Російські радикали бояться, що Кремль може бути обдурений Заходом, особливо під впливом президента США Дональда Трампа. Багато з них побоюються, що будь-яке врегулювання шляхом переговорів може заморозити війну, не досягнувши їхньої максималістської мети – демонтажу України як суверенної держави

У темному підвалі розваленої будівлі, Олексій Селіванов, російський казак із густими чорними вусами, не відводить погляду від моніторів перед собою. Він дивиться прямі трансляції з дрона ворожих позицій у Часовому Яру, місті на сході України, яке російські війська тримають в оточенні близько року. Щойно він виявляє рух, то одразу віддає наказ: «Відправте дрони». Найнебезпечніша частина щоденного життя Селіванова наступає тоді, коли він виходить на вулицю, щоб супроводжувати своїх бійців, які входять або виходять з лінії фронту, наражаючи себе на ризик ударів ворожої артилерії та дронів. Про це йдеться у спецрепортажі американського видання New Lines Magazine, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Як інші члени його батальйону, 44-річний Селіванов перевіряє новини під час перерв у бойових операціях, уважно стежачи за переговорами між Кремлем і Білим домом щодо припинення війни в Україні.

«Я сподіваюся, що [президент Володимир] Путін не обере припинення вогню і не припинить військову операцію», – каже він, повторюючи настрої, що поділяє ультраправий російський націоналістичний рух, до якого він належить.

Хоча такі угруповання відігравали важливу роль у воєнних зусиллях Росії з 2014 року, вони також підтримували напружені стосунки із державою. Зараз вони бояться, що Кремль може бути обдурений Заходом, особливо під впливом президента США Дональда Трампа. Багато з них побоюються, що будь-яке врегулювання шляхом переговорів може заморозити війну, не досягнувши їхньої максималістської мети – демонтажу України як суверенної держави.

Колишній чиновник українського уряду, Селіванов приєднався до сепаратистського повстання, яке спалахнуло на сході України після прозахідної революції на Майдані 2014 року, яка усунула проросійського президента Віктора Януковича. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, Селіванов воював у лавах російської армії, а зараз обіймає посаду заступника командира Єнісейського казацького добровольчого батальйону, що складається переважно із чоловіків, які ідентифікують себе як казаки, воєнізованих формувань, що служать російській державі, пропагуючи націоналізм, православ’я і традиційні цінності.

У 2014 році російські націоналісти критикували Кремль за вагання щодо безпосереднього втручання у конфлікт на Донбасі, а пізніше за те, що він дозволив йому застоюватися відповідно до Мінських угод 2015 року. Зараз, коли переговори про припинення вогню тривають, багато націоналістів бояться, що історія може повторитися.

Для Селіванова врегулювання, яке заморозить лінію зіткнення в її нинішньому вигляді, немислиме, оскільки Україна досі утримує території, які Росія незаконно анексувала у 2022 році.

«Запоріжжя та Херсон — обидва під контролем України — є російською територією. Відмова Росії від них означатиме порушення власної конституції», — каже він.

Селіванов стурбований тим, що частина російської еліти зацікавлена у відновленні економічних відносин із Заходом, ігноруючи те, що він вважає національними інтересами країни.

«Їх цікавлять вілли за кордоном, банківські рахунки, бізнес та відмивання грошей, які вони накопичили в Росії. І ці люди, які досі мають вплив на російське керівництво, закономірно, зацікавлені у припиненні війни», – зазначає Селіванов.

Протягом останніх півтора року російська армія перебуває у наступі в Україні, просуваючись повільно, але неухильно, хоча й за рахунок великих людських життів. В останні тижні американські чиновники проводили двосторонні зустрічі на вищому рівні зі своїми українськими та російськими колегами, щоб обговорити можливість припинення вогню та шлях до миру в Україні. Хоча українські чиновники прийняли пропозицію США про 30-денне повне припинення вогню, Путін відхилив її, погодившись натомість припинити атаки на енергетичні об’єкти та розпочавши переговори про припинення бойових дій у Чорному морі.

«Я взагалі не бачу жодної зацікавленості у припиненні вогню для Росії. Ми перемагаємо, ми рухаємося вперед. Можливо, не дуже швидко, але поспішати не потрібно — ми повинні рятувати та захищати життя», — каже Селіванов.

Незважаючи на зростання втрат, він вважає, що Росія може підтримувати військові зусилля, дедалі більше покладаючись на безпілотники, які, за його оцінками, зараз спричиняють переважну більшість жертв на полі бою.

«Якщо ми роботизуємо лінію фронту — використовуватимемо електронну розвідку, системи радіоелектронної боротьби, безпілотні літальні апарати — тоді втрати будуть мінімізовані», – вважає Селіванов.

У березні 2014 року, коли російські війська взяли під контроль Крим і готувалися анексувати півострів на референдумі, група чоловіків у військовій формі з’явилася на російській військовій базі у Сімферополі зі сміливою пропозицією.

«Дайте нам зброю та бронетехніку, і ми візьмемо Херсон», – згадує 64-річний Станіслав Воробйов, один із тих, хто висунув цю вимогу.

Вони стверджували, що сотні людей у південноукраїнському місті готові стати на бік Росії та взяти зброю проти українського уряду, тоді як сили безпеки не чинитимуть опору.

Їхню пропозицію швидко відхилили, а російське командування на базі назвало групу купою божевільних. Наказ Кремля був чітким: Крим був єдиною ціллю — на той час не було планів захоплювати додаткові українські території.

Для Воробйова ця відмова була першою з багатьох зрад Кремля національних інтересів Росії. 11 років потому місто Херсон залишається під контролем України, незважаючи на те, що Росія тепер претендує на нього як на частину своєї території та нещадно обстрілює.

«Якщо ви слухаєте воєнну пропаганду, все здається чудовим; ми рухаємося вперед. Але те, що ми бачимо зараз, – це не війна, це… ну, є таке поняття, як «мастурбація», – додає Воробйов, посміхаючись.

Він сидить у своєму кабінеті в історичній будівлі в Санкт-Петербурзі. Бородатий і з суворим поглядом, він є засновником Російського імперського руху (РІР), білої расистської монархістської групи, яка виступає за відновлення Російської імперії, включаючи відновлення монархії.

Воробйов називає українців «сепаратистами» та називає Україну «Окраїною» – російським терміном для позначення «периферії», що відображає його переконання, що Україна – це просто втрачена провінція старої Російської імперії.

«Українців ніколи не існувало», – стверджує він.

РІР гостро критикує зовнішню політику Кремля в Україні, звинувачуючи його у відсутності рішучості, необхідної для вирішальної перемоги.

«Не вистачає солдатів, не вистачає обладнання, не вистачає високотехнологічних речей. Якби була політична воля, це було б зроблено», – скаржиться він.

Через екстремістські та ксенофобські погляди, політична діяльність РІР була сильно обмежена в Росії, а влада неодноразово відмовляла їм у дозволі на проведення публічних демонстрацій. Веб-сайт організації включено до списку екстремістських матеріалів, складеного Міністерством юстиції Росії.

«Уряд не дозволяє нам діяти в країні. Саме тому діяльність РІР зараз значною мірою обмежується її військовим крилом – Імперським легіоном, який зараз воює в Україні у складі регулярних російських збройних сил», – скаржиться Воробйов.

Імперський легіон проводить вербування та навчання у Санкт-Петербурзі, приймаючи лише чоловіків, які заявляють про своє етнічне росіянство та православне християнство. Група також надавала військову підготовку членам ультраправих організацій у Європі та США. З цієї причини у 2020 році вона стала першою організацією, що виступає за перевагу білої раси, офіційно визнаною Вашингтоном терористичною організацією.

Воробйов підозрює, що як тільки її внесок у воєнні зусилля більше не буде потрібен, російська влада може вжити заходів проти Імперського легіону.

«Поки що це їм вигідно. Але коли це буде – невідомо» — зазначає він.

У перші роки війни на Донбасі, Москва покладалася на націоналістичні та патріотичні організації, такі як РІР, аби перекидати бойовиків в Україну. Між 2014 і 2015 роками Російський імперський рух скерував близько 300 добровольців на передову.

У серпні 2014 року здавалося, що війна повертається на користь проросійських сил, які завдали Україні важких поразок у битвах під Іловайськом та, у лютому 2015 року, під Дебальцеве. Але невдовзі після цього Кремль уклав угоду про припинення вогню з Україною та Заходом — Мінські угоди — які заморозили конфлікт на наступні вісім років, до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Для Воробйова та його союзників Мінські угоди були втраченою можливістю завдати нищівної поразки Україні, поки вона ще не була готова до масштабного російського наступу.

«Товариш, який сидить у Кремлі, зрадив нас», — гірко каже Воробйов.

Зараз, коли між Кремлем і Білим домом тривають мирні переговори, він стурбований тим, що Путін знову обере шлях компромісу. Він вважає, що Путін може зрештою погодитися поступитися анексованою територією в обмін на мирне врегулювання.

«Нам потрібно припинити вбивати один одного, достатньо крові вже пролилося», — каже 42-річний Павло Губарєв, політик-націоналіст і колишній лідер проросійського повстання на Донбасі.

Після року боїв в Україні на кількох фронтах Губарєв з грудня 2024 року повернувся до Москви, вирішує проблеми зі здоров’ям і возз’єднується зі своєю родиною. Але його погляд на війну залишається похмурим.

«Усі втомилися. Три роки ми застрягли на одному місці, і цьому немає кінця», — каже він, висловлюючи розчарування тим, що він вважає військовим глухим кутом.

Ключова фігура на початку конфлікту на Донбасі, Губарєв очолив проросійських протестувальників, які захопили Донецьку обласну адміністрацію навесні 2014 року та оголосили референдум, який призвів до самопроголошеної Донецької народної республіки.

Його організація допомогла Ігорю Гіркіну — лідеру російських націоналістів і колишньому полковнику Федеральної служби безпеки (ФСБ) — увійти в Україну зі збройною групою, яка швидко взяла під контроль місто Слов’янськ. Через кілька днів Київ відповів, розпочавши військову операцію проти повстанців. Гіркін пізніше заявив, що саме він «натиснув на гачок» війни на Донбасі.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, Гіркін став одним із найжорстокіших критиків Кремля в Росії, звинувачуючи її військове керівництво у некомпетентності та напівзаходах. Два роки тому він разом із Губарєвим заснував «Клуб розлючених патріотів» – націоналістичний рух, який відкрито засуджує російське ведення війни, закликаючи до повної мобілізації та безкомпромісного прагнення до перемоги.

У липні 2023 року Гіркіна було заарештовано за звинуваченням в екстремізмі, а пізніше засуджено до чотирьох років позбавлення волі. Самого Губарєва ненадовго затримали за протест проти арешту свого союзника. Це був чіткий сигнал того, що російська держава не потерпить опозиції – не лише з боку західноорієнтованого ліберального табору, але й з боку націоналістичних прихильників жорсткої лінії.

Розчарований російською політикою, Губарєв тепер не сподівається, що націоналісти зможуть ефективно кинути виклик уряду.

«У нашій країні немає політики. Путінізм — це авторитарна диктатура», — каже він із саркастичним сміхом.

Губарєв вважає, що російські націоналісти оцінюватимуть будь-який мир на основі поступок, які зробить Росія.

«Якщо параметри перемир’я не передбачають таких речей, як територіальні віддачі чи обміни, то його сприймуть більш-менш спокійно», — прогнозує він.

Губарєв вважає, що війна навмисно затягується олігархічними елітами, які перешкоджають вирішальній перемозі Росії, бо вони не працюють в інтересах етнічних росіян.

«Мета полягає в тому, щоб знищити якомога більше слов’янських народів, заселити ці землі мігрантами та замінити корінне населення — так само, як це сталося в США та Європі», — каже він, повторюючи расистську теорію змови, яка стверджує, що біле європейське населення замінюється мусульманськими іноземцями.

За словами Губарєва, російські націоналісти, такі як він, зараз переключають свою увагу на «другий фронт» всередині країни — протидіючи масовому напливу мігрантів з Центральної Азії, в чому він звинувачує слабку імміграційну політику Кремля, яка цілком може перерости у внутрішню громадянську боротьбу.

«Ми готові підтримати будь-яке рішення держави — мир чи продовження військових дій — але без здачі жодної території», — каже 33-річний Олексій Мільчаков, лідер Диверсійно-штурмової розвідувальної групи, також відомої як «Русич».

«Русич», відома своєю неонацистською ідеологією, активно діє в Україні з 2014 року, а пізніше воювала у Сирії та Африці у складі групи Вагнера, приватної військової компанії, заснованої покійним пов’язаним з Кремлем власником бізнесу Євгеном Пригожиним. Група зараз знаходиться на Запорізькому фронті на півдні України, де російські війська розпочали новий наступ після місяців позиційної війни.

Мільчаков не приховує, як три роки безперервних боїв завдали йому та його людям шкоди.

«Звичайно, ми хотіли б відпочити, вирішити проблеми зі здоров’ям та реорганізувати особовий склад. Але, якщо потрібно, ми продовжимо боротьбу», — визнає він.

«Русич» часто мала конфліктні стосунки з російською державою через її екстремістські погляди та жорстокість. На своєму популярному Telegram-каналі підрозділ відкрито прославляв воєнні злочини, включаючи страти військовополонених. Його колишнього заступника командира, Яна Петровського, нещодавно засудили до довічного ув’язнення у Фінляндії за страту та каліцтво українських солдатів у 2014 році.

У 2024 році депутат Державної думи РФ Михайло Шеремет закликав правоохоронні органи розслідувати справу «Русича» після допису у Telegram, в якому група просила «копченого кримського татарина чи щось подібне» для людського жертвопринесення.

«У мене немає гарантій, що мене не посадять за екстремізм чи інші сфабриковані злочини», – визнає Мільчаков.

Російська держава досі терпіла «Русича», який у 2024 році співпрацював із прикордонниками ФСБ для патрулювання кордону Росії з Фінляндією.

Незважаючи на це, «Русич» голосно критикував російське військове керівництво, вважаючи, що воєнним зусиллям перешкоджала некомпетентність та корупція, що завадило Росії досягти вирішальної перемоги.

«Вони дозволили українській армії зміцнитися, провести численні мобілізації та навчити молоді кадри», – стверджує Мільчаков.

Він вважає, що Росія втратила можливість взяти Київ у 2014 році.

«Тоді це можна було зробити швидко та з мінімальними втратами», – упевнений він.

Як і багато жорстких націоналістів, Мільчаков публічно підтримав короткочасний заколот групи Вагнера у червні 2023 року, коли Пригожин очолив свої сили у збройному повстанні проти російського військового командування. Він розглядав Вагнера як взірець ефективності та дисципліни – якостей, яких, на його думку, бракує регулярній армії.

«Якби досвід Вагнера був інтегрований у всю армію, був би набагато більший прогрес», – каже він.

Селіванов вважає, що Росія повинна продовжувати наступ, послаблюючи Україну, доки вона не розвалиться зсередини.

«Фронт може розвалитися не через зовнішні удари, а через внутрішню нестабільність», – каже він.

Селіванов переконаний, що мирне існування Росії несумісне з незалежною Україною.

«Ідеологія української державності побудована на відкиданні російської ідентичності цих земель і самого народу. Поки існує українська держава та її ідеологія, вона буде ворожою до Росії. Для казака існує лише одне можливе рішення «української проблеми». Хоче цього російське керівництво чи ні, цю проблему потрібно вирішити, а це означає ліквідацію державності України в її нинішньому вигляді», – наголошує ультранаціоналіст.

За словами Воробйова, Росія повинна взяти під контроль всю українську територію до кордону з Польщею.

«Вся ця територія історично є частиною Росії», – вважає він.

Однак визнає, що такий результат малоймовірний за нинішнього російського керівництва.

«Поки Путін при владі, цього не станеться», – додає Воробйов.

Інші націоналісти, які сприймають перемир’я як неминучість, залишаються скептично налаштованими щодо тривалості мирних переговорів.

«Перед наступною великою війною, яка нам готується, буде деяке заморожування», – прогнозує Губарєв.