Спецоперація СБУ «Павутина» змусить замислитись владу у демократичних та авторитарних країнах про те, наскільки корисно інвестувати у високоякісні та надзвичайно дорогі системи озброєння, коли вони можуть бути вразливими

Американський генерал-іконоборець Дуглас Макартур колись сказав, що «війни ніколи не виграються у минулому». Це твердження, безумовно, звучало правдиво після зухвалої атаки України на флот стратегічних бомбардувальників Росії 1 червня 2025 року за допомогою дешевих безпілотників. У підсумку, близько третини російських бомбардувальників були знищені або сильно пошкоджені. Про це йдеться в авторській колонці Метью Сассекса, наукового співробітника Центру стратегічних та оборонних досліджень в Австралійському національному університеті на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Повідомляється, що ця конкретна атака готувалась 18 місяців. Зберегти її в таємниці було надзвичайним подвигом. Прикметно, що Київ не повідомив Вашингтон про підготовку атаки. Успіх України вкотре демонструє, що її збройні сили та розвідувальні служби є сучасними майстрами інновацій на полі бою та оперативної безпеки.

Пошук нових рішень

Західні військові планувальники ретельно вивчають успіхи України з того часу, як її військам вдалося придушити початковий наступ Росії вглиб її території на початку 2022 року, а потім розпочати приголомшливий контрнаступ, який відкинув російських загарбників на їхні початкові позиції.

Були й інші уроки про те, як, здавалося б, слабкі можуть протистояти сильним. До них належать:

• атаки на марнославний проект президента Росії Володимира Путіна – Керченський міст, що з’єднує материкову частину Росії з окупованим Кримом;
• безперервні атаки на російську нафтогазову інфраструктуру за допомогою безпілотників;
• атаки на цілі у Москві, щоб нагадати російському населенню про війну;
• вторгнення у Курську область, внаслідок якого українські війська захопили близько 1000 квадратних кілометрів російської території.

Щоразу західні оборонні аналітики ставили під сумнів мудрість дій Києва.

Навіщо нападати на територію Росію, використовуючи найкращі війська, коли окупанти продовжують спустошувати міста в Україні?

Навіщо атакувати енергетичну інфраструктуру Росії, якщо це суттєво не перешкоджає мобільності російських військ на полі бою?

І навіщо атакувати символічні цілі, такі як мости, коли це може спровокувати Путіна на небезпечну «ескалацію»?

Відповідь на це питання є ключем до ефективних інновацій під час війни. Українські планувальники оборони та безпеки інтерпретували свої місії – та їхні найкращі результати – набагато точніше, ніж можна було б вважати загальноприйнятою мудрістю.

Передусім, вони зосередилися на перемозі у сучасній війні, а не на війні минулого. Це означає:

• використання технологічних досягнень, щоб змусити росіян змінити свою тактику;
• формування інформаційного середовища для просування власних наративів та забезпечення потоку життєво важливої ​​західної допомоги;
• розгортання несподіваних атак не лише як способів підвищення суспільного духу, але й для того, щоб нав’язати російській державі непропорційні витрати.

Вплив атаки українських безпілотників

При цьому Україна мала на увазі стратегічні наслідки. Як менша країна, що залежить від міжнародної підтримки, це був єдиний логічний вибір.

Путін готовий витратити практично невичерпний запас одноразового гарматного м’яса, щоб продовжувати війну до нескінченності. Росія зазвичай вигравала свої війни таким чином – на виснаження – хоча й ціною величезних людських і матеріальних втрат.

Тим не менш, останній несподіваний напад України не змінює загальних контурів війни. Єдина людина, яка здатна її припинити, – це сам Путін.

Ось чому Україна чинить максимальний тиск на його режим, а також на міжнародне співтовариство. Це є ключем до перемоги України.

Ось чому останній напад безпілотників такий важливий. Росії потрібен її флот далекобійних бомбардувальників не лише для запуску звичайних крилатих ракет по цивільних та інфраструктурних цілях в Україні, але й як системи повітряної доставки для її стратегічного ядерного арсеналу.

Знищення навіть невеликої частини російського потенціалу стримування може вплинути на її ядерну стратегію. Вона дедалі більше покладається на цю стратегію, щоб погрожувати Заходу.

Другий вплив атаки — психологічний. Атаки дронів радше розлютять Путіна, ніж посадять його за стіл переговорів. Однак вони підтверджують для російських військових, що навіть на власній території — їхні військово-повітряні сили не можуть діяти безкарно.

Несподівані атаки також нагадують українцям, що вони залишаються активними у боротьбі.

Врешті-решт, атаки дронів посилають сигнал західним лідерам. Наприклад, президент США Дональд Трамп і віце-президент США Джей Ді Венс доклали чимало зусиль, аби переконати усіх у тому, що Україна – слабка і «не має козирів». Спецоперація «Павутина» засвідчила, що у Києва справді є кілька потужних козирів.

Звісно, ​​це може мати зворотний ефект: зрештою, Трамп дуже чутливий до того, щоб його виставляли дурнем. Він може недоброзичливо поставитись на відновлення військової допомоги Україні після того, як його розкритикували за заяву, що президент України Володимир Зеленський буде змушений капітулювати без підтримки США.

Але власна пиха Трампа вже зробила це за нього. Його регулярні заяви про те, що мирна угода буде укладена за лічені тижні, вийшли за рамки простого прийняття бажаного за дійсне і тепер є монотонними.

Не дивно, що небажання Трампа чинити будь-який серйозний тиск на Путіна лише стимулювало російського лідера затягувати процес.

Дійсно, наполягання Путіна на максималістській перемозі, що вимагає демобілізації та роззброєння України без будь-яких гарантій безпеки, зовсім не є дипломатією. Це просто повторення тих самих нездійсненних вимог, які він висував ще з часів до повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року.

Однак здатність України непомітно перевозити дрони на територію супротивника, а потім запускати їх, створить головний біль як для друзів України, так і для її ворогів.

Це тому, що робить внутрішню розвідку та поліцію частиною будь-якої ефективної оборонної позиції. Це резервний випадок, до якого демократії повинні готуватися так само, як і авторитарні режими, які також вчаться на уроках України.

Іншими словами, хоча атака виявила, що внутрішні служби безпеки Росії застали зненацька, демократичні та авторитарні країни тепер будуть замислюватися, чи зможуть їхні власні служби безпеки впоратися з цим завданням.

Удари дронів, ймовірно, змусять замислитись і про те, наскільки корисно інвестувати у високоякісні та надзвичайно дорогі системи озброєння, коли вони можуть бути вразливими. Служба безпеки України оцінює збитки, завдані Росії, у 7 мільярдів доларів США. Для порівняння, українські дрони коштують лише кілька тисяч доларів.