Нове покоління українських офіцерів переходить від культури страху до культури відповідальності, де ініціатива та гнучкість на передовій розглядаються як сила, а не загроза

Успішного генерала важче визначити, ніж здається; навіть найвидатніші командири стикаються із критикою у своєму віці, яка часто триває навіть після їхньої смерті. Принципових та рішучих офіцерів легше розпізнати, і в Україні, безумовно, є один із них — генерал-майор Михайло Драпатий. Про це йдеться в аналітичній публікації Давида Кириченка, наукового співробітника Товариства Генрі Джексона на сторінках видання Центру аналізу європейської політики, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Коли 1 червня 2025 року Росія завдала удару по навчальному центру в Україні, вбивши та поранивши понад 70 чоловіків, він подав у відставку, заявивши, що працював на «армію, в якій командири несуть особисту відповідальність за життя людей. Армія, де ніхто не відповідає за поразку, гине зсередини».

Це рішення приголомшило багатьох українців, і не лише через посаду Драпатого — він був командувачем сухопутних військ. 42-річний офіцер, удостоєний значних нагород, є взірцем молодшого покоління армійських офіцерів, які вступили до армії після здобуття Україною незалежності та більшу частину своєї кар’єри провели у боротьбі із росіянами. Лише через 48 годин, 3 червня 2025 року, уряд, можливо, збентежений галасом та усвідомлюючи популярність Драпатого, знову призначив його на меншу, але більш зосереджену на бойових діях посаду командувача об’єднаних сил.

Ця нестабільність знову призвела до питань щодо розколу між новими лідерами та старшим поколінням, включаючи головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського, який, як і багато інших високопоставлених офіцерів, пройшов радянську підготовку. Кажуть, що стосунки між Сирським та Драпатим погані, і кожен займає протилежну позицію щодо того, як вести війну.

Але напруженість є не лише особистою. Ця думка була підкреслена у травні 2025 року, коли майор Олександр Ширшин, командир 47-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, дав телевізійне інтерв’ю, критикуючи те, як армія воює, та часто непотрібні втрати, які, за його словами, були принесені. Він звинуватив у цьому «безглузде генеральство» та «дурнуваті завдання», доручені його підрозділу під час боїв у Курській області Росії.

Російська армія має вагомі підстави боятися лідерів нового покоління українських офіцерів, таких як Драпатий, який боровся з нею зі значною енергією протягом 11 років. Він став відомим у той момент, коли крикнув «Вперед!» водієві броньованої бойової машини у Маріуполі у 2014 році та прорвався крізь російську барикаду, рятуючи оточених поліцейських. Його подальші подвиги були не менш вражаючими – того ж року він очолив оточені сили, які пробилися через російську територію до свободи.

Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, Драпатий став командувачем на ділянках фронту, де ситуація була найсерйознішою та потребувала швидкого виправлення. Влітку 2024 року він зупинив значне російське вторгнення поблизу Харкова, стабілізував лінію фронту та невдовзі став наймолодшим командувачем сухопутних військ в історії.

У листопаді 2024 року, коли призначили Драпатого, то були великі надії на системні реформи. І він справді замінив значну частину керівництва, надав пріоритет відповідальності над лояльністю та оновив системи набору новобранців та їх навчання.

Він прагнув перейти від культури страху до культури відповідальності, де ініціатива та гнучкість на передовій розглядається як сила, а не загроза. Драпатий зазначив, коли пішов у відставку, то «працював над тим, щоб зламати цю систему». Він прагне розмовляти із підлеглими командирами та розуміти їхні проблеми, але замінює тих, хто не відповідає його стандартам.

У той час як російські військові покладаються на жорстку командну структуру «зверху вниз» та повільне ухвалення рішень, Україна досягла успіху, застосувавши децентралізований підхід. Наприклад, під час Харківського контрнаступу 2022 року молодші командири України змогли взяти ініціативу у свої руки та використати слабкі місця у російських лініях оборони, не чекаючи схвалення вищого рівня.

Але відколи лінія фронту стабілізувалася кілька років тому, українські командири скаржилися на відродження старих звичок радянського зразка, таких як ухвалення рішень зверху вниз, надмірна бюрократія, придушення ініціативи та культура, що керується радше страхом та лояльністю, ніж ефективністю.

Один український командир сказав, якщо він вживатиме превентивних заходів та використовуватиме додаткові артилерійські снаряди, то йому доведеться виправдовувати це великою кількістю документів, що забирає багато часу та перешкоджає ініціативі.

«Доки ми не впровадимо реформи, не позбавимося радянського мислення у нашій армії та не почнемо ефективно воювати, то покладатися на західних партнерів безглуздо», – сказав командир артилерії на умовах анонімності.

Юрій, оператор безпілотника із 23-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, підкреслив, що Драпатий «користується великою довірою» українських солдатів, а Норман зі 109-ї бригади територіальної оборони ЗСУ додав, що він – «ефективний і добре знає свою роботу».

«Не можна стверджувати, що командир ефективніший лише тому, що молодий, але він [Драпатий, – ред.] – гнучкіший. Стара радянська система навчання більше не працює і багато старших командирів не можуть адаптуватися внутрішньо. Наразі він (Драпатий, – ред.) наш найефективніший генерал. Ті, хто перешкоджає його роботі, роблять це заради власної вигоди», – наголосив Андрій із 59-ї бригади ЗСУ («Вовки Да Вінчі»).

Жорстке ухвалення рішень «зверху вниз» призводить до нереалістичних або самовбивчих наказів, а офіцерів, які не погоджуються, часто замінюють. Кажуть, що система надає пріоритет виконанню, а не ініціативі, що призводить до великих людських втрат.

Україна розпочала процес відходу від радянських стандартів і переходу до командування місіями за зразком НАТО після того, як Росія анексувала Крим і окупувала Донбас у 2014 році.

І є обнадійливі ознаки змін. Як зазначив коментатор відкритих джерел Артур Регі, росіяни чудово усвідомлюють, що деякі нові українські офіцери зі свіжим мисленням становлять гостру загрозу на передовій. Роберт Броуді, новий командувач Сил безпілотних систем України, змінив тактику та зосереджує смертельні атаки на операторах російських дронів, прагнучи при цьому вбивати або ранити 35 000 солдатів щомісяця, і це приблизно дорівнює кількості російських новобранців.

Зміни – це довгий шлях, і справедливо визнати, що Україна намагається відремонтувати літак, який уже перебуває у польоті; це надзвичайно складно та пов’язано із небезпекою. Більшість людей зберігають довіру до збройних сил і надзвичайно пишаються їхніми надзвичайними досягненнями проти російських військових.

Але якщо Україна хоче перемогти (що, за словами нового Верховного головнокомандувача НАТО в Європі, генерал-лейтенанта США Алексуса Гринкевича, залишається можливим), їй потрібно адаптуватися. Як продемонстрували російські військові, старі методи більше не працюють.