Юрій та Євген були у вкрай критичному стані: понад 80% їхньої шкіри було пошкоджено, шанси на їх виживання становили, можливо, 5%, тому їм зробили понад 50 операцій у дитячій лікарні Кельна

Юрій та Євген були серйозно поранені, внаслідок вибуху нафтопроводу в Україні. Їх доправили до дитячої лікарні у Кельні (Німеччина) з важкими опіками. Там лікарі зробили маленьке диво. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання WDR, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Їхні матері сидять на лавці поряд з футбольним полем у Кельні-Мюнгерсдорфі і спостерігають. Півтора роки тому їхні двоє синів боролися за своє життя. Рік тому ніхто не знав, чи зможуть вони колись знову ходити. Тепер вони бігають за м’ячем, начебто нічого не сталося.  Однак, щоб захистити шкіру, їм доводиться носити захисні маски та компресійні костюми.

«Я багато займаюся спортом, і мені це подобається», – каже Юрій.

Його друг Євген трохи стриманіший.

«Я теж багато займаюся спортом, але не так, як раніше», – зізнається Євген.

30 вересня 2023 року біля їхнього села Стримба в Україні вибухнув нафтопровід. Причина незрозуміла. Юрій та Євген їхали на велосипедах, коли неподалік пролунали дві гучні бавовни.

«Раптом на горизонті з’явилися великі чорні клуби диму. Діти були біля невеликої річки у нашому селі. І вона раптово перетворилася на бурхливу вогненну кулю», – описує той фатальний день мати Юрія, Уляна Дзебчук.

Юрій та Євген не мали шансів врятуватися. За лічені секунди вони згоріли з голови до ніг і з криком побігли додому.

«Коли я лежу у ліжку і заплющую очі, то досі бачу ці образи. Вони ніколи не зникають», – каже Леся Гріг, мати Євгена.

Юрій та Євген — двоє з понад 2000 дітей, які постраждали у війні в Україні. Понад 700 інших дітей було вбито. Верховний комісар ООН з прав людини опублікував такі цифри у червні 2025 року. Це лише офіційні дані. Число незареєстрованих випадків, ймовірно, набагато більше.

Через п’ять днів після вибуху двох хлопчиків доставили до Дитячої лікарні Кельна із найсерйознішими травмами. Їхні матері супроводжували їх. Коли старший лікар Ребекка Поле, фахівець із опікової хірургії, вперше побачила Євгена та Юрія, то була дуже стурбована.

«Вони обоє були у вкрай критичному стані. Понад 80% їхньої шкіри було пошкоджено. Їхні шанси на виживання становили, можливо, 5%. Їм обом зробили понад 50 операцій у дитячій лікарні», – повідомляє Поле.

Дзебчук та Гріг проводили день та ніч зі своїми синами. Пізніше батькам хлопчиків, а також їх братам та сестрам також дозволили приїхати до Кельна. Юрію та Євгену довелося ретельно переучуватися всьому: їсти, говорити, хапати, ходити.

«Кожен маленький прогрес надає їм сили», – наголошує вчителька Марія Каутц, уродженка України, яка тривалий час живе у Кельні.

Лікарняна бригада зв’язалася з нею у березні 2024 року і попросила її повчити їх кілька годин.

«Спочатку було нелегко, тому що вони були сильно травмовані. Їм також давали такі сильні ліки, що іноді вони засипали посеред уроку», – згадує Каутц.

Юрій та Євген зараз відвідують школу для дітей з особливими потребами Belvedere у Кельні-Мюнгерсдорфі та почуваються там комфортно. Лікарі кажуть, що вони вже подолали труднощі. Але їхнє лікування у дитячій лікарні ще далеко не закінчено. Плануються подальші операції.

Юрій та Євген сумують за домом та друзями в Україні. Вони хочуть повернутися якнайшвидше. А що потім?

«Я хочу стати професійним футболістом», – впевнено каже Юрій.

Його друг Євген трохи обережніший у планах на майбутнє.

«Я хочу спочатку стати повноцінною дитиною. Аби знову ходити без болю. І я також хочу стати футболістом», – зізнається він.