Уряд Нової Зеландії закликають публічно визнати, що президент США Дональд Трамп підтримує зміну державних кордонів України на користь Росії, а це означає пріоритет військової сили над міжнародним правом і створює небезпечний прецедент для маленьких країн, яких можуть поглинути наддержави

Чи можливо узгодити посилення міжнародної підтримки України з планом президента США Дональда Трампа щодо припинення війни? На нещодавній зустрічі у Лондоні прем’єр-міністр Нової Зеландії Крістофер Лаксон та його британський колега Кір Стармер, схоже, вважали саме так. Стармер подякував Новій Зеландії за її «підтримку» «коаліції охочих», яка б забезпечила виконання потенційної мирної угоди між Україною та РФ, укладеної адміністрацією Трампа. Про це йдеться в авторській колонці Роберта Патмана, професора міжнародних відносин в Університеті Отаго (Нова Зеландія) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Але якщо найближчим часом щось кардинально не зміниться, усі ознаки вказують на те, що президент США просуватиме мирне врегулювання війни в Україні на умовах президента Росії Володимира Путіна.

Згідно з цією точкою зору, миру можна досягти лише у тому випадку, якщо Україна готова визнати території, повністю або частково анексовані Росією.

У 2014 році Росія анексувала Крим на Чорному морі. Після незаконного вторгнення у 2022 році Росія заявила про свої права на чотири частини східної та південної України – Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області.

Водночас мирна угода Трампа містить положення, яке виключає членство України в НАТО. Це відповідає ключовій вимозі Росії, яка прагне заперечити суверенне право України обирати власні механізми безпеки.

За словами Трампа, головною поступкою Путіна є обіцянка, що Росія не анексуватиме решту території України – те, що Москва намагалася зробити протягом останніх трьох років.

Однак, погоджуючись на це, ліберальні демократії, такі як Нова Зеландія та Велика Британія, мовчки сигналізували б про те, що поділяють спільні цінності та інтереси з адміністрацією Трампа та її очевидним ентузіазмом щодо геополітичного партнерства з диктатурою Путіна.

І у певному сенсі мирна ініціатива Трампа щодо України є більшим викликом для Нової Зеландії, аніж для Великої Британії.

Уроки минулого

Як і Велика Британія, Нова Зеландія брала участь у двох світових війнах у ХХ столітті, просуваючи, серед іншого, певні ключові міжнародні принципи. До них належали державний суверенітет і заборона на застосування військової сили для зміни кордонів, принципи, які згодом були закріплені у Статуті Організації Об’єднаних Націй.

Але на відміну від Великої Британії, Нова Зеландія є відносно невеликою державою, яка не має права вето в Раді Безпеки ООН для захисту своїх інтересів. Отже, вона ще більше залежить від міжнародного порядку, заснованого на правилах, для своєї безпеки та процвітання.

Для Нової Зеландії нинішній мирний план Трампа щодо України є явною та реальною небезпекою, оскільки створить такий жахливий прецедент.

Згідно з Будапештським меморандумом 1994 року, Україна відмовилася від своєї ядерної зброї (що залишилася із часів, коли вона була частиною Радянського Союзу) в обмін на гарантії від Росії, США та Великої Британії, що визнають незалежність України та недоторканність її існуючих кордонів.

Однак план адміністрації Трампа наполягає на тому, що Україна повинна прийняти незаконне та часткове розчленування своєї території для досягнення миру з Росією.

Таке винагородження російської агресії рівнозначне нездатності вивчити історичні уроки ХХ століття. Зокрема, схоже, що забувається період 1930-х років, коли Британія марно намагалася заспокоїти експансіоністський нацистський режим у Німеччині.

Мирний план Трампа по суті підтримує ідею, що «право сили», тобто великі країни можуть красти землю у менших країн.

Коригування зовнішньої політики Нової Зеландії

У світогляді Трампа «зверху вниз», багатосторонні інституції та міжнародне право вважаються у кращому випадку зайвими, а у гіршому випадку – ворогами.

У такому світі відносно невеликі держави, такі як Нова Зеландія, які «не мають карт для гри» за головним столом переговорів, повинні або підкоритися домінуванню великих держав (включаючи США), або постраждати від наслідків.

Більше того, існує реальний ризик того, що позиція Трампа щодо режиму Путіна буде сприйнята як слабкість Китаєм, найважливішим спонсором Росії. Це може надихнути Пекін дедалі більше самостверджуватись в Індо-Тихоокеанському регіоні, включаючи регіон Тихоокеанських островів, де Нова Зеландія має основні стратегічні інтереси.

План Трампа щодо України чітко висвітлює те, що вже було очевидним з інших недавніх тенденцій: внутрішнє сходження до автократії у Вашингтоні, одностороннє запровадження торгівельних тарифів й територіальні загрози проти близьких союзників Канади та Данії.

Транзакційний характер лідерства Трампа – зокрема, те, що мир в Україні можна купити за права на корисні копалини й територіальні компроміси – свідчить про те, що на США більше не можна покладатися у забезпеченні гарантій безпеки для ліберальних демократій у Європі чи деінде.

Нинішньому уряду Нової Зеландії потрібно знайти впевненість та рішучість і визнати, що Трамп підтримує імперський проект Путіна в Україні, тому відповідним чином скоригувати власну зовнішню політику.

Це не означає, що Веллінгтон повинен послаблювати свою традиційну дружбу зі США. Навпаки, багато американців можуть очікувати та вітати перспективу того, що Нова Зеландія чітко та публічно виступить проти небезпечного союзу Дональда Трампа з авторитарним режимом Володимира Путіна за рахунок України.