Романа Винничука висвятили на священика у 2021 році: спочатку він працював у парафії, а після початку повномасштабної війни в Україні йому надали можливість служити пораненим солдатам

Отець Роман Винничук — молодий священник Української греко-католицької церкви (УГКЦ) після початку війни став військовим капеланом і служить у військовому шпиталі на заході України. Незважаючи на брак досвіду, о. Роман відгукнувся на Божий заклик служити пораненим солдатам на передовій. Про це йдеться у спецрепортажі Vatican News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Романа Винничука висвятили на священика у 2021 році: спочатку він працював у парафії, а після початку повномасштабної війни в Україні йому надали можливість служити пораненим солдатам.

«Спочатку я трохи хвилювався, мене супроводжував певний страх – це було щось нове для мене, це була відповідальність. Крім того, військова служба – це те, чого не знаєш глибоко. Але я довірився Богові, відчував, що маю служити саме так, і вирішив прийняти цю службу, про що не шкодую – навпаки, дуже радий», – наголошує він.

Військові капелани займаються переважно пастирською опікою. Це відправлення літургії та здійснення таїнств. Однак лікарня не є парафією, де зазвичай збираються люди однієї віри. Священик служить людям з усієї України, різних конфесій та релігій. Капелан – це людина, яка служить усім, і не лише пацієнтам, а й медичному персоналу. Він також займається соціальною та благодійною діяльністю, адже пацієнтам іноді потрібна матеріальна допомога – одяг чи їжа.

Капелани також працюють в освітній та культурній сферах, організовуючи лекції та уроки на історичні та релігійні теми, щоб залучити людей та дати їм можливість навчитися чогось нового.

«Ми обслуговуємо людей з різними травмами – є тяжкопоранені пацієнти, а також люди з інвалідністю та ампутаціями – і кожен отримує те, що ми пропонуємо, по-своєму. Але важливо, щоб Церква була присутня, а капелан був поруч, щоб надати підтримку, коли хтось її потребує», – підкреслює отець Роман.

Коли його запитують, що найважливіше у служінні капелана, він вказує, що перше — не боятися нового, не боятися розмови з солдатами, особливо з пораненими та ветеранами.

«Я навчився розмовляти з ними природно, з повагою. І загалом я бачу їхню вдячність, коли хтось їх відвідує. Важливо слухати людей. Не потрібно давати поради – просто слухайте та будьте присутніми», – каже отець Винничук.

Його дивує те, що, відвідуючи солдатів, він отримує від них багато позитивної енергії; «більшість з них налаштовані рухатися вперед, незважаючи на свої рани».

Також є люди, які не можуть впоратися зі стражданнями, які вони переживають.

«Тому є психологи, психотерапевти та різні види консультантів, які допомагають вийти з цього стану та повернутися до нормального ритму життя. Це нелегко, нікого не можна змусити, допомога пропонується, і якщо хтось хоче, то отримає підтримку», – додає капелан.

Іноді бувають моменти, коли дуже важко бачити когось із такими серйозними пораненнями. І треба сказати, що йдеться не лише про військових – серед поранених є також цивільні, діти – і все це дуже боляче.

«Саме Бог дає мені сили на цьому шляху крізь страждання. А потім я черпаю силу із бажання допомогти тим, кому служу. Якщо Бог дасть, ця війна закінчиться і запанує справедливий мир – тоді буде важливо пам’ятати усіх солдатів і не забувати жертву, яку вони принесли за всіх нас», – стверджує отець Роман.