Подорож Наталії тривала шість днів і під обстрілами, перш ніж вона нарешті возз’єдналася зі своїми дітьми

За даними американської групи експертів, досі зниклими вважаються до 35 000 українських дітей, які, ймовірно, утримуються в Росії або на окупованих територіях. Родини змушені йти на відчайдушні й ризиковані кроки, щоб спробувати їх урятувати. Про це йдеться в аналітичній публікації The Guardian, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Із початком вторгнення російських військ у лютому 2022 року, дітей викрадали з інтернатів, із поля бою після загибелі батьків або навіть безпосередньо від родин — під тиском.

Росія відкинула вимоги повернути дітей, а один із її чиновників під час переговорів про припинення вогню у Туреччині звинуватив Україну у «розігруванні шоу на темі зниклих дітей».

Наталія, одна із матерів розповіла про драматичне визволення своїх двох синів-підлітків, які утримувалися у таборі в Росії майже пів року.

Після того, як у вересні 2022 року російські війська окупували рідне місто Наталії — Херсон на східному кордоні України, сусід порадив їй відправити синів до дитячого табору в Анапі, курортному місті на узбережжі Росії.

«Поїздка на 21 день була безкоштовною, і хлопці мали повернутися до Херсона після завершення. Вони самі хотіли поїхати, але це була велика помилка з мого боку — дозволити таке», — каже вона.

Наприкінці 2022 року українські збройні сили звільнили місто Наталії, але її діти залишалися у таборі по той бік лінії фронту, і Росія не дозволяла їм повернутися додому.

«Адміністрація табору відмовилася відпускати дітей без моєї особистої присутності. Я не знала, що робити», — каже вона.

Зрештою, за допомогою української організації Наталія отримала паспорт та документи, що посвідчують особу її дітей. Потім вона самостійно вирушила через кордон до російського міста Анапа на північному узбережжі Чорного моря, проходячи численні контрольно-пропускні пункти, де змушена була пояснювати російським військовим причину свого перебування у країні.

Подорож тривала шість днів, під обстрілами, перш ніж у лютому 2023 року вона нарешті возз’єдналася зі своїми дітьми.

«Ви навіть не уявляєте, які були в мене емоції, бо мої діти — це все, що у мене є», — каже вона.

Станом на зараз, лише 1 366 дітей було повернуто або їм вдалося втекти до України, за даними української організації Bring Kids Back.

Експертна група Єльського університету оцінює, що до 35 000 дітей можуть утримуватися в Росії та на окупованих нею територіях.

Існують побоювання, що багатьох із них забрали російські військові та відправили до військових таборів, прийомних родин або навіть усиновили російські сім’ї.

Завдяки поглибленому аналізу російських баз даних, офіційних документів, родинних зв’язків і навіть супутникових знімків російських об’єктів, адміністративних будівель та інших джерел, команда з Єля змогла встановити особи тисяч дітей.

«Це, ймовірно, найбільше викрадення дітей з часів Другої світової війни — порівняне з онімеченням польських дітей нацистами», – зауважив Натаніел Реймонд, виконавчий директор Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету.

Свідчення нещодавно врятованих дітей показують, що в таборах їм викладали військову підготовку і карали за розмови українською мовою.

«Нас змушували співати гімн Росії і малювати триколор», — розповідає один врятований дев’ятирічний хлопчик з України.

Дітей також переконували, що їхнім батькам загрожуватиме небезпека, якщо вони не підкорятимуться.

Примусова депортація та викрадення українських дітей — не нове явище.

«Я стала свідком подібних викрадень та депортацій ще під час вторгнення Росії у Крим у 2014 році. Тоді я займалась евакуацією понад 40 000 людей з Донецька і Луганська, серед яких було 12 000 дітей. Моїй доньці тоді було 11 років, і деяких її друзів, які залишилися, відправили до військових таборів у Росії», — розповідає Дарія Касьянова, активістка.

Експерти побоюються, що багато з цих дітей можуть зникнути у системі всиновлення в Росії, де нещодавно були змінені закони, аби дозволити усиновлення та опіку над українськими дітьми громадянами Росії.

«Іноді трапляється, що один з батьків перебуває на території України, а інший — в окупації разом із дитиною. Якщо той батько помирає або потрапляє під арешт, дитина лишається сама і ризикує потрапити до інтернату. А якщо це стається — практично неможливо повернути її. Вона буде втрачена», — пояснює Касьянова.

Натаніел Реймонд пояснює, що дослідження викрадень дітей є важливим, аби задокументувати факт, що цих дітей було примусово депортовано, адже коли дитину забирають з однієї етнічної чи національної групи і змушують стати частиною іншої — це воєнний злочин.

З цією позицією погоджується й Міжнародний кримінальний суд, який у березні 2023 року видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та його уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за воєнний злочин — незаконну депортацію українських дітей.

Повернення дітей залишається однією з ключових вимог України до Росії на будь-яких переговорах про мир.

«Ми говоримо про території — але наші люди, наші діти — це теж наші території. Як ми можемо їх віддати? Це — наші діти, вони українські, і вони мають бути повернуті додому. Росія не має на них жодного права», — наголошує вона.

Реймонд додає, що дітей використовують як розмінну монету у перемовинах: «Коли росіяни починали війну, то думали, що швидко переможуть, тому ця програма запроваджувалася не для того, щоб утримувати дітей, а щоб русифікувати Україну.

Але коли все пішло не за планом, їм довелося змінити риторику — і використовувати цих дітей як заручників та важіль впливу на перемовини».