Значно більше підрозділів у країнах НАТО, які раніше взагалі не мали жодного стосунку до радіоелектронної боротьби, тепер мають вивчати її, як хліб насущний

У прихованій майстерні з неоновими лампами, паяльниками та 3D-принтерами кілька українських солдатів працюють над майбутнім війни. Вони ремонтують цибулинні антени, склеюють золотаво-зелені плати та оглядають російські дрони. Ці люди не створюють зброї, яка вбиває. Вони розробляють устаткування радіоелектронної боротьби. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання TagesSchau, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Битва частот

51-річний інженер групи із псевдонімом «Вахтанг» дивиться на безладні хвилі частот на своєму ноутбуці. Одягнений в оливково-зелену футболку та кросівки, він вказує на спектр частот на дисплеї комп’ютера, який призначений для аналізу українських безпілотників.

«Ми використовуємо це, щоб вивчати нашого ворога, аби знати, на яких частотах він передає», – пояснює він.

Як тільки зрозуміло, яку частоту використовує дрон для прийому сигналів, його можна заглушити. Тому у майстерні для перевірки є кілька громіздких рюкзаків з антенами розміром з кулак. У них знаходяться глушилки, що працюють від батарейок, які покривають найпоширеніші частоти дронів.

«Ці штуки порушують радіохвилі. А дрони падають із неба. Піхотинці можуть нести рюкзаки пішки. Однак, солдатам доводиться нести боєприпаси, зброю та провізію, тому це нереально для всіх. Проте кожна група солдатів завжди повинна мати при собі дві або три такі портативні глушилки для захисту від дронів», – зазначає Вахтанг.

Незамінна радіоелектронна війна

Радіоелектронна війна використовується для захисту від безпілотників, порушення зв’язку супротивника, електронної розвідки або захисту власних систем по всій країні. Якщо, наприклад, навмисно порушено супутникову навігацію супротивника, то ворожі безпілотники і ракети можуть відхилитись від свого курсу.

Українська ППО також використовує цей метод проти зграї російських безпілотників. Електронні сигнали також можуть використовуватися для обману, засліплення та маскування, що дозволяє солдатам атакувати ефективніше. Радіоелектронна війна з її постійними інноваціями нагадує гру у кішки-мишки.

Дрон – це нова штурмова гвинтівка?

За словами австрійського військового аналітика Густава Гресселя, солдатам Бундесверу та країн НАТО є над чим попрацювати.

«Радіоелектронна боротьба в НАТО переважно повітряна і не планується на такому широкому фронті», – каже Грессель.

Крім того, НАТО схильно залишати радіоелектронну боротьбу старшим офіцерам, тоді як в Україні окремі оператори безпілотників та піхотинці мають розбиратися з тим, як маскувати свої власні сигнали.

«Значно більше підрозділів у країнах НАТО, які раніше взагалі не мали жодного стосунку до радіоелектронної боротьби, тепер мають вивчати її, як хліб насущний», – зазначає Грессель.

З квітня  2025 року Німеччина є частиною так званої Коаліції з електромагнітної війни. Дев’ять країн-партнерів допомагають Україні надалі модернізувати її електронні можливості і водночас сподіваються набути досвіду.

Страх перед дронами

Донедавна невеликі та недорогі FPV-дрони мали дальність польоту лише кілька кілометрів. Тепер їх бояться навіть за десятки кілометрів за лінією фронту.

Після того, як Україна та Росія розробили потужний радіоелектронний захист від FPV-дронів, з’явились інновації: так звані оптоволоконні дрони, які неможливо виявити. Аби забезпечити тимчасовий захист, українські та російські солдати встановлюють мережі над дорогами, автомобілями та цілими контрольно-пропускними пунктами.

«Це не завжди має бути багатомільйонною заявкою»

Війна в Україні показала, що навіть танкова атака більше не працює так, як написано у підручниках.

«НАТО може повчитися, зокрема, в українській підготовці та складі груп безпілотників, а також у координації безпілотників із артилерією чи танковими підрозділами», – вважає Грессель.

На його думку, Україна дотримується ефективного «підходу знизу нагору» при закупівлі інноваційної зброї. З одного боку, стартапи, які займаються безпілотниками, отримали масовану державну підтримку. З іншого боку, промисловість і стартапи запропонували розробки армії на основі попиту, а не очікування офіційних контрактів, як це прийнято у країнах НАТО.

«Це не завжди має бути багатомільйонною заявкою», – стверджує Грессель.

Поранений перебуває в окопах протягом кількох днів

Масове використання безпілотників зробило місії Естонеса небезпечнішими та складнішими. Естонес працює військовим медиком в українській армії. Одягнувши сині одноразові рукавички, він оглядає оголені груди іншого солдата. Він навчає інших солдатів на курсах невідкладної медичної допомоги у Дружківці, за кілька кілометрів від лінії фронту.

«Стандарти НАТО працюють, але не у кожній ситуації. З одного боку, удари безпілотників наразі є причиною більшості травм. З іншого боку, вони заважають швидкому транспортуванню поранених солдатів через цілеспрямовані атаки на медиків, що порушує міжнародне право», – пояснює Естонес.

У нещодавніх збройних конфліктах, у яких брали участь армії країн НАТО, парамедики могли сподіватись на явну перевагу у повітрі. Швидка евакуація поранених гелікоптером до добре обладнаних лікарень була логістично здійсненна.

Однак в Україні часто знадобиться багато днів, аби доставити поранених солдатів до пункту першої допомоги. Це означає, що зазвичай саме солдатам регулярної армії доводиться підтримувати життя своїх поранених товаришів, допоки не стане можливою евакуація.

«Спочатку, зазвичай, доводиться зупиняти масову кровотечу. Для цього їм потрібно більше підготовки та медичного обладнання у рюкзаках. Деякі українські підрозділи тепер навіть експериментують із дистанційно керованим транспортуванням пакетів із кров’ю в окопи», – повідомив Естонес.