Оборонна промисловість України забезпечує на полі болю власне військо і потенційно весь континент

Офіс української компанії «Практика», яка виробляє здебільшого бронетехніку, ховається за високими воротами.  Відгороджена непримітна приміська будівля, на вигляд не різниться від багатьох житлових будинків поблизу. Але варто лише зайти всередину, і ви одразу опиняєтесь в іншому світі, у молодому оборонно-промисловому комплексі. Про це йдеться у спецрепортажі Foreign Policy, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Завдяки таким компаніям Україна може виробляти більше третини власної бойової техніки дешевше ніж у інших країнах Європи. Більше того, українські зброярі стають прикладом і можливістю для модернізації збройних сил за кордоном.

У квітні 2025 року, під час розмови з «Foreign Policy», топ-менеджерка «Практики» Юлія Висоцька презентувала витончену маркетингову літературу із неймовірною кількістю військової техніки. Тут і пересувний вартовий пункт, і броньовані вантажівки та інші тактичні багатоцільові машини, які оснащені вогневими установками.

«Ми точно знаємо, що потрібно, і можемо швидко реагувати на нові потреби, оскільки безпосередньо контактуємо із фронтом», – говорить Висоцька, яка також очолює Лігу оборонних підприємств України.

Наприклад, «Практика» налічує близько 200 інженерів-проєктувальників. Вони ремонтують та адаптують техніку до специфічних, нестабільних умов на полі бою.

«Ми будемо постачати зброю майбутнього, бо саме так виглядатиме війна», – каже Висоцька, обвівши жестом навколо себе Україну.

Висоцька не єдина українка, що підтримує інтереси динамічного оборонно-промислового комплексу: Данія, серед інших країн, закуповує зараз обладнання, наприклад гаубиці, ракети та ударні безпілотники дальнього радіусу, безпосередньо в Україні – і для України. Це ідеальна можливість допомогти, якщо немає власної розвиненої оборонної промисловості, і разом з цим будувати європейські виробничі потужності. Три країни Північної Європи, Європейський Союз та Канада планують витратити близько 1 мільярда доларів на український оборонно-промисловий комплекс до 2025 року.

«Данська модель підтримки ефективна і швидка, – сказав у 2024 році заступник міністра оборони України Дмитро Клименков, – тому що завдяки їй ми не так залежимо від міжнародної допомоги і гнучко реагуємо на ситуацію на фронті».

Про це говорять і представники данської промисловості: «Це безпрограшний варіант для європейської оборони: дешевша, швидша допомога українському війську і більший оборонний промисловий потенціал для Європи», – написав Фабріс Потьє з данської консалтингової компанії «Rasmussen Global» у себе на LinkedIn.

Висоцька, безумовно, пишається металургійною компанією, яку успадкувала від батька у 2000-х роках, ще коли там виробляли сейфи. У 2009 році з єдиного заводу «Практики» зійшов перший броньований транспортер. Коли Росія напала на Україну та анексувала Крим у 2014 році, «Практика» переключилася на виробництво різноманітних тактичних бойових машин, розширившись до трьох заводів і нових продуктів, які терміново потрібні українським військовим, прикордонникам та поліцейським підрозділам для зупинки російського наступу.

Конкурентні переваги України у повній мірі демонструє флагманський продукт «Практики» – маневрений, протимінний бронетранспортер «Козак 2М1», який оснащений 14,5-мм великокаліберним кулеметом.

«Вони рятують життя наших військових – щодня», – говорить Висоцька, підкресливши, що V-подібний корпус 14-тонної моделі забезпечує особливий захист від придорожніх бомб, ручних гранат і протипіхотних вибухових пристроїв.

«Козаком 2М1» керують двоє, але перевозить він шістьох солдатів у повному бойовому спорядженні і він розвиває максимальну швидкість до 110 кілометрів на годину. Його ціна – близько 450 000 доларів – приблизно на 150 000-250 000 доларів менше, ніж моделі-аналоги, які вироблені за межами України.

Окрім «Практики», близько 400 відомих приватних виробників посіли передові позиції через війну (Український уряд нараховує понад 1 500 стартапів у сфері військових технологій). Приватний сектор настільки активізувався і затьмарив державного виробника зброї, основного постачальника ЗСУ, що дедалі більше іноземних країн зацікавлені у придбанні української зброї (під час війни Україна не має права продавати зброю іноземним державам для їхніх власних армій).

Такі підприємства, як «Практика», знаходяться на вістрі сучасної війни, вважає Тарас Кузьо, політолог з Києво-Могилянської академії.

«Через екзистенційний характер війни, Україна не може виробляти військову продукцію роками, як це роблять на Заході, з великою кількістю бюрократії та довгими періодами витримки. Ці компанії мають лише кілька тижнів чи місяців, – каже він.

Кузьо прогнозує, що війна закінчиться на користь України, і у підсумку, вона увійде до п’ятірки найбільших світових виробників зброї. У січні міністр оборони України Рустам Умєров заявив, що лише у 2025 році оборонно-промисловий потенціал країни може сягнути 34 мільярдів євро (35,4 мільярда доларів) – понад п’яту частину доходів всієї оборонної промисловості Європи.

Українська промисловість зростала у геометричній прогресії з початку вторгнення РФ, але вона не виникла з нічого. За радянських часів Україна була центром військово-промислових досліджень і розробок, а заводи по всій країні виробляли ракети, транспортні літаки, танки, кораблі, морські та авіаційні двигуни. Україна залишалася виробником зброї та інших технологій після холодної війни, але саме у період з 2014 по 2021 рік військові закупівлі зросли у 13 разів: з $62 млн до $836 млн. Приблизно за той самий період частка ринку приватних компаній зросла більш ніж удвічі.

Після початку вторгнення РФ у лютому 2022 року, державні витрати на озброєння і товари подвійного призначення зросли майже до 31 мільярда доларів. Цьому сприяли кілька урядових реформ, зокрема створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості, запровадження прозоріших правил закупівель озброєння та реорганізація державних підприємств оборонно-промислового комплексу. Тим не менш, на початку російського вторгнення, іноземне озброєння становило основну частину поставок. Але в деяких секторах ситуація швидко змінюється.

Про українське виробництво безпілотників вже ходять легенди, та інновацій буде ще більше.

«Українські дрони літають далі і вміщують у себе більше», – каже Олексій Бабенко, власник компанії «Вирій Дрони», яка запрацювала у 2022 році.

Зараз Україна виробляє безпілотні літальні апарати, що переносять вантаж і здатні вражати важку техніку, наприклад танки чи бронетранспортери.

На початку 2025 року компанія Бабенка поставила свої перші 1 000 безпілотників, винятково з українських деталей. Компанія «Вирій» виробляє власні рами, плати ініціації, контролери польоту та системи радіоуправління; інші вітчизняні компанії постачають камери та відеотехніку.

«Практично всі деталі зробили в Україні уже після повномасштабного вторгнення», – зазначає Бабенко, додавши, що спочатку більшість технологій надходила з Китаю.

Коли інша країна звернулася до «Вирій Дрони» з проханням виготовити кілька тисяч ударних безпілотників дальнього радіусу дії зі самонаведенням для власних потреб, Бабенко наполіг на тому, щоб таку ж кількість купили і для України.

У лабораторії озброєння, тобто в Україні, розробляють інновації, що змінюють сучасну війну. Дрони-перехоплювачі, які здатні знищувати ворожі розвідувальні безпілотники, уже літають над полем бою. Додайте до цього гібриди ракетно-безпілотних літальних апаратів дальнього радіусу дії, які використовують турбореактивні двигуни і функціонують подібно до крилатих ракет; оснащені безпілотники зі шкідливим програмним забезпеченням, які знищують самі себе, якщо їх захоплять; дистанційно керовані бомби на гусеничних платформах; і дистанційно керовані візки для евакуації поранених з поля бою.

Більше того, пускати дрони по одному уже не ефективно. Майбутнє за зграями безпілотників: автономні, розумні скупчення дронів, якими керують з єдиної системи.

Одне з найбільших досягнень данського уряду – і предмет розмов європейської оборонної промисловості – самохідна гаубиця 2С22 «Богдана», далекобійне артилерійське знаряддя, на шестиколісному шасі вантажівки, виготовлене за специфікаціями НАТО на Краматорському заводі важкого верстатобудування. Машина має броньовану кабіну спереду та артилерійську установку позаду, яка може вражати ворожі цілі на відстані до 50 кілометрів реактивними артилерійськими снарядами. «Богдана» має перевагу над аналогічним озброєнням європейського виробництва у точності стрільби та міцності.

Крім того, як кажуть данці, українську зброю легше підтримувати у боєздатному стані. А 2,8 мільйона євро за одиницю – це вдвічі дешевше, ніж французький аналог, і на чверть дешевше, ніж німецький. Виробник стверджує, що може полагодити пошкоджену одиницю протягом 48 годин, і на відміну від кількох одиниць на Заході, з Краматорська на місяць випускають 40 одиниць.

Європейський приватний сектор також бачить в Україні вигідну пропозицію. Мабуть, найгучніший приклад це німецький виробник «Rheinmetall». Він разом з українським державним виробником вже побудував в Україні один завод з виробництва бронетехніки і планує побудувати ще три заводи: з виробництва пороху, артилерійських снарядів і систем ППО.

Бувають також прямі інвестиції.

«Ми хочемо, щоб західні компанії мали свою частку і були зацікавлені у довгостроковому зростанні. Захід цікавиться оборонною промисловістю України, зміцнюючись перед новими загрозами», – наголошує Денис Гурак, партнер «MITS Capital», міжнародної інвестиційної компанії в оборонній сфері, що знаходиться у Києві.

Брюссельський аналітичний центр «Bruegel» у нещодавній аналітичній записці зазначив, що Україна стає «арсеналом Європи».

Перекладачка: Руслана Фалько