Дешева, масштабована та високоавтономна зброя швидко розвивається, і експерти вважають, що це вимагає глобального переосмислення безпеки

Одного чудового дня на початку червня 2025 року українські солдати запустили свого останнього робота-вбивцю. Одним клацанням на екрані непривабливий безпілотник з фіксованим крилом та розмахом крил 20 футів злетів з невідомого місця у широке блакитне небо. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Цей «материнський корабель» пролетів 200 км углиб Росії, перш ніж випустити два ударні дрони, що звисали з його крил. Здатні уникати радарів, літаючи на низькій висоті, менші дрони автономно сканували землю внизу, щоб знайти відповідну ціль для знищення.

На землі не було нікого, хто керував би машинами для вбивства чи вибирав цілі. Роботи, що працюють на штучному інтелекті, вибирали невідому ціль, а потім летіли до неї, детонуючи свій вибуховий заряд при ударі.

Багаторазовий материнський корабель та його «вбивче потомство» коштують 10 000 доларів загалом. Він може подолати до 300 км, а дрони-смертники можуть подолати ще 30 км.

Раніше для такої місії потрібні були ракетні системи вартістю від 3 до 5 мільйонів доларів.

«Якщо нас належним чином фінансувати, то ми можемо виробляти сотні, тисячі цих дронів щомісяця», — каже Андрій з компанії Strategy Force Solutions, яка розробила цю технологію для українських збройних сил.

Світ був вражений операцією «Павутина», в рамках якої 1 червня 2025 року 117 українських дронів завдали ударів по авіабазах глибоко всередині Росії.

Випущені з дахів вантажівок, дрони мали програмне забезпечення для «термінального наведення», яке дозволяло їм автономно летіти до обраної цілі на останній милі, коли російські системи глушіння відрізали їх від пілотів.

Операція «Павутина» спиралася на хитрий план, щоб обдурити російських водіїв вантажівок. Потім дрони виводили з укриттів. З моменту розробки цієї операції півтора роки тому, дефіцит ракетних поставок до України зі США, нестача вітчизняних пілотів дронів та успіх російських систем радіоелектронної боротьби у глушінні зв’язку між операторами та дронами призвели до надзвичайного стрибка в інноваціях у сфері автономної зброї. Кремль запозичив цей приклад, і Росія також змогла використовувати більші виробничі потужності.

«Немає технології, яка б виживала довше трьох місяців як ефективний засіб проти чогось», — каже Віктор Сахарчук, співзасновник Twist Robotics, компанії, яка стверджує, що є виробником перших дронів з автономними системами термінального наведення, що використовуються збройними силами України.

Безсумнівно, найсучасніші системи у світі розробляються у лабораторіях США та Китаю. Програма Пентагону, відома як Replicator 1, має поставити «кілька тисяч» автономних систем для всіх доменів до серпня 2025 року.

Повідомляється, що перша місія неминуча для Jiu Tian, ​​китайського безпілотника-бази, який здатен літати на висоті 15 240 метрів з дальністю польоту понад 6 400 км, перевозячи шість тонн боєприпасів та до 100 автономних дронів.

Сумнівним подарунком світові від війни в Україні є дешева, масштабована автономна зброя, яка дедалі частіше випробовується на полі бою.

«Ми прагнемо повної автономії. Наші моделі навчаються розпізнавати цілі, щоб розуміти пріоритетність цілей. У нас ще немає повної автономії. Ми використовуємо людський фактор там, де це необхідно, але ми розробляємо різні сценарії для подальшого розвитку автономії. Ми також тестуємо деякі автономні дрони, про які ми не анонсували і, ймовірно, не плануємо анонсувати, але вони мають високий ступінь автономії, і вони потенційно можуть об’єднуватися у зграї. Ми ще стикаємося з технічними проблемами та перешкодами, але вже бачимо шлях вперед у цьому», — каже Михайло Федоров, 34-річний віце-прем’єр-міністр України та міністр цифрової трансформації, який контролює зусилля України в тому, що він називає «технологічною війною».

Технологія зграї передбачає спільну роботу кількох дронів для досягнення цілей знищення – хижаків, здатних розробити план перекриття шляхів відступу та спілкуватися один з одним, займаючись своїми смертельними справами.

Ціль – це не просто танки, літаки, залізничні вузли та критична інфраструктура. Головним пріоритетом є вбивство людей.

«З’являться дешевші автономні системи, які можуть атакувати піхоту у менших масштабах, тому що це ключова ціль і тому що доктрина війни змінилася, важка техніка використовується все менше і менше. Сіра зона [зона конфлікту за лінією фронту] збільшилася у ширину, і Росія атакує невеликими піхотними групами. І наша мета, наша ключова мета, – знайти контрзахід невеликим піхотним групам. Тому ми прагнемо розробити менші та дешевші дрони для використання проти піхоти. Росіяни також не сидять склавши руки в цьому питанні», – стверджує Федоров.

Сергій «Флеш» Бескрестнов став популярним користувачем соціальних мереж в останні роки, надаючи інформацію у режимі реального часу про технологічні розробки у війні.

Він вперше натрапив на російську версію «Гоголя-М» приблизно шість місяців тому, і, за його оцінками, росіяни зараз щодня запускають 50 таких дронів, відомих як V2U, для враження цілей поблизу лінії фронту.

Один з них був знайдений у центрі міста Суми, за 20 км від фронту на північному сході України, але вважається, що вони мають дальність польоту 100 км.

Як і у випадку з українською версією, без будь-якого зв’язку з оператором системи, V2U може увійти у задану цільову зону, використовуючи лише візуальну навігацію, та самостійно знаходити, вибирати та атакувати ціль.

«Обом сторонам знадобиться час, щоб розширити цей рівень автономії. Частина автономного мислення загалом відсутня, тобто це коли безпілотник може сам ідентифікувати ціль і вчитися на цьому досвіді. Саме тут і російські, і українські збройні сили ще намагаються працювати з технологією та впроваджувати інновації, – розповідає Катерина Степаненко, аналітик Інституту вивчення війни.

Оптоволоконні дрони, з’єднані зі своїми пілотами дротом, є технологією сьогодення, оскільки не схильні до перешкод, але гонитва за ідеальним дистанційним знищенням триває шаленими темпами.

Олег Федоришин, керівник відділу досліджень і проектування у компанії DevDroid, спостерігає, як його останній безпілотний наземний транспортний засіб, оснащений кулеметною баштою, проходить випробування на брудному полі.

Ця українська оборонна компанія працює над тим, аби зробити цю машину з озброєнням автономною, що дозволить їй працювати та цілитися без втручання людини.

«Ми не знали, що Термінатор був українським. Але, можливо, Термінатор – це не найгірше, що може статися? Як можна бути у безпеці в якомусь місті, якщо хтось спробує вбити тебе дроном? Це неможливо. Гаразд, можна використовувати якесь глушіння радіального зв’язку, але вони можуть використовувати якісь системи штучного інтелекту, які візуально знають, як ти виглядаєш, і намагатися знайти тебе та вбити. Я не думаю, що Термінатор і фільм – це найгірший результат. Якби ця війна ніколи не почалася, у нас ніколи не було б такого типу зброї, яку надто легко купити та дуже легко використовувати», – вважає Федоришин.

Антон Скрипник, генеральний директор Roboneers, української компанії, яка розробляє наземні роботизовані системи, вважає, що події в Україні за останній рік мають спонукати до переосмислення безпеки в усьому світі, враховуючи ймовірність потрапляння технології до рук терористів.

«Усі ці перевірки, які ми проводимо в аеропортах, вже абсолютно даремні, тому ми просто витрачаємо свій час. Вам не потрібно брати зі собою бомбу, аби підірвати літак. Ви можете просто чекати надворі з дроном і чекати на літак. Ви можете просто влетіти в аеропорт, 100 дронів, 1000 дронів, в автоматичному режимі. Ці дрони не боятимуться глушіння, тому весь ваш захист, який не передбачає фізичного знищення, буде даремним. Чи поставили б ви дистанційну озброєну станцію для кожного аеропорту, щоб їх збивати? Яким був би бюджет таких проектів? Захист міст має починатися з постійного моніторингу усіх маршрутів, сканування обличь, розуміння моделей поведінки людей та аналізу їх за допомогою штучного інтелекту. Найстрашніше те, що нікому немає діла. Це як з 11 вересня 2001 року. Поки щось не станеться, нікому немає діла», – зазначає Скрипник.

Протягом восьми років дипломати, які працюють під егідою конвенції ООН про певні види зброї, зустрічаються у Женеві, щоб неупереджено обговорити та досягти рішення на основі консенсусу, як міжнародне право має адаптуватися до зростання смертельної автономної зброї.

Серед порушених питань – на якому рівні втручання людини варто наполягати та хто має нести відповідальність, коли робот скоїв злочин.

Це була здебільшого безрезультатна спроба. Вони досі не дійшли згоди щодо визначення смертельної автономної зброї, не кажучи вже про те, що заборонити, а що регулювати.

Зустріч ООН у Нью-Йорку була скликана після резолюції Генеральної Асамблеї. Три країни – Росія, Білорусь та Північна Корея – проголосували проти її проведення, але 166 країн висловилися за. Україна утрималася.

Близько 120 країн, представлених на зустрічі, висловили свою підтримку новому договору, який нагадує заборону протипіхотних мін від 1997 року.

«Інтеграція автономії у системи озброєння відбувається надзвичайно швидко. Більшість із того, що ми бачимо в Україні, досі не є повністю автономним, але це відбувається. Переважна більшість хоче якомога швидше побачити переговори щодо юридично обов’язкового документа. Переважна більшість, як і ми, була б дуже рада, якби ця група експертів у Женеві терміново перейшла від обговорень до переговорів», – закликав Александр Кментт, директор департаменту контролю над озброєннями та нерозповсюдженням у Міністерстві закордонних справ Австрії.

Якщо спроби досягти консенсусу будуть припинені, Генеральна Асамблея ООН може прийняти договір простою більшістю голосів держав-членів.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш висловив свою підтримку, заявивши делегатам, що автономна зброя є «визначальним питанням нашого часу» і що юридично обов’язковий документ має бути укладено до 2026 року.

«Загроза, яку становлять смертельні автономні системи зброї, машини, які мають силу та свободу дій забирати людські життя без контролю людини, є політично неприйнятною, морально огидною та має бути заборонена міжнародним правом», – наголосив Гутерріш.

Оттавський договір, сьогодні, схоже, розвалюється, оскільки Естонія, Латвія, Литва та Польща оголосили про свій намір вийти з нього. Але, за словами активістів, це мало певний вплив. У 1997 році понад 25 000 людей щороку гинули або отримували поранення від мін; до 2013 року це число скоротилося до 3300.

Представники кампанії «Зупиніть роботів-вбивць», що складається з понад 250 організацій-членів, включаючи Amnesty International та Human Rights Watch, отримали слово для виступу перед делегатами у травні 2025 року.

«Люди роблять жахливі речі, але їх можна притягнути до відповідальності. Автономна зброя може вбити більше людей, ніж передбачалося. Низькі виробничі витрати роблять її привабливою для недержавних збройних груп, і вона вразлива до кібератак, створюючи нові способи для хакерів викликати хаос», – зазначили вони.

Делегатка Росії, яка сиділа за чотири ряди від представника України у залі засідань на зустрічі в Нью-Йорку, не погодилась.

«Ми не бачимо жодних переконливих причин, які вимагають запровадження будь-яких нових обмежень чи заборон на летальну автономну зброю», – сказала вона на зустрічі.

США також вважають, що чинне міжнародне право та національні заходи є достатніми для вирішення етичних та правових проблем.

Роберт ін ден Босх, нідерландський дипломат, який головує на переговорах у Женеві, визнає, що його мандат на розгляд та формулювання «елементів інструменту чи інших заходів» для боротьби з новою загрозою є складним.

Але за досягнення згоди шляхом консенсусу варто боротися. Події в Україні за останні 12 місяців надали додаткового поштовху переговорам у Женеві.

В Україні, після жахливих трьох років повномасштабної війни, важче знайти впевненість у тому, що дуга морального всесвіту схиляється до справедливості.

Олексій Бабенко, генеральний директор компанії «Вирій», виробника безпілотників, що працює над автономними технологіями, каже, що альтернативи немає.

«Ця війна — екзистенційне питання для нас», — підкреслює він.

А Федоров вважає, що Україна не може дозволити собі сповільнитися.

«Я думаю, що парламентарі та Міністерство оборони точно думають про етичні питання. Але для нас найважливіше знайти технологію, яка зупинить росіян, і як демократична країна ми розглянемо питання регулювання випробувань після війни», – підсумував міністр цифрової трансформації України .