31-річний киянин Сергій Назаренко добровільно приєднався до підрозділу спецпризначенців «Омега» Національної гвардії України на початку 2024 року, а до російського вторгнення понад 10 років працював викладачем бальних танців і навіть був хореографом української версії шоу «Танці із зірками»

Я був повністю притомний, коли втратив ногу. Ми були у Луганську і моєму підрозділу наказали штурмувати російські позиції у лісосмугах. Я бачив лише землю, коли падав. Потім я пам’ятаю, як мій командир завмер у шоковому стані. Через три секунди він почав кричати. ​​Я наступив на міну. Про це йдеться в есе 31-річного киянина Сергія Назаренка, викладача бальних танців до війни із 11-річним досвідом, а зараз кулеметника елітного підрозділу спецпризначенців «Омега» Національної гвардії України на сторінках Business Insider, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Наклади джгут на ногу», — крикнув мій командир.

Без емоцій я витягнув джгут із жилета і обв’язав його навколо правої ноги. Або те, що від неї залишилося. На той час, коли ми відступили і мене евакуювали до лікарні, я знав, що майже все нижче мого правого коліна зникло.

Нам неймовірно пощастило. Інші солдати з мого підрозділу не постраждали і ми повернулися додому того ж дня.

Я став офіцером підрозділу «Омега» Національної гвардії України на початку 2024 року. Нас спецпризначенців розгортають для допомоги різним бригадам вздовж лінії фронту, проводячи рятувальні місії, розвідку та рейди.

Як кулеметник, моїм завданням було забезпечити придушення вогню, а іноді й частково керувати штурмовою операцією з використанням ручних кулеметів, таких як радянський ПКМ або M240 стандарту НАТО.

Так було до жовтня 2024 року, коли мене відправили назад до Києва, щоб відновитися після травми ноги.

До війни з росіянами я танцював

Я ніколи не думав, що піду до війська. До вторгнення Росії у 2022 році я був менеджером з продажу у компанії з обслуговування клієнтів зі штаб-квартирою у штаті Аризона (США).

Працюючи повний робочий день, я також викладав бальні танці — ремесло, яким займався з 12 років.

Понад 10 років я виступав на сцені і тренував учнів у танцювальній школі у Києві. У 2021 році я також був хореографом української версії шоу «Танці із зірками».

Коли Росія напала на Україну у 2022 році, я вступив до Національної гвардії України. Нашим першим завданням було захищати Гостомель, коли російські десантники намагалися захопити аеродроми, хоча я перебував у тилу, оскільки був новачком.

Потім нам доручили атакувати сумнозвісну колону російської бронетехніки, що застрягла на дорозі до Києва.

Після відступу росіян мене здебільшого відправляли патрулювати території, які Україна вже відвоювала, підтримуючи мир у містах, що перебували під нашим контролем.

Я відчував, що можу зробити більше. Я постійно думав, що не виконав місію для своєї країни, тому подав заявку до підрозділу «Омега».

Процес вступу тривав кілька тижнів. Мені довелося подати заявку через Google-форму, пройти співбесіду та медичний тест.

Бойові дії в українських спецпідрозділах

«Омега» приймає новобранців з різних верств суспільства. Найважливішою навичкою була моя здатність швидко навчатися. У мене був певний бойовий досвід, але я повинен був володіти різною зброєю, окрім стандартної штурмової гвинтівки, такою як кулемети та гранатомети.

Я провів близько шести тижнів на тренуваннях з «Омегою». Ви можете тренуватися скільки завгодно, але справжня бойова ситуація – це коли ви показуєте справжню здатність воювати. Ваше найкраще випробування – це лінія фронту.

Ключовою вимогою до спецпризначенців «Омеги» є здатність адаптуватися. Щодня ви дізнаєтеся нову інформацію про своє спорядження, зброю, тактику, стратегію, дрони та розвідку.

Ми чергувалися з іншими солдатами «Омеги» на передовій, часто воюючи у тісному контакті з ворогом, наприклад, зачищаючи багатоповерхові житлові будинки у Запоріжжі.

Війна зовсім не схожа на відеоігри чи Голлівуд. Вона брудна. З усіх моїх місій одна залишила найглибший слід. Нас відправили допомагати екіпажу бронетехніки, який потрапив під російський мінометний вогонь. Хоча ми просили їх чекати на нас, вони вийшли з машини, щоб полагодити її, і в них влучив мінометний снаряд. Один з них загинув, і ми були змушені змінити завдання, щоб зосередитися на евакуації поранених.

Ми щодня бачимо, як змінюється війна. Навіть попри те, що я спецпризначенець, не все залежить від моїх навичок. Коли на тебе нападає дрон, ти ховаєшся. Неважливо, хто ти — дрон чи міномет просто в тебе влучає, і все.

Найголовніше в «Омезі» — бути надійним для своїх товаришів по команді, тому ми всі знаємо, що можемо покластися один на одного. Коли я наступив на міну і втратив ногу, моєю першою думкою було: «Я погана людина, бо не виконав свою роботу. Тепер нам доведеться повернутися через мене».

Повернення на війну після втрати ноги

Після ампуитації мені зробили протез ноги, і тепер я повернувся до свого підрозділу.

Поки що я допомагаю з публічними заходами та іншими завданнями поза зоною бойових дій, чекаючи на свій спортивний протез, щоб знову тренуватися, бігати і, сподіваюся, колись воювати.

Коли війна закінчиться, нам потрібно буде відбудувати культурну спільноту України. Так багато наших танцюристів та артистів загинуло. Втрата ноги серйозно погіршить мої танцювальні здібності, і хоча в мене є протез, але я втратив праву стопу.

Тим не менш, якби мені дали вибір, я б не змінив своє рішення: вступив би до Національної гвардії у 2022 році, а потім до «Омеги» у 2024 році. Я знаю, чому я виконую свою роботу, заради своєї родини та батьківщини; у мене є дружина та п’ятирічна донька у Києві.

Поки що ми не можемо думати про танці, коли діти у нашій країні гинуть. Але я хочу повернутися до бальної зали, коли війна закінчиться.

Принаймні, я спробую. Я ношу протези, але все одно хочу виступати. Сподіваюся, це буде гарний танець.