Багато одеситів хоча і виступають проти війни з Росією, але бояться, що закон про декомунізацію знищить характер їх рідного міста

Письменника Ісаака Бабеля увічнюють в акті творчого мислення, з очима, спрямованими на горизонт, та ручкою, що лежить на стосі паперу, у бронзовій статуї в центрі Одеси — його рідного міста на березі Чорного моря в Україні. Статую можуть незабаром демонтувати. Для української влади це загроза, яку необхідно усунути згідно з так званим законом про деколонізацію, який зобов’язує позбуватись «символів російської імперської політики» для захисту української культури. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Як відомо, Ісаак Бабель служив у Радянській Червоній Армії та частину своєї літературної кар’єри побудував у Росії на початку ХХ століття. Заплановане знесення його пам’ятника викликало сильний опір з боку багатьох одеситів. Вони стверджують, що «Одеські оповідання» та інші твори Бабеля про єврейську спадщину міста та його суворий світ контрабандистів і митців усіх етнічних груп допомогли Одесі прославитися та продемонструвати її мультикультурну ідентичність.

Хоча одесити і виступають проти війни з Росією, але бояться, що закон про декомунізацію знищить характер їх рідного міста.

«Ви не можете позбутися Бабеля. У протилежному випадку, ви можете втратити душу нашого міста», – наголошує 41-річна Антоніна Полетті, російськомовна редакторка англомовного журналу Odessa Journal та одеситка у шостому поколінні.

На перший погляд, культурна суперечка в Одесі виглядає як будь-яка інша суперечка, що розділяє міста у світі. Політичні опоненти використовують це питання, щоб заробити рейтинг на виборах. Університетські професори відкидають роботу один одного. Вуличні активісти спотворюють статуї. Місцеві еліти звертаються до міжнародних культурних організацій.

Але обидві сторони кажуть, що результат культурної суперечки в Одесі має надзвичайне значення. Одеса була заснована за часів Російської імперії та є домівкою для переважно російськомовного населення. Дебати сформують післявоєнну ідентичність нації і те, чи буде вона зосереджена на українському корінні, позбавлена ​​російського впливу та охоплюватиме мультикультурну спадщину.

«Одеса — це випробування для України. Це випробування того, як ми боремося із російським впливом — як ми боремося з ним зараз і як ми плануємо боротися з ним у майбутньому», – зазначає Артем Карташов, одеський адвокат та прихильник закону про деколонізацію.

Закон про деколонізацію – це останній крок у десятирічних зусиллях України позбутися спадщини своїх колишніх правителів – спочатку Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Попередні закони забороняли радянську символіку, демонтували пам’ятники Володимиру Леніну по всій країні та робили українську – обов’язковою мовою у більшості аспектів суспільного життя.

Ухвалений навесні 2023 року, закон про деколонізацію спрямований проти залишкових символів культурного домінування Росії. У більшості міст України цей процес пройшов без спротиву: понад 25 000 вулиць і площ було перейменовано, а понад 1000 пам’ятників демонтовано.

Однією з помітних цілей був російський поет ХІХ століття Олександр Пушкін. За часів царського режиму його цензурували та заслали, але пізніше радянський диктатор Йосип Сталін зробив його культурною іконою для просування російської культури в СРСР, встановивши йому пам’ятники по всій Україні. Кремль відродив цей підхід під час поточної війни, розмістивши його зображення на руїнах окупованого Маріуполя.

Але в Одесі багато мешканців вважають Пушкіна не символом російської пропаганди, а волелюбним поетом, який провів рік у засланні в їхньому місті, де він почав працювати над своїм шедевром «Євгеній Онєгін». Його бюст, профінансований місцевими жителями у 1889 році, досі височіє над набережною Одеси.

57-річна Ірина Радян, вчителька французької мови в Одесі, сказала, що підтримує демонтаж пам’ятників російським військовим діячам.

«Але великі люди та письменники — яке вони мають до цього стосунок? Я думаю, нам потрібен більш виважений підхід», – зауважує вона.

Навколо неї стояли пам’ятники, що відображають імперське та радянське минуле Одеси, зокрема величні Потьомкінські сходи, які були увічнені як місце комуністичного повстання у фільмі Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін».

«Подобається нам це чи ні, але значна частина історії нашого міста пов’язана з імперським та радянським періодами. Ці факти неможливо стерти, ігнорувати чи переписати», — підкреслює Іван Ліптуга, керівник відділу культури Одеської міської ради.

За його словами, міська рада виконала свою частину роботи згідно із законом про деколонізацію, перейменувавши 230 вулиць на честь радянських генералів та Катерини Великої, російської імператриці, яка заснувала Одесу у 1794 році.

«Це 10% вулиць Одеси і цього вдосталь, щоб водії таксі заблукали у нашому місті», – каже Ліптуга з посмішкою.

Але в Одеській військово-цивільній адміністрації вважають ці зусилля недостатніми: вона перейменувала ще 83 вулиці та планує демонтувати ще близько 20 пам’ятників, включаючи ті, що вшановують російськомовних літературних діячів, таких як Бабель та Пушкін.

Під час нещодавнього візиту в Одесу на стінах будівель можна було побачити слабкі обриси знятих табличок на вулиці Пушкіна. Вулиці повернули попередню назву – Італійська вулиця – на честь італійських торговців, яких залучали до міста у ХІХ столітті. Інші вулиці були перейменовані на честь українських солдатів, які загинули під час російського вторгнення.

Ліптуга вважає «незрозумілим» перейменування назв, які «символізують літературну та культурну спадщину Одеси».

Але Карташов, який координував виконання закону обласною адміністрацією, вказав на те, що він назвав «темною стороною» Вавилонської вежі, зокрема на роботі Бабеля у радянській таємній поліції та його похвалі радянській колективізації.

«Бабель завдав стільки шкоди українській державі», – запевняє Карташов.

Грегорі Фрейдін, експерт з питань Вавилонської вежі та професор слов’янських мов і літератур Стенфордського університету, заперечив, що Ісаак Бабель вихваляв радянську колективізацію, а його причетність до радянської таємної поліції залишається недоведеною. Сталінські війська стратили Бабеля за сфабрикованими звинуваченнями у 1940 році.

Однак, за словами Карташова, домінування таких постатей, як Бабель в Одесі, відображає десятиліття зусиль Росії щодо збереження культурного впливу на Україну, водночас приховуючи внесок інших українських митців і письменників.

Він зазначив, наприклад, що не встановлено жодної статуї на честь Лесі Українки, видатної україномовної поетеси, яка провела певний час в Одесі.

«Росія завжди дуже добре це розуміла. Вони наповнили Одесу цими пам’ятниками, аби у людей склалося враження, що російська версія Одеси – це правильний варіант», – вважає Карташов.

Критики закону про деколонізацію звернулися до ЮНЕСКО, культурного агентства Організації Об’єднаних Націй, стверджуючи, що деякі пам’ятники, які планують демонтувати, перебувають під його охороною. Очікується, що агентство оприлюднить свої висновки з цього питання влітку 2025 року.

Прихильники деколонізації в Одесі бачать у цьому шанс врешті-решт позбавити місто російського впливу.

«Стирання усіх слідів російської спадщини ризикує відчужити українців, які виросли, розмовляючи російською мовою та глибоко проникнуті її культурою, водночас залишаючись вірними Україні, коли напала Росія. Українська ідентичність — це громадянська, а не етнічна ідентичність. Якщо ви нав’яжете одну етнічну модель, то спровокуєте великий соціальний конфлікт. Мене лякає таке майбутнє», – резюмує Антоніна Полетті.