За даними дослідників, які у 2024 році опитали 43 незалежні місцеві ЗМІ, основні труднощі для редакцій не змінилися з початку війни – це нестача працівників, психологічний стрес та брак коштів

Уже три роки повномасштабної війни українські журналісти стикаються із неймовірними викликами, просто щоб продовжувати працювати. Від 2022 року 40% українських видань вимушено закрилися, здебільшого через російську окупацію на Сході чи безгрошів’я. Українські журналісти та видання також стали ціллю. З початку повномасштабної війни загинули понад 100 працівників ЗМІ. Деякі, наприклад 28-річна журналістка Вікторія Рощина, померли у жорстоких умовах російського полону, ще понад 30 працівників ЗМІ досі там утримують. Інші загинули від обстрілів чи ударів, наприклад Тетяна Кулик. В її будинок влучив безпілотник і вбив її разом з чоловіком-хірургом. Журналісти, що залишилися, здебільшого втомлені, у багатьох – емоційне виснаження. Буває вони не витримують і звільняються. Національна спілка журналістів України (НСЖУ) допомагає семінарами та психологічною підтримкою. Та попри небезпеку, місцевих ЗМІ дуже потребують поблизу ліній фронту. Ці видання і так втратили дуже багато — рекламу, передплатників і працівників, але їхні журналісти рішуче готові продовжувати роботу, документуючи історію. Про це йдеться в авторській колонці Галини Піскорської, доцентки факультету журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка та почесної наукової співробітниці Центру передової журналістики Мельбурнського університету (Австралія) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Роль місцевих ЗМІ на лінії фронту

За даними дослідників, які у 2024 році опитали 43 незалежні місцеві ЗМІ, основні труднощі для редакцій не змінилися з початку війни:

— нестача працівників (22% респондентів назвали це труднощами у 2023 році порівняно із 16% у 2022 році);
— психологічний стрес (18% у 2023 році, 16% у 2022 році);
— брак коштів (16% в обидва роки).

Часто на журналістів покладаються різні ролі, зокрема вони стають водіями, кур’єрами чи навіть психотерапевтами.

Без зв’язку поблизу лінії фронту друковані газети залишаються для багатьох єдиним джерелом достовірної інформації. Це стосується і актуальних інструкцій евакуації та гуманітарної допомоги. Також пишуть про небойове, наприклад розклади руху громадського транспорту, як отримати доступ до ліків та необхідних речей для відновлення будинків.

Тетяна Велика, головна редакторка газети «Голос Гуляйпілля», разом із близько 120 журналістами, взяла участь у нещодавній онлайн-конференції від Національної спілки журналістів України, щоб обговорити стан українських ЗМІ.

За її словами, ЗМІ пов’язані із читачами завдяки відкритості та автентичності. Тут і активні соціальні мережі, відкритий доступ до мобільних журналістів та цілодобовий зв’язок.

Василь Мирошник, головний редактор газети «Зоря», розповів, як він щотижня долав 400 кілометрів, щоб доставити примірники своєї газети навіть у найнебезпечніші місця. Світлана Овчаренко, редакторка бахмутської газети «Вперед», розповіла, що газета досі як розрада для переселенців.

«У нас виняткова ситуація — міста немає. Воно віртуальне, існує тільки на карті. Його не те що знищили, розстріляли фосфорними бомбами, в ньому ніхто не живе», – стверджує Овчаренко.

Вона зараз живе в Одесі, а її читачі роз’їхалися по всьому світу. (Щотижня по Україні розповсюджують 6 000 примірників). Видання зосереджене на новому житті колишніх мешканців, водночас шануючи минуле свого міста.

Незалежні ЗМІ зараз під загрозою

Фінансування досі є страшенною проблемою. Доходи від реклами вичерпалися для багатьох ЗМІ, і міжнародні донори залишилися основним джерелом журналістики.

Зараз адміністрація президента Дональда Трампа скорочує значну частину фінансування через ліквідацію Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). За деякими розрахунками, 80% українських ЗМІ фінансували через USAID.

«Проблема у тому, що майже всі мали гранти. І для декого ці гранти становили 100% доходу, і тільки завдяки ним вони виживали. У когось вони сягали 40-60%, у когось менше», – повідомила Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації.

На думку медіадослідників, без донорської допомоги чи підтримки з державного бюджету, у 2025 році кількість газет і журналів в Україні може скоротитися ще на 20%, а передплатні тиражі – на 25-30%.

Надмірна залежність від такого фінансування вже призвела до закриття деяких видань, тоді як інші вимушено розпочали збори коштів.

Донорська допомога також забезпечила українським ЗМІ певну незалежність, що дозволило їм, наприклад, висвітлювати корупцію в уряді. Комерційні чи політичні структури можуть поглинути багато видань. Коли вони отримають контроль, то зможуть впливати на висвітлення подій у власних інтересах. Це називається «захоплення ЗМІ».

Дослідження показують, як це було в інших країнах, що розвиваються після війни. Там незалежні ЗМІ перетворили на бізнеси, які більше зосереджені на прибутку та добрих стосунках із владою, аніж на якісній журналістиці.

Це критичний момент для майбутнього українських ЗМІ, аби зберегти їхню фінансову самодостатність і незалежність як від російської пропаганди, так і від олігархів. Без допомоги, незалежні ЗМІ та демократія в Україні досі під загрозою.

Перекладачка: Руслана Фалько