Іранський ракетний удар по житловому будинку в Ізраїлі забрав життя п’ятьох членів родини з Одеси, які приїхали на лікування від лейкемії

Сім’я з п’яти українців загинула внаслідок іранського ракетного удару в Ізраїлі, на трагічному перетині двох воєн. Для цієї української родини Ізраїль означав порятунок від війни. Семирічна Анастасія саме в Ізраїлі могла отримати лікування від запущеної лейкемії, яке було важко знайти під час війни в Україні. Для молодих двоюрідних братів Анастасії, Костянтина та Іллі, Ізраїль запропонував притулок від російських безпілотників та ракет, які щоночі обстрілювали Україну. Тож родина — Марія, троє дітей та їхня бабуся — оселилася в Бат-Ямі, передмісті Тель-Авіва. Зрештою, війна наздогнала їх. Про це йдеться у спецрепортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

15 червня 2025 року іранський ракетний удар по житловому будинку в Бат-Ямі забрав життя всіх п’ятьох членів родини, а Ізраїль та Іран почали ескалацію повітряних атак. Новина прокотилася Україною, викликавши горе та обурення. Ці смерті, якщо говорити людською мовою, є перетином двох воєн, досі пов’язаних переважно геополітикою та угодами зі зброєю. Іран був ключовим постачальником ударних безпілотників для Росії в перший рік її вторгнення в Україну, і Москва давно підтримує режим Тегерана.

Окрім геополітики, смерті несли в собі жорстоку іронію. Родина загинула від війни саме в країні, яка, на їхню думку, захистить їх від неї завдяки потужній системі протиповітряної оборони, якій Україна давно заздрить.

«Я справді думав, що вони будуть у безпеці. Я ніколи не думав, що вони поїдуть до Ізраїлю, щоб уникнути війни — і знайдуть її там», — сказав Артем Бурик, батько Анастасії та колишній партнер Марії.

Він понад три роки тому добровольцем пішов до української армії, щоб відбити повномасштабне вторгнення Росії, сподівався, як і багато інших українців, запобігти тому, щоб війна дійшла до його родини. 39-річний Бурик дізнався про смерть своєї доньки після повернення з передової поблизу Сум на північному сході України, які зараз є осередком бойових дій.

«Я досі не розумію, що відбувається. Я досі не можу в це повірити», – зауважив Артем.

Коли на початку 2022 року почалася війна, Анастасія та її мати, Марія Пєшкурова, жили в Одесі. Анастасія каталася вулицями на своєму скутері, носила червоний смугастий топ Мінні Маус у літню спеку та святкувала свій п’ятий день народження на одеських терасах, як показано в публікаціях її матері в Instagram.

Згодом в Анастасії почалася лихоманка. Лікарі невдовзі діагностували у неї лейкемію. Коли батько відвідав її в одеській лікарні на початку вересня 2022 року, то вона сиділа в ліжку та показувала пальцями знак перемоги.

Її стан погіршився.

Обговорювалося питання про переведення Анастасії до Охматдиту, найбільшої дитячої лікарні України, яка була зруйнована російською ракетою. Але лікування раку в Україні було скорочено, оскільки лікарні переповнені жертвами війни. Родина обрала Ізраїль, сподіваючись, що його передовий догляд зможе врятувати Анастасію.

Анастасія, її мати та бабуся, Олена Соколова, переїхали до Ізраїлю у грудні 2022 року та оселилися в Бат-Ямі, місті на південь від Тель-Авіва з великою громадою іммігрантів з колишніх радянських країн. Вони були серед приблизно 20 000 українців, які знайшли притулок в Ізраїлі під час війни.

Лікування розпочалося негайно і було надзвичайно дорогим, коштуючи сотні тисяч доларів. Мати Анастасії, звернулася до соціальних мереж за фінансовою допомогою, публікуючи фотографії своєї блідої, часто лисої доньки на лікарняному ліжку. Часом вона ділилася відео, на яких батько Анастасії у повному військовому спорядженні благає про підтримку під час коротких перерв з фронту.

«Маша зробила все для своєї маленької дівчинки. Вона присвятила їй своє життя, переїхала до Ізраїлю, щоб отримати повне лікування», – зазначає Христина Чанишева, хрещена мати Анастасії.

Лікування було болісним, але благодійники, які допомагали родині в Ізраїлі, сказали, що Анастасія трималася.

«Щоразу, коли я заходила до її кімнати, то вона посміхалася. Їй було боляче, і вона на секунду заплющувала очі», – розповіла Лада Фічковсі, яка допомагала доглядати за Анастасією.

У травні 2024 року настрій Анастасії покращив приїзд двох її двоюрідних братів і сестер — 14-річного Іллі та 10-річного Костянтина. Їхнє рідне місто Одеса, яке було відносно неушкодженим у перші місяці вторгнення Росії, майже щодня зазнавало обстрілів.

«Через обстріл мої діти плакали, і я вирішила їх відпустити», — сказала Ганна Пєшкурова, сестра Марії Пєшкурової.

На той час війна Ізраїлю з ХАМАС тривала вже кілька місяців, і палестинське озброєне угруповання регулярно запускало ракети по ізраїльських містах. Ганна запевнила свою сестру, що сирени повітряної тривоги в Бат-Ямі звучали щонайбільше один чи два рази. Більше того, Ізраїль мав систему оборони «Залізний купол», здатну перехоплювати багато ракет і снарядів, якою Україна давно захоплюється як взірець для захисту від російських атак.

«Українці часто кажуть: «Це не Україна, тут не так страшно. Вони почувалися у безпеці завдяки «Залізному куполу»; вони вважали, що тут не так небезпечно», – каже Інна Бахарева, яка керує благодійною організацією Chance4Life, що підтримує тяжкохворих дітей та їхні сім’ї, переважно з колишнього радянського блоку, під час лікування в ізраїльських лікарнях.

Після того, як Ізраїль розпочав масштабний раптовий повітряний напад на Іран, що спонукало Тегеран відповісти шквалом ракет, війну неможливо було ігнорувати.

«Тату, вночі я бачила, як падають ракети», – сказала Анастасія у голосовому повідомленні своєму батькові пізно ввечері 14 червня 2025 року, незадовго до своєї смерті.

Наступного ранку вона та її мати планували їхати до лікарні, щоб обговорити наступний етап лікування її від раку.

Вони так і не встигли. Іранська ракета влучила в їхній багатоповерховий будинок, перетворивши його на руїни. Пошкодження були настільки величезними, що знадобилося чотири дні, аби дістати та ідентифікувати тіло матері Анастасії.