Загалом, в Україні зареєстровано майже 123 000 випадків дезертирства та самовільного залишення військових частин

До 1 березня 2025 року українські солдати, які дезертирували, могли добровільно повернутися на військову службу без кримінальних наслідків. Кілька з них розповіли Deutsche Welle про свої мотиви і Foreign Ukraine пропонує з ними ознайомитись.

«У мене були сімейні проблеми! – каже Костянтин, дезертир з української армії. До речі, це злочин, що я не отримав жодної реабілітації чи компенсації після поранення! – додає він.

Костянтин — один із 21 000 солдатів, які, за даними українських слідчих, втекли з фронту або не виконали свої військові обов’язки. В останні місяці вони добровільно повернулися на військову службу, щоб уникнути кримінального переслідування. Відповідний термін закінчився 1 березня 2025 року. Загалом, в Україні зареєстровано майже 123 000 випадків дезертирства та самовільного залишення військових частин.

Занадто багато дезертирів, щоб переслідувати усіх

У 2023 та 2024 роках кількість випадків дезертирства досягла рівня, з яким влада більше не могла впоратися. За останні 2,5 роки було розслідувано лише 7% усіх справ.

Це призвело до мовчазної угоди, згідно з якою влада не проводитиме розслідування, доки командир підрозділу не зможе переконати солдата-перебіжчика повернутися на військову службу.

Ця практика невдовзі стала законом, відповідно до рішення українського парламенту. З осені 2024 року солдати, які не виконали свої військові обов’язки або дезертирували, можуть добровільно повернутися на службу і таким чином уникнути кримінального переслідування.

Причиною такого рішення, звичайно ж, був дефіцит кадрів на фронті. Ще у січні 2025 року головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський заявив, що Україні потрібно більше солдатів у механізованих бригадах. Однак, мобілізаційних можливостей недостатньо для задоволення цієї потреби.

Утім, після чергової поправки до закону у грудні 2024 року, було встановлено термін повернення до армії без кримінальних наслідків. Спочатку це було 1 січня 2025 року, але потім термін було продовжено ще на два місяці, до 1 березня 2025 року.

Втома та конфлікти із керівництвом

«Я солдат Збройних сил України, мене призвали після дезертирства. Я воюю уже десять років і родом з Маріуполя. Війна мене певним чином випалила, забрала в мене все, всю мою родину. Але я суворий і маю загострене почуття справедливості», – каже 38-річний Євген на полігоні 59-ї окремої десантно-штурмової бригади, що дислокується на передовій під Покровськом.

Солдат перебіг зі 109-ї бригади територіальної оборони, в якій він служив з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Я не погодився зі своїм колишнім командиром. Він мене не любив і доручав завдання, з яких не повертаєшся, але я повернувся, а потім дезертирував», – розповідає Євген.

Він прожив у Дніпрі півтора місяця та влаштувався там на нелегальну роботу.

«Я трохи відпочив, бо за всі ці роки у мене була лише одна відпустка», – додає він.

Зрештою, Євген звернувся до української військової поліції.

«Я сказав їм, що дезертир і хочу повернутися», – згадує він.

Наступного дня його разом з іншими дезертирами відвели до резервного батальйону, де час від часу збиралися вербувальники з різних бригад.

Зрештою він прийняв пропозицію від 59-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ та невдовзі повернувся на війну.

«Мені доводиться боротися. Я солдат від кінчиків волосся до п’ят. Коли повертаєшся з фронту до великого міста, дивно і важко спостерігати, як життя просто триває. Ззовні здається, що війни немає. Магазини, ресторани, Майбахи, джипи, Порше… Люди живуть і не розуміють, що там відбувається», — скаржиться Євген.

Повернення на фронт вітається

Зараз Євген тренується із приблизно десятком солдатів, які також повернулися до своїх військових частин. Їхній командир, на прізвисько «Білий», розуміє ставлення своїх нових товаришів. Переважна більшість із них мала вагомі причини уникати військової служби.

«Їх довго не замінювали на посадах, або ж їм доводилося повертатися додому, щоб вирішити сімейні проблеми», – пояснює командир.

Буває також, що солдата після лікування вважають дезертиром, якщо він не повертається до своєї військової частини протягом двох днів.

Командир, водночас, наголошує, що солдати, які повертаються, сумлінно виконують свої обов’язки, якщо з ними поводяться належним чином.

«Більшість із них уже служили в армії. Вони краще навчені, ніж ті, хто щойно призваний на службу. Вони також більш мотивовані та з ними легше працювати», – каже він.

Восени 2024 року, коли російська армія посилила наступ на Покровськ, бригада отримала новобранців. Тоді в інтерв’ю командир на прізвисько «Білий» розкритикував їхню підготовку та бойовий дух.

Вони часто покидали свої позиції, але за останні три місяці ситуація в його бригаді покращилася завдяки підкріпленню з боку добровольців, які повернулися.

Невирішені проблеми

«Ці люди скоїли злочин, який підпадає під кримінальний кодекс, але це не означає, що вони погані солдати, – наголошує Роман Городецький, офіцер психологічної підтримки особового складу 68-ї окремої єгерської бригади ЗСУ.

Ця бригада також розгорнута на передовій поблизу Покровська. За словами Городецького, близько 30% дезертирів повернулися, половина з них — до своїх колишніх бригад.

Він вважає, що чинні правила адекватно регулюють повернення дезертирів на військову службу. Однак вони не вирішують причин масового дезертирства.

«Головна проблема – це фізичне та психічне виснаження солдатів. Але наразі вирішити цю проблему просто неможливо», – журиться Городецький.

«Війна — як наркотик»

42-річний солдат на прізвисько «Мілка» сам є одним із тих, хто повернувся. Він не хоче пояснювати, чому дезертирував. Це було не на фронті, а в тилу, куди його перевели після поранення.

«Чому я повернувся? Я не знаю, як це пояснити? Війна — це як наркотик. Коли ти був на війні, тебе тягне туди повернутися. – Річ не в тому, що тобі потрібні ці вибухи, зовсім ні. Я не знаю, як це сказати», – зазначає «Мілка».

Його перевели до 68-ої бригади ЗСУ, в якій доручили навчати солдатів.

«Мілка» відчуває, що його стан покращився за час, проведений вдома.