Якщо країни Заходу не зможуть зібрати волю для одночасного захисту України та Ізраїлю, то програють дві війни — втратять довіру, силу стримування і, зрештою, світове лідерство

Війни в Україні та у Секторі Газу не є ізольованими регіональними конфліктами. Це екзистенційні битви, які визначатимуть майбутнє світового порядку. В обох випадках авторитарні сили — Росія в Україні, Іран та його посередники на Близькому Сході — випробовують рішучість західних демократій. Однак замість того, щоб відповісти єдиною стратегією, Сполучені Штати та Канада застосували різні підходи: Вашингтон надає пріоритет Ізраїлю, відступаючи від України, тоді як Оттава робить навпаки. Про це йдеться в авторській колонці Алана Кессела, колишнього юрисконсульта уряду Канади та заступника верховного комісара Канади у Великобританії та Кейсі Бебба, старшого наукового співробітника Центру процвітання та безпеки Північної Америки при Інституті Макдональда-Лор’є, наукового співробітника Інституту досліджень національної безпеки в Тель-Авіві та радника організації «Secure Canada» у Торонто на сторінках канадського видання National Post, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Ця невідповідність відображає стратегічний параліч на Заході, який підбадьорює супротивників і послаблює демократичний світ. Незважаючи на напружені відносини між Канадою та США, дві країни повинні об’єднатися та почати ставитися до України та Ізраїлю як до двох фронтів в одній війні проти авторитарної агресії. Це не лише відправило б потужний сигнал нашим ворогам, але й проклало б шлях до більшої згуртованості між західними країнами.

Не секрет, що повернення президента США Дональда Трампа до влади змінило пріоритети зовнішньої політики Америки. Хоча адміністрація є стійко проізраїльською, вона значно скоротила підтримку України. Пакети допомоги Києву зайшли у глухий кут, а риторика Трампа свідчить про готовність змусити Україну укласти невигідний для неї мир, заморозивши конфлікт так, як вигідно президенту Росії Володимиру Путіну.

Скептицизм Трампа щодо НАТО ще більше ускладнює ситуацію. Його заяви ставлять під сумнів актуальність Альянсу та підбадьорили Росію, яка тепер бачить можливість скористатися дисфункцією Заходу. Європейські країни, усвідомлюючи цей ризик, посилили підтримку України, але без сталої підтримки США, Київ зіткнеться із важкою боротьбою.

Тим часом, Трамп посилив підтримку Ізраїлю з боку США. Вашингтон продовжував надавати військову допомогу, підтримував операції Ізраїлю проти ХАМАС і висловив рішучу опозицію до регіональних амбіцій Ірану. Цей підхід відображає світогляд Трампа: пріоритетність міцних двосторонніх відносин, водночас уникаючи багатосторонніх зобов’язань.

Але вибіркова взаємодія створює вразливості. Якщо Україна зазнає краху або буде змушена укласти угоду, яка винагороджує російську агресію, це надихне Москву просуватися далі у Східну Європу. Водночас Іран та його поплічники, які добре усвідомлюють непохитну підтримку Ізраїлю Трампом, можуть ескалювати свої атаки в інших регіонах, знаючи, що США не мають такої ж відданості Україні.

Канада обрала протилежний підхід. Лідер лібералів Марк Карні підтвердив свій намір надати допомогу Україні та продовжувати тиснути на Росію. Однак уряд Карні, як і уряд прем’єр-міністра Джастіна Трюдо до нього, дотримується обережної позиції щодо Ізраїлю.

Хоча Канада засудила дії ХАМАС, вона зазвичай робить це в заявах, які також засуджують Ізраїль, створюючи моральну рівнозначність між терористичними організаціями, які вбивали канадців, та суверенною державою-членом Організації Об’єднаних Націй.

Канада також відмовилася від повної підтримки військової реакції Ізраїлю. Карні навіть натякнув, що погоджується із небезпечним та дивним твердженням про те, що Ізраїль вчиняє геноцид у Газі. Крім того, Оттава вагається приєднатися до агресивнішої позиції Вашингтона щодо Ірану, віддаючи перевагу дипломатичному підходу.

Внутрішня політика відіграє певну роль у такому позиціонуванні. Велика українська діаспора Канади — одна з найбільших у світі — забезпечує майже універсальний політичний консенсус щодо підтримки Києва. Натомість, ізраїльсько-палестинський конфлікт є глибоко поляризуючим, причому значні сегменти ліберального електорату критикують політику Ізраїлю. Щоб уникнути відчуження ключових блоків виборців, Карні обрав золоту середину, якій бракує стратегічної узгодженості чи бачення.

Але якщо Ізраїль зіткнеться із черговою ескалацією з боку Ірану чи Хезболли, або якщо Вашингтон тиснутиме на союзників, щоб тісніше підтримувати його проізраїльську позицію, Канада змушена буде вибирати між дипломатичним нейтралітетом та союзом зі США. Відмова від підтримки Ізраїлю може поглибити розбіжності всередині західного альянсу.

Зрештою, протилежні пріоритети США та Канади є самопрограшними. За обома військовими конфліктами стоять ті самі супротивники. Тегеран постачає Москві безпілотники та інше сучасне військове обладнання для підтримки війни проти України, тоді як Росія надала Ірану військові літаки, розвідувальні дані та допомогу в обході санкцій.

Крім того, обидві країни прагнуть підірвати Захід, виснажуючи його ресурси, розмиваючи його єдність і доводячи, що демократіям бракує волі до боротьби. Якщо Захід не зможе визнати цей взаємопов’язаний виклик, то залишиться на крок позаду своїх супротивників.

Цей розкол також підживлює цинізм серед союзників. У Східній Європі зростає розчарування тим, що США надають пріоритет Ізраїлю над Україною. На Близькому Сході невдоволені тим, що західні країни, які поспішають захищати Україну, виявляють вагання, коли на Ізраїль нападають. Ці уявлення мають значення. Вони формують альянси та визначають, наскільки готові країни стояти поруч із Заходом у майбутніх кризах.

Більше того, нездатність підтримувати як Україну, так і Ізраїль послаблює стримування в інших регіонах світу. Ніде це не проявляється чіткіше, ніж у Тайвані. Китай спостерігає за тим, як США та їхні союзники вирішують ці конфлікти. Нездатність Заходу підтримати Україну посилить переконання Пекіна у тому, що США не втручатимуться силою, якщо на Тайвань нападуть. Тайвань зараз більш вразливий, ніж будь-коли.

Зрештою, Захід не має розкоші вибирати собі шлях у битві. США не повинні дозволяти внутрішній політиці послаблювати військові зусилля України, а Канада повинна подолати своє небажання повністю підтримувати Ізраїль — свого найсильнішого та найстарішого регіонального союзника.

Замість того, щоб реагувати на кризи у процесі їх появи, Захід повинен проактивно посилювати стримування авторитарних акторів. Це означає постійну військову допомогу Україні та Ізраїлю, посилену координацію НАТО у Східній Європі та чіткішу стратегію стримування Ірану.

Якщо Захід не зможе зібрати волю для одночасного захисту України та Ізраїлю, то програє дві війни — втратить довіру, силу стримування і, зрештою, світове лідерство.