На фестивалі продемонстрували вистави за мотивами легендарних творів Вільяма Шекспіра –  «Ромео і Джульєтта», «Комедія помилок», «Багато галасу даремно», «Король Лір», «Річард III» та «Макбет»

Шекспірівський театральний фестиваль на початку липня 2025 року в Івано-Франківську не відкрився виставою. На сходах театру було поставлено інший вид вистави, який не стосувався сумних історій про смерть королів, а трагедій, що розгортаються у реальному житті. Це був театр в іншому сенсі: перфоменс, у якому взяли участь кілька сотень людей, які демонстрували українських військовополонених, тисячі з яких, залишаються у російському полоні. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Кілька жінок у натовпі, тримаючи прапор із обличчям коханого, витирали сльози. Маленька дівчинка у синій бавовняній сукні тримала плакат: «Будь їхнім голосом». На іншому плакаті було написано: «Без тебе я ніщо». Через кілька годин глядачі зібралися на видовищну променадну постановку «Ромео і Джульєтти» на покинутій фабриці та у підвалі театру, схожому на крипту, спостерігаючи за молодими життями, розірваними злою долею.

«Фестиваль не був легковажним заходом. Організатори запитували себе, чи правильно проводити фестиваль, поки Україна бореться із російськими загарбниками. Зрештою, ми погодилися, що мистецтво насправді сьогодні не є розвагою. Це правда, що у театрі ми створюємо ілюзію мирного життя, але це не мирне життя. Нам потрібно бути разом. Коли ти у біді, тобі потрібна підтримка інших людей. Ось чому в нас є такі церемонії і ритуали театру. Україна живе у момент концентрованої одночасності, коли нормальне життя та катастрофа війни переживаються у тривожній близькості. Одного з акторів «Ромео і Джульєтти» не було у виставі, оскільки він нещодавно підписав військовий контракт і вже перебуває на фронті», – розповіла Ірина Чужинова, програмна директорка фестивалю.

Шекспірівський фестиваль уже вдруге проводили в Івано-Франківську. І не дивно, адже Шекспір переживає бум по всій Україні. «Король Лір» та два «Отелло» є у репертуарі провідних київських театрів; у столиці також є «Сон літньої ночі», «Гамлет», «Макбет» та «Ромео і Джульєтта».

«У таких ситуаціях, як у нас, завжди можна знайти перетин зі світом Шекспіра. Існує велика потреба у театрі, який би працював з екзистенційними проблемами: страхом, ненавистю, пристрастю, зрадою, людською душею», — зауважив відомий поет і перекладач Юрій Андрухович, який зробив українські переклади чотирьох п’єс Шекспіра, включаючи фестивальну «Ромео і Джульєтту».

На Івано-Франківському фестивалі демонстрували також комедії Шекспіра – «Комедія помилок» та «Багато галасу даремно», але програма була зосереджена на трагедії, окрім «Ромео і Джульєтти», дві постановки «Короля Ліра», а також «Річард III» та «Макбет».

«Найпопулярнішою п’єсою Шекспіра в українських театрах після повномасштабного вторгнення РФ була «Макбет». Її історія про злет і падіння тирана говорить про сьогодення – найбільш очевидно, нагадуючи Володимира Путіна, але й багатьох інших авторитарних лідерів по всьому світу. Шекспір мав звичку говорити про політичні потрясіння. Після Помаранчевої революції 2004 року, коли політична риторика під впливом Росії просувала наратив про «дві України», східну та західну, популярними стали «Ромео і Джульєтта» з їхніми ворогуючими родинами», – зазначає Чужинова.

Після протестів на Майдані у 2013 році, саме «Гамлет» привабив режисерів: історія молодого чоловіка, який вирішує свою ідентичність, поки на задньому плані могутній сусід озброюється до війни.

«Макбет» також була важливою в Україні 100 років тому. Саме у 1920 році у Білій Церкві режисер-візіонер Лесь Курбас, якого пізніше вбили під час сталінських чисток, поставив першу постановку цієї п’єси (і будь-якої п’єси Шекспіра) українською мовою. Це було під час війни, яка охопила Україну після Жовтневої революції 1917 року», – нагадує Ростислав Держипільський, режисер постановки «Ромео і Джульєтти».

Саме уявні наслідки однієї з цих вистав стали основою для нової п’єси на фестивалі «Коли закінчиться метушня» американського драматурга Річарда Нельсона, виконаної в українському перекладі.

Жіночий акторський склад театру на Подолі у Києві виконує ролі жінок з трупи Курбаса, які одного вечора готують, розмовляють та їдять разом. Серед персонажів — Броніслава Ніжинська, яка пізніше поставила хореографію радикального балету Стравінського «Весілля».

«Майже все у п’єсі дуже схоже на події, що відбуваються зараз», — зауважує Юлія Брусенцева, одна з учасниць акторського складу.

Марія Деменко, ще одна акторка, сказала: «Війна — це частина нашого життя, і її не можна від неї відокремити. Важко з цим жити. Як і наші персонажі, ми не знаємо, що станеться завтра. Ми не знаємо, які рішення нам потрібно буде ухвалити».

Наприкінці кожної фестивальної вистави актори просили глядачів вшанувати пам’ять учасників хвилиною мовчання. Напередодні прийшла жахлива звістка про те, що член їхньої трупи, популярний молодий актор Юрій Феліпенко, загинув на фронті.

«Коли люди все одно на межі сліз, трагедія виходить на інший рівень. Контраст між побаченим тут і вдома був майже бентежним. В Україні твір справді щось означає для акторів і глядачів. Це не якась рутинна вправа», – наголосив професор Майкл Добсон, керівник Шекспірівського інституту Бірмінгемського університету, який був присутній на фестивалі.

Зазначимо, що Шекспір був важливою постаттю у Великобританії під час Другої світової війни. Джон Гілгуд у ті сумнозвісні часи гастролював зі своїм знаменитим «Гамлетом». Фільм «Генріх V» за участю Лоуренса Олів’є, випущений у 1944 році, підняв національний моральний дух. У таборі для військовополонених у Сілезії молодий Денхолм Елліотт зіграв роль Віоли у фільмі «Дванадцята ніч». Чарівна атмосфера фільму Пауелла та Пресбургера «Справа життя і смерті» (1946) посилюється тим, що «Сон літньої ночі» репетирується, поки розгортаються події фільму.

Добсон згадував, як його власний батько бачив Дональда Вулфіта у ролі Короля Ліра під час бомбардувань Лондона. Його батько більше ніколи не дивився цю п’єсу, вважаючи, що «пережити спустошливе бачення людства з цієї п’єси у мирний час буде у кращому випадку антикульмінацією, а у гіршому – своєрідною профанацією».

Нацисти також любили Шекспіра. Відомий актор Вернер Краусс зіткнувся із трибуналом з денацифікації за своє антисемітське зображення Шейлока у постановці «Венеціанського купця» 1943 року у Відні. Його згодом виправдали.