Польща після президентських виборів перетворюється у націоналістичну державу

Використання антиукраїнських та антиєвропейських (особливо антинімецьких) настроїв у поєднанні з риторикою суверенітету та євроскепсису є ключовими елементами політичного дискурсу нового президента Польщі Кароля Навроцького

Близька перемога Кароля Навроцького, директора Інституту національної пам’яті над Рафалом Тшасковським, мером Варшави і кандидатом урядової коаліції, ілюструє та посилює політичну поляризацію Польщі й піднесення популістської «трампістської» правиці у Центральній та Східній Європі. Із початку війни в Україні активно обговорюється питання, чи зміщується геополітичний центр ваги Європи на схід. Польські вибори, схоже, підтверджують, що політичний центр ваги зміщується праворуч. Про це йдеться в авторській колонці Жака Рупніка, директора Центру міжнародних досліджень на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Близька перемога

Ми спостерігаємо відносну ерозію дуополії двох головних партій у Польщі — «Громадянської платформи» (PO) та «Права і справедливості» (PiS), лідери яких — чинний прем’єр-міністр Дональд Туск і Ярослав Качинський відповідно — домінують на політичній арені вже понад 20 років.

Політична майстерність Качинського полягала у тому, щоб просунути на посаду президента кандидата, який не мав формального зв’язку з партією, був маловідомим для широкого загалу ще кілька місяців тому і, що важливо, належав до іншого покоління. (Посаду президента з 2015 року займав представник PiS Анджей Дуда.) Навроцький — історик за освітою і директор Інституту національної пам’яті Польщі — допомагав формувати політику пам’яті PiS. Він переміг у другому турі, попри своє сумнівне минуле як футбольний хуліган, звернувшись до виборців правого спрямування.

У першому турі він здобув 29,5% голосів проти 31,36% у Тшасковського, але два крайні праві кандидати — Славомір Менцен (ультранаціоналіст і економічний лібертаріанець) і Гжегож Браун (монархіст, відвертий реакціонер і антисеміт) — разом набрали 21% голосів. Вони залучили молодий електорат (60% виборців віком 18–29 років), який у переважній більшості віддав свої голоси Навроцькому в другому турі.

Незважаючи на високу явку (71%) та підтримку польської діаспори (63%), Тшасковському не вдалося здобути достатньої підтримки від кандидатів першого туру, пов’язаних з урядовою коаліцією, включно з лівими (які разом отримали 10%) та правоцентристами (рух «Третій шлях» Шимона Головні, який набрав 5% у першому турі).

Уряд Туска бореться за реалізацію своєї програми

Існують дві Польщі, які протистоять одна одній: великі міста з вищим рівнем доходів і освіти — та сільські, менші міста, які є консервативнішими у соціальних питаннях і тісніше пов’язані з Католицькою церквою. Теми національної ідентичності — гаслом кампанії Навроцького було «Польща передусім, поляки передусім» — сім’ї і традиційних цінностей продовжують мати сильний відгук серед виборців, які вже понад 20 років є вірними PiS.

Виборча карта, що чітко показує поділ між північним заходом і південним сходом Польщі, подібна до результатів попередніх президентських виборів і навіть нагадує поділ Польщі наприкінці XVIII століття. Найвищу підтримку PiS має в регіонах, що до 1918 року перебували під російським пануванням. Більш традиційна форма католицизму в цих менш розвинених регіонах у поєднанні з потужною національною ідентичністю частково пояснює такі історичні фактори.

Економічне пояснення результатів голосування виглядає непереконливо. За останні 25 років Польща пережила масштабну трансформацію, зумовлену стабільним економічним зростанням. ВВП на душу населення зріс із 25% до 80% від середнього показника ЄС, хоча це зростання розподілялося нерівномірно. Тим не менш, країна зберегла відносно щедру модель соціальної держави.

Очевидно, що це зростання, яке базувалося на інвестиціях із Західної Європи (передусім із Німеччини) та на європейських структурних фондах (які становлять 3% ВВП), не створило достатньої електоральної бази для ліберального, центристського, проєвропейського уряду.

Саме результати роботи уряду можуть бути ключем до поразки Тшасковського. Уряд Дональда Туска, який прийшов до влади наприкінці 2023 року з реформістською програмою, зміг реалізувати лише частину своїх планів. А бути кандидатом від непопулярного уряду — це завжди складно. Водночас, поразка кандидата ще більше послабила урядову коаліцію.

Основною причиною гальмування реформ є інституційний глухий кут, спричинений позицією президента. Хоча президент має обмежені повноваження, він підписує закони, а для подолання президентського вето потрібно 60% голосів у парламенті — чого коаліція не має.

Президент також відіграє важливу роль у зовнішній політиці як представник країни, а головне — призначає суддів, зокрема до Верховного суду. Це ускладнює проведення очікуваної судової реформи після восьми років правління PiS. Саме в цій сфері президент Дуда найбільше гальмував прогрес.

Обрання Навроцького, який відомий своїм конфронтаційним стилем, свідчить про те, що період політичного співіснування буде конфліктним.

Які міжнародні наслідки обрання Навроцького?

Дональд Туск нині популярніший у Європі, ніж у Польщі; у цьому сенсі можна говорити про «синдром Горбачова». У Центральній Європі країни Вишеградської групи (Угорщина, Польща, Чехія та Словаччина) глибоко розділені війною в Україні, проте вони можуть знайти спільну позицію довкола популістської ідеї суверенітету під проводом Віктора Орбана. Саме Орбан першим привітав Навроцького з перемогою, за ним — його словацький сусід Роберт Фіцо. У Чехії також можлива перемога представника цього руху, якщо Андрій Бабіш виграє парламентські вибори восени 2025 року. У таку конфігурацію Навроцький вписується цілком органічно.

З моменту повернення Дональда Туска до влади, особливо під час головування Польщі в ЄС (яке завершилось 30 червня 2025 року), увага була зосереджена на «поверненні» Польщі до серцевини європейського процесу. На тлі війни в Україні та ключової ролі Польщі в координації європейської відповіді, Веймарський трикутник (Париж, Берлін, Варшава) став важливим гравцем. Це стало можливим завдяки трьом чинникам:

жорсткій позиції президента Франції Еммануеля Макрона щодо Росії,
новому німецькому канцлеру Фрідріху Мерцу, який порушив кілька табу у сфері оборони та бюджетної дисципліни,
і самому Дональду Туску — колишньому президенту Європейської Ради, який знову посів чільне місце в ЄС після того, як його попередники втратили цей вплив.

Як формувався контур стратегічної Європи

Однак президент Навроцький та PiS загалом дотримуються іншого курсу щодо ЄС: вони позиціонують себе як євроскептичні захисники суверенітету. Вони розігрують антинімецькі настрої, вимагаючи репарацій за Другу світову війну, що завершилась 80 років тому, та утверджують польську незалежність перед «Європою під німецьким контролем». Веймарський трикутник, який нещодавно зміцнився завдяки двосторонньому договору між Францією та Польщею, підписаному 9 травня 2025 року, може ослабнути саме на польсько-німецькому фланзі.

Як історик і колишній директор Музею Другої світової війни в Гданську та Інституту національної пам’яті, Навроцький має всі інструменти для експлуатації історичної образи. Він сформував націоналістичну політику пам’яті, зосереджену на риториці жертви, де Польща постає як держава, яка постійно зазнає нападів від своїх історичних ворогів — Росії та Німеччини.

Хоча у Польщі існує широкий консенсус щодо російської загрози, погляди розходяться у питанні, чи варто відокремлювати травми минулого — зокрема Другої світової війни — від сучасних викликів європейської інтеграції.

Питання пам’яті також відіграє важливу роль у відносинах з Україною. Повна згода панує щодо необхідності надання Україні військової допомоги, оскільки її захист нерозривно пов’язаний із безпекою Польщі — і це очевидно з огляду на історію та географію. Проте і Навроцький, і Тшасковський обережно порушували тему, що Україна має визнати провину за злочини українських націоналістів під час Другої світової війни, зокрема за масове вбивство понад 100 000 поляків у Волинській області, яке здійснили війська під проводом Степана Бандери.

Окрім політики пам’яті, Навроцький і PiS закликають скасувати щомісячну допомогу у 800 злотих (190 євро), яку отримують українські біженці. До війни у Польщі працювало понад мільйон українців, а з її початком прибуло ще понад два мільйони. Близько мільйона з них згодом виїхали до інших країн, передусім до Німеччини та Чехії.

Перед другим туром президентських виборів Навроцький охоче підписав вісім вимог ультраправого кандидата Славоміра Менцена, серед яких — виключення можливості вступу України до НАТО.

Трампізм у Центральній і Східній Європі?

Певні теми польських виборів перегукуються з тенденціями, які проявляються по всій Центральній і Східній Європі. Це було помітно під час президентських виборів у Румунії, де невдалий ультраправий націоналістичний кандидат Джордже Сіміон приїхав до Варшави підтримати Навроцького, так само як переможець виборів — проєвропейський центрист Нікушор Дан — висловив підтримку Тшасковському.

Успіх Навроцького посилює нову хвилю «трампізму» у Східній Європі, лідером якої себе вважає Віктор Орбан у Будапешті. Рік тому Орбан вигадав гасло: «Там, у США — MAGA (Make America Great Again), а тут буде MEGA — Make Europe Great Again».

Організована Орбаном група «Патріоти за Європу», створена у 2025 році, покликана об’єднати цей рух у Європейському парламенті.

Американські консервативні мережі — через Конференцію консервативної політичної дії (CPAC), яка є зібранням міжнародних ультраправих діячів, а також за участю адміністрації Дональда Трампа — безпосередньо залучені до цього процесу. Незадовго до виборів Навроцький поїхав до Вашингтона, аби влаштувати фотосесію із Трампом в Овальному кабінеті.

Найбільш показово — за два дні до виборів до Польщі прибула Крісті Ноем, міністерка внутрішньої безпеки США. Виступаючи на конференції CPAC у Жешуві, вона прямо пов’язала голосування за Навроцького з гарантіями безпеки з боку США для Польщі:

«Якщо ви (оберете) лідера, який буде співпрацювати з президентом Дональдом Трампом, польський народ матиме сильного союзника, який забезпечить вам можливість протистояти ворогам, які не поділяють ваші цінності […] Ви матимете сильні кордони, зможете захистити свої громади й забезпечити їхню безпеку, а також гарантувати, що кожного дня ваші громадяни отримуватимуть повагу. Ви й надалі матимете присутність США — військову присутність. І ви отримаєте техніку, вироблену в Америці, високої якості», – запевнила Ноем.

«Форт Трамп» — так назвав президент Анджей Дуда американську військову базу, що фінансується Польщею, після підписання двосторонньої угоди з Дональдом Трампом у 2018 році під час його першої каденції.

Крім того, Комітет у закордонних справах Палати представників США надіслав листа президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляйн, звинувативши її у застосуванні «подвійних стандартів»: мовляв, ЄС блокував фінансування за уряду PiS, а потім використав кошти, щоб вплинути на результати президентських виборів у Польщі на користь Тшасковського. Лист був опублікований на офіційному сайті Держдепартаменту США.

Пріоритетне зміцнення трансатлантичного союзу за рахунок поглиблення інтеграції в Європі — одна з головних ставок президентських виборів у Варшаві.

Конференція CPAC відіграє важливу роль у побудові трампістської націонал-популістської мережі, яка базується на:

відкиданні «ліберальної гегемонії», що утвердилась після 1989 року,
поверненні суверенітету від ЄС,
захисті консервативних цінностей від «дегенеративної Європи».

Поза межами самих польських президентських виборів, мета цього руху, схоже, очевидна: розділити європейців і послабити Європу саме в той момент, коли трансатлантичні відносини зазнають глибокої трансформації.