Демократична Республіка Конго має найбільші у світі запаси кобальту

Ро Дхаван, генеральний директор Міжнародної ради з гірничої справи та металургії (ICMM), торгової організації, що представляє приблизно третину світової промисловості, заявив, що угода між США та Україною не є першою і, безумовно, не останньою двосторонньою угодою, де корисні копалини та геополітика так тісно переплітаються. Про це йдеться в аналітичній публікації американського видання CNBC, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«Я думаю, ми, ймовірно, побачимо більше звернень до країн-виробників для укладання угод, які можуть мати форму того, що я раніше називав «мінерали для м’язів». Тож «дайте мені свої мінерали, і я дам вам безпеку», або інші форми торговельної угоди», – вважає Дхаван.

Він «абсолютно може уявити» найближчим часом угоду між США та Демократичною Республікою Конго, яка має найбільші у світі запаси кобальту.

Природні ресурси також можуть відіграти ключову роль у розморожуванні дипломатичних відносин між США та ПАР, а також між США та Канадою.

«Ми знаходимося на переломному етапі в тому, як корисні копалини є частиною глобальної розмови. Ми вже бачили перший акт, ймовірно, з Україною, і я думаю, що попереду ще кілька поворотів», – додав Ро Дхаван.

Зазначимо, що Китай є безперечним лідером ланцюга поставок критичних корисних копалин, на який припадає приблизно 60% світового виробництва рідкоземельних мінералів та матеріалів. Американські чиновники раніше попереджали, що це створює стратегічний виклик на тлі переходу на низьковуглецеві джерела енергії.

Хайді Кребо-Редікер, старший науковий співробітник Центру геоекономічних досліджень Ради з міжнародних відносин заявила, що геополітичне суперництво Вашингтона та Пекіна поставило критично важливі корисні копалини у центр порядку денного національної безпеки США.

«Величезні запаси критично важливих корисних копалин та рідкоземельних елементів України можуть забезпечити майбутній потенційно безпечний ланцюг поставок багатьох матеріалів, необхідних Сполученим Штатам», – прогнозує Кребо-Редікер.

Тімоті Пуко, директор з питань сировинних товарів Eurasia Group, консалтингової компанії з питань політичних ризиків «трохи скептично» ставиться до перспективи двосторонніх угод «мінерали за м’язи».

«У цьому, безумовно, є певна правда. Я думаю, що саме це ви бачите в Україні. Я думаю, що Кіншаса (столиця Конго, – ред.) зараз намагається цього досягти, з огляду на ситуацію з кобальтом та міддю та повстанців M23 [підтримуваних Руандою]», – зазначив Пуко.

Однак, окрім України та Демократичної Республіки Конго, Пуко «важко» передбачити будь-які подальші угоди. Канада, Австралія, Індонезія та кілька багатих на корисні копалини країн Латинської Америки навряд чи будуть прагнути до укладення угод зі США.

«Крім України та Конго, жодна інша країна зараз не хоче торгувати всім цим бізнесом у сфері постачання та переробки сировини. Зараз у грі є ресурсний націоналізм, і тенденція насправді протилежна. Тут безумовно можна торгуватися. Це величезне геополітичне питання. Я впевнений, що воно зараз піднімається у рамках поточних двосторонніх торговельних переговорів, але існують величезні перешкоди для повторення того, що Україна намагається зробити з багатьма іншими країнами», – каже Пуко.

Гізер Екснер-Піро, директорка з питань енергетики, природних ресурсів та навколишнього середовища Інституту Макдональда-Лор’є в Оттаві, заявила, що Канаді не потрібна угода зі США про постачання корисних копалин заради міцності.

«Нам потрібна визначеність у наших торговельних відносинах. Це найбільша перешкода для перенесення виробництва та переробки корисних копалин до Північної Америки з метою боротьби із маніпуляціями Китаю на світових ринках», – підкреслила Екснер-Піро.

На її думку, Канада та США розвивалися взаємозалежно протягом 150 років та є найбільшими постачальниками та пунктами призначення експорту мінеральної сировини одна для одної.