безпеки та конфліктології київського аналітичного центру «Демократичні ініціативи», вважає, що Зеленський частково несе за це відповідальність.

«Президент України та його близьке оточення покладалися на логіку того, що вони завжди повинні бути вимогливими, коли розмовляють зі своїми партнерами, – висуваючи аргумент, що Україні просто щось потрібно. Це дуже добре працювало протягом 2022 року, але зі США та іншими країнами подібна поведінка перестала працювати у 2023 році», – стверджує вона.

27 вересня 2024 року у Нью-Йорку все справді змінилося для України: того дня, трохи більше ніж за місяць до виборів президента США, Зеленський зустрівся із кандидатом від республіканців Дональдом Трампом.

«Він мав сподобатися Трампу. Зеленський сприймав Трампа більш-менш як самого себе, як медіа-хлопця, який пішов у політику, який був проти істеблішменту. Зеленський ніколи не був дипломатом. Він ніколи не був звичайним політичним лідером, який цілує немовлят і тисне руку», — розповідає Вадим Пристайко, колишній посол України у Великобританії.

Після зустрічі вони вийшли із незграбним виглядом. Незважаючи на те, що президенти США та України заявили про «загальну точку зору» про бажання покласти край війні, їхня мова тіла свідчила про відсутність взаємної хімії.

«Стосунки із Трампом схожі на американські гірки. Іноді є конструктивна співпраця, а потім раптом виникає якась криза», – пояснює Володимир Фесенко, директор Центру політичних досліджень «Пента».

На його думку, Зеленський постійно змінює тактику, щоб знайти робочі відносини із Вашингтоном. А от Золкіна вважає, що проблема є набагато глибшою.

«Між Вашингтоном, Москвою і Києвом існує трикутник. Україна вважається слабкішою частиною цього трикутника. Для Трампа Зеленський не в одній лізі, і в цьому проблема», – підкреслює Золкіна.

Коли 28 лютого 2025 року відбулась сумнозвісна сутичка в Овальному кабінеті із Трампом і його віце-президентом Джей Ді Венсом, Зеленський, здавалося, втратив політичну силу, оскільки його звинувачували у «недостатній вдячності» та «заграванні із Третьою світовою війною».

Його захисна мова тіла, наприклад, складені руки, також здавалася новою. Зеленському завжди здавалося, що зручно приймати чи відвідувати інших лідерів. Він невимушений на сцені і часто використовує доречний гумор — але це було інше.

Угода про корисні копалини, в якій Зеленський спочатку пропонував обміняти частину мінеральних ресурсів України на продовження військової допомоги США, так і не була підписана, і з тих пір перетворилася на менш вигідну пропозицію для Києва. США також ненадовго призупиняли військову допомогу та обмін розвідданими, щоб Україна танцювала під їх дудку.

Але деякі експерти вважають що зустріч в Овальному кабінеті не була катастрофою.

«Ніхто не сприйняв це як кінець чогось. Ми обговорювали, як рухатися далі. Це не було катастрофою. Коли радник з національної безпеки США Майк Уолтц сказав, що зустріч закінчилася, ми лише знизали плечима й вирішили повернутися до готелю. Я припускаю, що на особистому рівні Трамп і Зеленський добре ладнають. Вони краще розуміють один одного, вони відверті та чесні», — стверджує Ігор Брусило, заступник глави Офісу президента України.

Якою б не була правда про їхні стосунки за зачиненими дверима, після цієї зустрічі з’явилися ознаки готовності відступити від Зеленського – кажуть, що європейські союзники переконали його згодом прийняти більш компромісний тон через неминучу правду, що їм і Україні ще потрібні США для боротьби з агресивною Росією.

«Війна змінює кожного, вона нас усіх змінила в якомусь сенсі. Але я не думаю, що Зеленський змінився принципово – на добре чи погано у деяких випадках. Дуже зрозуміло, що певні політичні лідери вирішили, що із Зеленським важко домовлятися. Чому? Тому що в нього є червоні лінії, яких він дотримується», – резюмує Ольга Онух, професорка порівняльної політики Манчестерського університету.