Україна має унікальну можливість перетворити власну енергетичну систему на децентралізовану, безпечну та сталу модель, адже це не лише зміцнить стійкість її інфраструктури до майбутніх російських загроз, але й прискорить інтеграцію у західний енергетичний ринок, просуваючи як енергетичну незалежність України, так і стратегічні та економічні інтереси США в регіоні

З початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року, Росія нещадно атакувала енергетичну систему України, а також іншу інфраструктуру. Тільки у листопаді 2024 року Росія випустила 350 ракет та понад 2500 безпілотників по українській енергомережі. В результаті цих атак загальна шкода енергетичній інфраструктурі — теплопостачання, електропостачання, нафти і газу — на кінець 2024 року оцінювалася у 20,5 мільярда доларів, тоді як вартість відновлення відповідно до стандартів ЄС становить 67,8 мільярда доларів. Враховуючи окуповані, зруйновані та пошкоджені енергетичні потужності, Україна втратила загалом приблизно 27 гігават (ГВт) своєї довоєнної енергетичної потужності у 56,1 ГВт. Про це йдеться в аналітичній статті Роміни Бандури, старшої наукової співробітниці Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні та Олександра Романишина, колишнього заступника міністра економіки України, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

На тлі цієї кризи, децентралізація енергетики як стратегія виживання вийшла на перший план експертних дискусій. Малі, розподілені енергоблоки, потужністю від 5 до 100 мегават (МВт), вважаються єдиним способом запобігти загальнонаціональному відключенню електроенергії та забезпечити стабільне постачання електроенергії людям та підприємствам. Крім того, ці малі блоки не є легкою мішенню для російських ракет. Важливо, що децентралізація також узгоджується з довгостроковим зобов’язанням України щодо сталого та збалансованого енергетичного балансу. На думку українських та міжнародних експертів, відновлення української енергосистеми за старою, централізованою моделлю зі застарілими вугільними електростанціями та залежністю від імпортного палива не є варіантом. Натомість, Україна має унікальну можливість побудувати сучасну енергетичну систему, спираючись на збалансоване та ефективне поєднання ресурсів, зміцнюючи майбутню енергетичну безпеку та економічну стійкість.

Наступні два роки є критично важливими для енергетичної безпеки України. Оскільки російські атаки тривають, Україна поспішає підготувати свою енергосистему до зими та додати нові генеруючі потужності. Водночас, попереду на український уряд — як на національному, так і на субнаціональному рівнях — чекає значна робота з точки зору регулювання, реформ та стимулів для вирішення енергетичних проблем України. Міжнародна спільнота донорів та іноземні інвестори дуже уважно стежать за розвитком подій у країні, оскільки вони будуть ключовими гравцями у досягненні бачення України. Для Сполучених Штатів підтримка модернізації енергетики України відповідає їхнім стратегічним інтересам.

Майбутній енергетичний баланс України: перспективи та виклики

Україна успадкувала радянську енергетичну модель, яка характеризувалася централізованою державною монополією з величезними генеруючими потужностями, що обслуговували всю країну. В енергосистемі України домінували великі атомні, вугільні та гідроелектростанції, що живили мережу радянських часів, якими керували державні компанії (наприклад, Енергоатом для атомної енергетики та Укренерго для мережі) та кілька приватних конгломератів, таких як Донбаська паливно-енергетична компанія (ДТЕК). Укренерго централізовано експлуатує національну мережу, яка була синхронізована з мережею Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії (ENTSO-E) після 2022 року. Місцеве виробництво було мінімальним, за винятком деякої промислової когенерації, а муніципалітети мали незначну роль в електроенергетиці, окрім розподільчих підприємств.

Централізована природа енергетичної системи України має такі переваги, як економія від масштабу, краща координація та залежність від перевірених технологій. Однак, вона вразлива до масштабних перебоїв, включаючи збої у мережі або атаки, що може призвести до масових відключень електроенергії. Система також страждає від високих втрат під час передачі, оскільки електроенергія повинна долати великі відстані від електростанцій до користувачів. Крім того, система є негнучкою та повільно адаптується до змін попиту або нових технологій. Їхнє будівництво та обслуговування вимагає значних інвестицій та високих капітальних витрат.

Хоча атомна енергетика наразі забезпечує приблизно 50% виробництва електроенергії та залишається наріжним каменем енергетичної системи України, політики дедалі частіше наголошують на необхідності диверсифікації джерел енергії та децентралізації виробництва електроенергії. Мета полягає у тому, щоб зменшити залежність від кількох великих об’єктів, включаючи ядерні об’єкти високого ризику, та перейти до розподіленого, стійкого поєднання відновлюваних джерел енергії, накопичення енергії та гнучких резервних джерел. Експерти стверджують, що єдиний спосіб модернізувати систему та забезпечити довгострокове виживання України – це будівництво численних місцевих енергетичних об’єктів (потужністю від 5 до 100 МВт) замість того, щоб покладатися на кілька великих електростанцій. Згідно із нещодавніми дослідженнями Енергетичного співтовариства та Міжнародного енергетичного агентства, цільовий енергетичний баланс для України включає додавання газових та біомасових установок, акумуляторів, вітрових та сонячних фотоелектричних (ФЕ) панелей протягом 10 років. Якщо це бачення буде реалізовано, то воно значно збільшить потужності виробництва електроенергії з різних джерел до 2035 року, підвищивши ефективність та стійкість системи. Диверсифікований енергетичний портфель, включаючи викопне паливо, відновлювані джерела енергії та атомну енергетику, буде важливим для побудови сталого майбутнього України.

Однак, зазираючи у майбутнє, атомна, великомасштабна гідроелектростанція та газова енергетика залишатимуться важливими опорами базової потужності України. Хоча мала розподілена генерація має вирішальне значення для стійкості системи, не менш важливо визнати роль централізованих джерел енергії для енергетичної безпеки України. Розробляються плани будівництва нових реакторів, включаючи малі модульні реактори (ММР), для заміни застарілої інфраструктури та підвищення стійкості. Крім того, електростанції, що працюють на природному газі, забезпечують гнучкість для балансування мережі, особливо у періоди пікового попиту. Генерація енергії з біомаси та газу була б чудовим доповненням до відновлюваних джерел енергії, допомагаючи покривати вечірні та зимові піки споживання.

Енергетичні реформи та фінансування

Для підтримки сучасної енергетичної системи, уряд України запровадив регуляторні реформи, включаючи податкові та митні пільги на імпорт енергетичного обладнання. У червні 2024 року Кабінет Міністрів України схвалив Національний план з енергетики та клімату (НПЕК) на 2025–2030 роки, інвестиційні потреби якого оцінюються від 41,5 до 50 мільярдів доларів. План спрямований на досягнення 27% відновлюваної енергії у кінцевому споживанні енергії до 2030 року, порівняно із нинішніми 10%. НПЕК включає додавання приблизно 10 ГВт нових потужностей відновлюваної енергії та скорочення викидів парникових газів на 65% порівняно із рівнем 1990 року до 2030 року. Невдовзі після цього уряд України оголосив про план на 20 мільярдів доларів для досягнення цих цілей, спрямований на збільшення частки відновлюваних джерел енергії у виробництві електроенергії з нинішніх 10% до 27% до 2030 року, що відображає як необхідність воєнного часу, так і відповідність вимогам Зеленої угоди ЄС. Більше того, у серпні 2024 року Кабінет Міністрів схвалив Стратегію розвитку розподіленої генерації до 2035 року, спрямовану на підвищення стійкості мережі за допомогою децентралізованих енергетичних рішень.

Крім того, щоб місцеві органи влади могли зробити свій внесок у модернізацію енергетичної системи, у січні 2025 року український парламент ухвалив Закон № 9381, який спрощує регуляторні процедури та стимулює інвестиції для побудови децентралізованого та сталого енергетичного сектору. Положення закону спрямовані на (i) сприяння розвитку розподіленої енергетичної системи, щоб вона була стійкою під час воєнного часу; (ii) спрощення підключення нових потужностей з виробництва електроенергії, включаючи відновлювані джерела енергії; та (iii) підвищення прозорості та передбачуваності енергетичних проектів. Цей закон також відповідає вимозі Європейського Союзу щодо Українського фонду, згідно з яким 20% фінансування має спрямовуватися на відновлення, реконструкцію та модернізацію субнаціональних потреб.

Для розвитку сектору відновлюваної енергетики, Україні знадобиться 20 мільярдів доларів нових інвестицій до 2030 року. Приблизно половина цих потужностей замінить генерацію, зруйновану атаками Росії, а інша половина підтримуватиме зростання та диверсифікацію енергетики. Прикметно, що ці цифри передбачають значну участь приватного сектору. З огляду на те, що внутрішні державні фінанси стикаються із дефіцитом бюджету воєнного часу, Україні доведеться покладатися на міжнародні фінансові установи (МФУ) та приватних інвесторів для забезпечення більшої частини фінансування.

Деяке фінансування здійснюється навіть в умовах воєнного часу. Однак міжнародні партнери очікують, що Україна запровадить чіткі реформи як умови для відновлення інвестицій, такі як скасування вимог до місцевої складової, які часто стримують іноземні компанії від виходу на ринок. Більше того, щоб залучити достатнє фінансування, інвестори очікують стабільної регуляторної бази, і, на жаль, енергетична політика України залишається непередбачуваною. Наприкінці 2010-х років дуже щедрий «зелений» тариф (ЗТ) стимулював бум відновлюваних джерел енергії, але після нього почались ретроактивні скорочення ЗТ та несплачені борги перед виробниками відновлюваної енергії у 2020–2021 роках. Це підірвало довіру інвесторів. Спроба переходу до системи стимулювання на основі аукціонів була відкладена на роки. Коли пілотні аукціони з відновлюваної енергетики нарешті відбулися наприкінці 2024 та 2025 років, то не викликали інтересу. Не було жодного претендента на участь у тендерах на проекти сонячної чи вітрової енергетики, і лише один проект малої гідроенергетики отримав контракт. Причини зрозумілі: нестабільність політики, заборгованість за платежами та недосконала структура аукціонів. Інвестори неодноразово бачили, як «правила гри» змінюються в Україні: парламент знижував ставки «зеленого тарифу», контракти не виконувалися повністю, а меморандум про взаєморозуміння з асоціаціями відновлюваної енергетики від 2020 року не був повністю виконаний.

Україні необхідно провести серію комплексних ринкових реформ та забезпечити страхові механізми й гарантії, які можуть запевнити інвесторів у стабільності та передбачуваності сектору відновлюваної енергетики. Наразі Україна переглядає свою програму аукціонів з відновлюваної енергетики. У квітні 2025 року у Верховну Раду України внесли проект Закону № 13219, який пропонує перехід від двосторонніх контрактів на різницю цін (CfD) до односторонніх «зелених» премій (FiP), розширені терміни аукціонів та гнучкіші правила участі. Одночасно уряд затвердив щорічні аукціонні квоти на 2025–2029 роки, починаючи із 330 МВт у 2025 році, включаючи 150 МВт для вітрової енергетики, та збільшуючи їх до 400 МВт до 2029 року. Однак поточні аукціонні квоти залишаються скромними порівняно з національними цілями.

Затверджені урядом обсяги аукціонів на 2025–2029 роки покриють лише частину загальних потреб України у відновлюваній енергетиці до 2030 року: 5% для сонячної енергетики, 30% для вітрової та 20% для біомаси/біогазу. Цей розрив вимагатиме додаткових механізмів: прямих приватних інвестицій, тендерів, що підтримуються донорами, та довгострокових угод про купівлю-продаж електроенергії (PPA) з основними виробниками. Наприклад, Казахстан підписав 25-річну угоду про купівлю-продаж електроенергії з TotalEnergies на вітровий проект Мирний потужністю 1 ГВт, який включає систему акумуляторного накопичення енергії потужністю 600 мегават-годин (МВт·год) і, як очікується, забезпечить електроенергією 1 мільйон людей. Аналогічно, Узбекистан уклав 25-річну угоду про купівлю-продаж електроенергії з Voltalia на гібридний проект Artemisya потужністю 526 МВт, який поєднує сонячну, вітрову та акумуляторну енергетику для задоволення потреб в електроенергії приблизно 2,5 мільйона жителів. Ці моделі можуть запропонувати цінну інформацію для стратегії України у сфері відновлюваної енергетики.

Окрім громіздких правил, ще однією складною сферою, що впливає на енергетичні проекти, є стабільність та конвертованість валюти. Наразі в Україні діє валютний контроль через воєнний стан. Інвестори стурбовані неможливістю репатріювати прибутки у твердій валюті. Україні потрібно поступово скасовувати цей контроль та, можливо, хеджувати валютні ризики. Національний банк України за підтримки Міжнародного валютного фонду може створити механізм валютного свопу або гарантувати, що інвестори зможуть конвертувати певну суму гривень у долари чи євро за передбачуваним курсом.

Паралельно Україна запровадила податкові пільги для підтримки інвестицій у відновлювану енергетику. Станом на 27 липня 2024 року уряд ухвалив закони, що звільняють певне обладнання для виробництва енергії від імпортних мит та податку на додану вартість (ПДВ), включаючи фотоелектричні панелі, літій-іонні акумулятори, інвертори та спеціальні компоненти для вітрових турбін. Однак комплектні вітрові турбінні установки залишаються обкладеними ПДВ та імпортними митами, що може вплинути на конкурентоспроможність проектів вітроенергетики. Ці звільнення чинні протягом періоду воєнного стану, але їхня дія закінчується 1 січня 2026 року.

Останнім викликом у відбудові та підтримці енергетичної системи є наявність кваліфікованої робочої сили. Війна призвела до переміщення мільйонів українців, включаючи інженерів та електриків. Наприклад, українсько-американський постачальник мікромереж зазначив, що багато хто з «найкращих електриків покинув передову заради безпечніших місць», що призвело до проблем з обслуговуванням резервних генераторів у лікарнях. Відновлення енергетичного сектору вимагатиме мобілізації та навчання нового покоління працівників — від будівельних бригад до операторів енергосистем. Українським навчальним закладам необхідно активізувати програми з технологій відновлюваної енергетики, інженерії та управління проектами. Готовність робочої сили також означає забезпечення безпеки персоналу, який працює у зонах конфлікту — ще одна причина, чому багато проектів наразі зосереджені на відносно безпечніших західних та центральних регіонах.

Незважаючи на ці перешкоди, потенціал робочої сили зростає. Українські компанії та муніципалітети отримали досвід експлуатації мікромереж та модульних систем під час війни, і багато фахівців діляться своїм досвідом дистанційно. Завдяки стратегічній підтримці, Україна може розвивати людський капітал, який необхідний для роботи сучасної децентралізованої мережі.

Роль субнаціональних органів влади

Історично українські міста мали небагато автономії в енергетичних питаннях: система діяла зверху вниз. Але війна поставила місцеві органи влади та мерів на вирішальну роль у забезпеченні енергоефективності та виконанні обов’язків лідерів на передовій під час енергетичної кризи. Через війну їм довелося імпровізувати рішення для підтримки опалення та освітлення для місцевих підприємств та мешканців. Досвід війни продемонстрував величезну цінність децентралізації управління, коли уповноважені місцеві органи влади реагують та спрямовують ресурси на громади, які цього потребують. Мери очолили встановлення місцевих систем генерації та резервного копіювання. Місцеві органи влади зараз розробляють «плани стійкості», які включають будівництво відновлюваних джерел енергії на муніципальних об’єктах, закупівлю портативних генераторів і навіть вивчення муніципальних комунальних послуг. Децентралізація політичної влади в Україні в останні роки дозволила місцевим радам укладати партнерства та пілотні проекти.

Досягнення децентралізованого та сталого енергетичного майбутнього, безсумнівно, вимагатиме залучення субнаціональних органів влади: регіонів (областей), районів та муніципалітетів (громад). Якщо концепція енергетичних кооперативів буде повністю легалізована, це надасть селам або міським районам можливість розвивати спільні енергетичні ресурси. Україна звертається до моделей Європейського Союзу (наприклад, німецьких енергетичних кооперативів) як до орієнтирів. Досвід США з кооперативами та комунальними підприємствами також може бути повчальним, ілюструючи, як місцеві органи можуть ефективно керувати частинами енергетичної системи.

Мери часто виступають важливими сполучними ланками між національними ініціативами та місцевими потребами. Ці органи влади можуть визначати придатні землі або дахи для сонячних проектів, оптимізувати процеси отримання дозволів та співфінансувати ініціативи через міські бюджети. Наприклад, місто Вінниця виступає за інтеграцію відновлюваної енергії у систему централізованого теплопостачання та активно просуває плани щодо будівництва муніципального об’єкта з переробки відходів на енергію. Іншим прикладом є Миколаїв — південне місто поблизу лінії фронту, — яке встановило 5,5 МВт власних генеруючих потужностей (поєднання дизельних генераторних установок, сонячних фотоелектричних систем та акумуляторних накопичувачів енергії) для живлення критично важливих об’єктів, таких як водонасосні станції. Міський водоканал тепер має сонячні панелі для забезпечення питної води навіть у разі виходу з ладу основної мережі. Такі проекти ілюструють, як мери використовують децентралізовані джерела енергії для надання основних послуг своїм громадянам.

Однак більшість українських муніципалітетів не можуть повністю самостійно фінансувати великі енергетичні інвестиції та повинні залучати зовнішній капітал. Громади «відкриті для бізнесу» та прагнуть пілотувати інноваційні енергетичні рішення за підтримки донорів. На місцевому рівні високий попит на децентралізовані рішення — від сіл до великих міст, існує бажання виробляти власну електроенергію, якщо можна знайти фінансування. Багато українських міст мають конкретні проекти чистої енергії з майбутніми потоками доходів (наприклад, продаж електроенергії у мережу або скорочення рахунків за електроенергію для міських послуг).

У цьому сенсі мери також сприяють прозорості та належному врядуванню, щоб зміцнити довіру інвесторів та залучити приватне фінансування. Наприклад, місто Миколаїв у партнерстві з Антикорупційною ініціативою Європейського Союзу запустило публічний веб-сайт для відстеження фондів міжнародної допомоги та оновило правила закупівель, щоб викорінити корупцію. Підвищуючи підзвітність, міста прагнуть бути «готовими до інвестицій» для проектів, що фінансуються донорами, та державно-приватних партнерств. Як зазначає мер Олександр Сєнкевич, «Миколаїв готовий бути надійним партнером» для програм енергетичної реконструкції. Однак, існує потреба у національній платформі для зв’язку міст, інвесторів та банків — по суті, механізмі пошуку партнерів, щоб міста, які бажають співпрацювати, та приватні фінансисти могли знайти один одного. Це може бути щось просте, як-от центральна база даних переліку проектів, або більш складне починання, таке як офіс сприяння інвестиціям.

Стратегічна роль мерів виходить за рамки окремих проектів: вони є важливими партнерами в управлінні та підтримці децентралізованих енергетичних систем у довгостроковій перспективі. Мікромережа у місті, ймовірно, експлуатуватиметься місцевим приватним комунальним підприємством або муніципалітетом, тому місцевий потенціал та відповідальність мають вирішальне значення. Залучаючи мерів до обговорень планування та фінансування зараз, донори та інвестори гарантують їхню підтримку в майбутньому.

Варіанти фінансування

Окрім регуляторних реформ, залучення субнаціональних органів влади та інвестицій у кадровий потенціал, Україні знадобляться значні фінансові ресурси для реалізації свого енергетичного бачення. Цей дефіцит фінансування можна було б зменшити за допомогою поєднання гарантій (таких як цінові ліміти або страхування), фінансування розвитку та інноваційних партнерств із західними компаніями.

У цьому сенсі Європа та Сполучені Штати були сильними партнерами України, надаючи фінансову і технічну допомогу для відновлення її енергетичної інфраструктури після російських атак. Європа продовжує активізувати свою діяльність з Українським фондом фінансування, програмою вартістю 56 мільярдів доларів США на 2024–2027 роки для підтримки відновлення. Найважливіше те, що щонайменше 20% грантового фінансування ЄС має спрямовуватися безпосередньо на субнаціональні проекти – відновлення регіональної та місцевої інфраструктури, включаючи енергетичні системи. Це відображає визнання того, що розширення можливостей міст та громад є життєво важливим для ефективної реконструкції.

Крім того, Група Світового банку та ЄБРР активно залучені до відновлення енергетичного сектору України. Вони розглядають такі механізми, як «Фонд підтримки премій», щоб гарантувати виплату переможцям аукціонів з відновлюваної енергетики, а також Фонд гарантованих цін на електроенергію (EPGF), який наразі розробляється ЄБРР. Концепція EPGF, по суті, є механізмом, що фінансується донорами, для гарантування мінімального доходу електростанції. Якщо ринкові ціни на електроенергію падають нижче узгодженого мінімуму (ціни виконання аукціону), фонд виплачує різницю виробникам відновлюваної енергетики, забезпечуючи стабільність доходів. Якщо ціни вищі, виробники залишають собі більшу частину прибутку, сплачуючи фонду спеціальну премію або комісію (тобто, жодних «зворотних платежів» державі, на відміну від поточної схеми CFD). Цей EPGF спочатку буде капіталізований за рахунок грантів від Європейського Союзу, міжнародних фінансових установ та інших. Одна організація, можливо, ЄБРР, керуватиме ним, забезпечуючи прозоре адміністрування.

Що стосується майбутнього фінансування США для підтримки енергетичного сектору, адміністрація Трампа перебуває у процесі оцінки своїх пріоритетів у наданні іноземної допомоги, і тому її надання наразі призупинено. Це включає згортання проекту енергетичної безпеки Агентства США з міжнародного розвитку та інших програм технічної допомоги Україні. Хоча скорочення іноземної допомоги США є частиною порядку денного підвищення ефективності уряду, адміністрація продовжує наголошувати на «енергетичній безпеці» у геополітичному плані, головним чином зменшуючи залежність від ворожих держав та сприяючи стабільним ринкам енергії.

Підтримка енергетичного відновлення України не лише підриває вплив Росії, але й відкриває можливості для інвестицій США у критично важливі мінеральні ресурси України, про що свідчить нещодавня Угода, яка надає Сполученим Штатам переважний доступ до цінних природних ресурсів України, пов’язуючи майбутню допомогу зі спільним прибутком від її величезних запасів рідкоземельних мінералів, нафти, газу та інших вуглеводнів. Такі стратегічні економічні партнерства зміцнюють інтереси США у регіоні та сприяють глобальній енергетичній стабільності. Крім того, розвиток гірничодобувних ресурсів України вимагатиме додаткових інвестицій у транспортну інфраструктуру та енергетику.

На практиці це означає, що підтримка США сприятиме приватним інвестиціям і торгівлі (наприклад, експорту американських технологій зрідженого природного газу та модульних реакторів), а не прямій допомозі. Корпорація фінансування розвитку США (DFC), яка має мандат на мобілізацію приватного капіталу у складних умовах, може стати ключовим гравцем в Україні найближчим часом. DFC може надавати страхування політичних ризиків, фінансування проектів та гарантії кредитів американським інвесторам та українським підприємствам, фактично заповнюючи частину порожнечі, що утворилася після закриття Агентства США з міжнародного розвитку.

Серед низки фінансових інструментів, DFC має можливість надавати до 1 мільярда доларів страхової та фінансової підтримки на кожен проект. Наприклад, DFC може підтримати механізм страхування політичних ризиків спеціально для енергетичного сектору України, покриваючи такі ризики, як воєнні збитки, експропріація або порушення контракту. Він також може розміщувати частки у фондах або проектах, по суті надаючи уряду США печатку схвалення, яка може залучити інших інвесторів. Він також може гарантувати позики, надані банками українським енергетичним проектам, знижуючи відсоткові ставки. Одна з ідей полягає у створенні «Фонду чистої енергії України», де DFC та європейські партнери створюють фонд, який спільно інвестує у десятки децентралізованих енергетичних проектів разом з приватними інвесторами. Це диверсифікує ризики та забезпечує єдиний інструмент для інвесторів, зацікавлених у відновленні енергетичного сектору у рамках об’єкта з професійним управлінням.

Крім того, частиною фінансування можуть бути спільні американсько-українські ініціативи приватного сектору. Можна створити платформу міських інвестицій, де американські та українські компанії формують консорціуми для участі у муніципальних енергетичних проектах. Доцільність спільних інвестицій висока у таких галузях, як вітроенергетика, де українські розробники мають досвід, а американські компанії мають капітал і технології. Однак це залежить від зменшення ризиків: без гарантій щодо політичних ризиків та чіткого сигналу від уряду США (наприклад, спеціального посланника або робочої групи для сприяння інвестиціям у США), багато приватних інвесторів США вагатимуться.

Можливості для співпраці між США та Україною

У процесі відбудови й трансформації своєї енергетичної системи Україна може врахувати уроки децентралізованого та гнучкого підходу, що застосовується у Сполучених Штатах та Європейському Союзі. У випадку Сполучених Штатів, їхня енергетична система розвивалася з 1880-х років, що призвело до появи різноманітної та децентралізованої моделі електроенергетики у багатьох штатах. Сполучені Штати також мають великі електростанції, потужних незалежних виробників енергії та розподілені енергетичні ресурси, такі як сонячні панелі на дахах, акумуляторні накопичувачі та газові мікротурбіни. Сотні мікромереж — понад 700 станом на 2024 рік — працюють по всій території Сполучених Штатів, особливо для кампусів, військових баз та критично важливих об’єктів, забезпечуючи стійкість під час перебоїв.

Ключові елементи американської моделі, які можуть вплинути на майбутню енергетичну систему України, включають:

Роль муніципальних комунальних підприємств та кооперативів: У Сполучених Штатах багато міст володіють своїми електроенергетичними компаніями або обслуговуються сільськими електричними кооперативами, що дає населеним пунктам вплив на вибір виробництва електроенергії. Американські комунальні підприємства (наприклад, в Остіні, штат Техас; Сакраменто, штат Каліфорнія; та інших містах) успішно побудували сонячні електростанції, проекти з виробництва акумуляторів і навіть володіли акціями у вітрових електростанціях для обслуговування своїх міст. Програми обміну знаннями або партнерства можуть допомогти українським мерам та керівникам комунальних підприємств запровадити передовий досвід в управлінні та енергетичному плануванні.

Технологія мікромереж: Американські компанії є світовими лідерами в управлінні мікромережами, управлінні енергією акумуляторів та газових генераторах. Співпраця може включати передачу технологій, наприклад, американські фірми постачають системи керування, які дозволяють українським місцевим мережам відключатися під час атаки, а потім знову підключатися. Нещодавній приклад американо-української компанії New Use Energy, яка постачає сонячні та акумуляторні установки до травматологічної лікарні Миколаєва є ідеальним взірцем. Розширюючи масштаби цього процесу, американські постачальники можуть співпрацювати з українськими фірмами для розгортання сотень таких мікромереж у клініках, системах водопостачання і телекомунікаційних вежах по всій Україні. Це безпосередньо сприятиме досягненню мети децентралізованої мережі, до якої закликає Партнерство з чистої енергії «Великої сімки».

Культура приватного сектору: Енергетичні проекти в США зазвичай спираються на приватний капітал з різними інструментами зменшення ризиків. Україна може запозичити такі моделі, як державно-приватне партнерство для енергетичної інфраструктури. Наприклад, місто може передати проект сонячної електростанції у концесію американському інвестору за довгостроковою угодою, де місто погоджується купувати електроенергію (муніципальна угода про купівлю електроенергії). Такі моделі є стандартними у Сполучених Штатах (наприклад, міста купують сонячну енергію з приватних сонячних ферм для досягнення цілей відновлюваної енергетики). Для сприяння цьому в Україні знадобляться стандартизовані контракти та покращення кредитної історії (наприклад, якщо кредит міста слабкий, донорська організація може гарантувати платежі).

Передача технологій: Від обладнання для інтелектуальних мереж до малих модульних реакторів (ММР) – американські компанії мають технології, в яких зацікавлена Україна. Зокрема, в Українському НПЕК згадується дослідження водню, накопичення енергії та ММР до 2030 року. Американські компанії, такі як NuScale або Westinghouse (які вже співпрацюють з Енергоатомом над ядерним паливом), можуть провести пілотне розгортання ММР у контексті України, можливо, на місці виведеної з експлуатації вугільної електростанції. У менших масштабах американські виробники сонячної енергії та акумуляторів можуть знайти ринок, оскільки Україна перебудовується – це узгоджується з промисловою політикою США щодо підтримки вітчизняного виробництва чистих технологій. Сприяння експорту-імпорту цього обладнання, можливо, через фінансування Експортно-імпортного банку США (EXIM) або DFC, прискорить енергетичний перехід України.

Підтримка політики та дизайну ринку: Регулятори США (такі як Федеральна комісія з регулювання енергетики та комісії штатів з комунальних послуг) та оператори мереж (такі як PJM — Pennsylvania-New Jersey-Maryland Interconnection, найбільший оператор мережі у Сполучених Штатах — та Electric Reliability Council of Texas, Inc [ERCOT]) мають великий досвід інтеграції відновлюваних джерел енергії та забезпечення надійності мережі. Українські енергетичні регулятори та Міністерство енергетики можуть отримати користь від обміну технічними консультаціями. Наприклад, вивчення того, як ринки США обробляють платежі за потужність, допоміжні послуги та реагування на попит, може допомогти Україні оновити свій ринок електроенергії, щоб винагородити гнучкість — ключ до балансування відновлюваних джерел енергії. Хоча Україна вже є членом Енергетичного співтовариства (організації, що об’єднує Європейський Союз та дев’ять сусідніх країн-кандидатів або потенційних кандидатів на вступ до ЄС для створення інтегрованого регіонального енергетичного ринку на основі юридично обов’язкової бази) та синхронізується з ENTSO-E (європейською енергосистемою), ідеї Сполучених Штатів щодо розвитку конкурентного ринку (а також уроки з ранніх відключень електроенергії у Каліфорнії чи заморожування електроенергії у Техасі у 2021 році) також можуть бути цінними, оскільки Україна переосмислює свій енергетичний сектор.

Спільні підприємства та інвестиції: Мабуть, найефективніша співпраця – це спільні інвестиційні проекти, коли американські інвестори співпрацюють у муніципальних енергетичних проектах. Одним із прикладів є пропозиція Вінниці щодо сонячної електростанції: місто має землю та попит на сонячну електростанцію потужністю 50 МВт з акумуляторним накопичувачем енергії для стабілізації своєї мережі. Американський інвестор міг би об’єднатися з українським забудовником за страхуванням політичних ризиків DFC для її будівництва, а електроенергія продавалася б за майбутнім аукціоном України або за контрактом з містом. Аналогічно, електростанції з переробки відходів у таких містах, як Хмельницький (де є велика атомна електростанція та досліджується можливість використання ядерного тепла для централізованого теплопостачання), могли б використовувати американські технології переробки відходів. Ці проекти могли б бути структуровані як підприємства з розподілом прибутку, куди інвестують як американський, так і український приватний сектори.

Зацікавлені сторони США повинні підходити до модернізації енергетики України не з традиційної призми іноземної допомоги, а як до стратегічних комерційних можливостей. Для американських енергетичних компаній це своєчасна можливість вийти на новий ринок, побудувати довгострокові партнерські відносини та підтримати демократичних союзників через економічну співпрацю. Партнерство з українськими муніципалітетами пропонує можливість впроваджувати інноваційні технології у реальних умовах, одночасно сприяючи стійкості та відновленню критично важливої інфраструктури.

Інвестування в Україну сьогодні закладає основу для довгострокового зростання бізнесу та безпосередньо узгоджується з інтересами США в енергетичній безпеці та глобальній конкурентоспроможності. Ця подвійна вигода – просування національних інтересів та відкриття нових комерційних шляхів – повинна зацікавити як політиків Вашингтона, так і приватний сектор США.

Погляд у майбутнє: Рекомендації щодо політики

Енергетичне майбутнє України залежить від забезпечення стабільного регуляторного середовища, вирішення питань та угод з покупцями (тобто домовленостей між виробниками відновлюваної енергії та їхніми покупцями), розширення можливостей субнаціональних органів влади та міст шляхом прямого фінансування та технічної допомоги, а також залучення спільних підприємств приватного сектору для передачі технологій та інвестицій. У цьому заключному розділі наведено конкретні рекомендації щодо політики для впровадження цих рішень, забезпечуючи перехід енергетичної трансформації України від планування до впровадження, навіть в умовах невизначеності. Нижче наведено ключові рекомендації для урядових установ США, влади України та міжнародних партнерів:

• Підтримка реформ енергетичного ринку України: Україні необхідно впровадити реформи енергетичного ринку, і партнери ЄС – разом з Міністерством енергетики США – можуть підтримати цей процес, надаючи технічну допомогу.
• Допомога енергетичному регулятору України, Національній комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), у розробці надійних методологій тарифоутворення, які забезпечують відшкодування витрат на відновлювані джерела енергії та усувають затримки із платежами.
• Заохочення України до впровадження компенсації за пропорційне обмеження та пріоритетної диспетчеризації для відновлюваних джерел енергії, щоб підвищити довіру інвесторів до того, що їхні активи не будуть довільно відключені без компенсації.
• Допомога у критично важливих реформах згідно з Розділом 15 (Енергетика) та Розділом 21 (Трансєвропейські мережі) Acquis ЄС (збірника законодавства ЄС), включаючи кроки щодо лібералізації енергетичних ринків, посилення незалежного регулювання, модернізації та інтеграції енергетичних мереж з Європою, а також прискорення енергетичного переходу.

Україні ще потрібно впровадити кілька енергетичних реформ для повного узгодження зі стандартами ЄС, пов’язаних з такими питаннями:

• Ринки електроенергії та газу залишаються лише частково лібералізованими. Втручання воєнного часу, обмеження цін та ремонополізація газового сектору за умов воєнного стану продовжують спотворювати конкуренцію та перешкоджають справді відкритому ринку.
• Автономія НКРЕКП залишається обмеженою. Хоча правові реформи були впроваджені, комісія ще працює під контролем виконавчої влади, і з принаймні однією запланованою вакансією та відсутністю прозорих процедур заміни, вона ще не досягла незалежної, відповідної ЄС регуляторної структури, необхідної для узгодження з Главою 15.
• У секторі відновлюваних джерел енергії, Україна запровадила ринкові схеми підтримки (аукціони та «зелені» премії), але вони ще не повністю функціонують. Їх належне впровадження має вирішальне значення для залучення інвестицій та врегулювання непогашених боргів перед виробниками відновлюваної енергії.
• Паралельно Україна повинна модернізувати свою електромережу та розширити транскордонні взаємозв’язки, оскільки пошкодження воєнного часу та неадекватні мережеві тарифи перешкоджали інвестиціям, необхідним для надійної енергетичної інфраструктури.
• Нарешті, створення стратегічних енергетичних резервів залишається пріоритетом. Хоча Україна ухвалила закон про запаси нафти відповідно до вимог ЄС, його впровадження є неповним, а мінімальні резерви ще не підтримуються. Аналогічно, Україна повинна завершити розробку своєї системи безпеки постачання газу, включаючи транспозицію законодавства, планування дій у надзвичайних ситуаціях та стратегічні цілі зберігання, щоб повністю відповідати правилам ЄС.

Розширення участі у муніципальних енергетичних проектах: Враховуючи важливість субнаціональних органів влади в енергетичній модернізації України, донори могли б більш безпосередньо співпрацювати з міськими проектами. Наприклад, вони могли б:

• Заохочувати Механізм ЄС для України та Світовий банк виділяти гранти або позики зі субсидованими відсотками на муніципальні енергетичні програми через існуючі структури, такі як Програма розвитку муніципальної інфраструктури України.
• Залучити технічних радників, таких як керівники комунальних підприємств або інженери, що вийшли на пенсію, до роботи з ключовими містами, щоб допомогти мерам планувати та реалізовувати енергетичні проекти.
• Фінансувати Механізм підготовки проектів, який спеціально розроблений для енергетики і допомагає українським громадам проводити попередні техніко-економічні обґрунтування, отримання дозволів та проведення тендерів на проекти чистої енергетики, створюючи портфель «прийнятних для банків» проектів, готових до аукціону або прямих інвестицій.
• Провести невеликий аукціон або зворотний аукціон для муніципальних проектів, щоб зміцнити довіру до більших. Наприклад, запросити заявки на проекти з біомаси, сонячної енергії та акумуляторних накопичувачів потужністю 100 МВт на кількох міських ділянках, за співфінансування від міжнародного донора. Забезпечити швидке укладання контрактів для початку будівництва без значних затримок.

Бізнес-асоціації, що діють в Україні, такі як Американська торгова палата в Україні, Європейська бізнес-асоціація та Американсько-українська бізнес-рада, могли б виступати організаторами та сприяти формуванню альянсів між американським, європейським та українським бізнесом і субнаціональними органами влади. Заходи, які вони могли б здійснювати, включали б:

• Організацію торговельних місій та віртуальних презентацій, де українські муніципалітети могли б презентувати проекти американським та європейським компаніям та інвесторам.
• Запуск «Біржі енергетичного партнерства між США та Україною» шляхом залучення українських мерів та посадовців з енергетичних сфер для відвідування об’єктів мікромереж США, а також скерування американських міських енергетичних менеджерів до України, якщо дозволить безпека. Ці обміни сприятимуть розвитку відносин, що підтримують передачу технологій та угоди про партнерство.

Створення Фонду гарантій цін на електроенергію могло б вирішити проблему ризику покупців та залучити кілька мільярдів доларів приватних інвестицій. Європейський Союз або Сполучені Штати могли б надати початкове фінансування (наприклад, через фонд, що адмініструється DFC), аби досягти початкової цільової суми від 300 до 500 мільйонів доларів. Цей фонд, керований багатосторонньою організацією, гарантуватиме мінімальну ціну на електроенергію з відновлюваних джерел енергії, забезпечуючи доходи.

Сполучені Штати повинні уповноважити та заохочувати такі установи, як DFC та EXIM Bank, розгортати повний пакет своїх інструментів в Україні. Зокрема, їм варто:

• Розширити страхові продукти DFC, що охоплюють енергетичні проекти. DFC також міг би інвестувати у фонди прямих інвестицій, які співфінансують десятки установок відновлюваних джерел енергії та акумуляторів.
• Включити українські проекти чистої енергетики до компетенції EXIM Bank для підтримки експортного кредитування. Наприклад, EXIM Bank міг би фінансувати продаж обладнання США для сонячної електростанції в Україні з державною або міською гарантією.
• Розширити Інвестиційний фонд реконструкції між США та Україною, щоб він охоплював енергетичну інфраструктуру, включаючи модернізацію мереж, відновлювані джерела енергії та зберігання енергії, що включає такі мінерали, як літій, кобальт, мідь та рідкісноземельні елементи, що використовуються в акумуляторах, турбінах та енергетичних мережах. Це прискорить енергетичний перехід України до вимог ЄС та підтримає стійкість ланцюгів постачання критично важливої сировини США.

Розвиток робочої сили має бути включений до кожної інвестиції шляхом сприяння навчанню українських техніків на місці та пріоритетного використання місцевої робочої сили. Донори та інвестори можуть зробити навчання кваліфікованих працівників умовою фінансування, наприклад, поєднуючи проект сонячної електростанції з навчанням місцевих електриків. Навчання не лише допомагає забезпечити належне укомплектування персоналом та безперебійну роботу проектів, але й зміцнює резерв кваліфікованих працівників України. Сполучені Штати можуть підтримати ці зусилля, допомагаючи розширити українські професійні програми в таких галузях, як встановлення сонячних батарей та електротехніка, можливо, через онлайн-курси, що пропонуються американськими коледжами або компаніями.

Врешті-решт, донори та партнери, у співпраці з Україною, могли б створити потужну систему моніторингу для відстеження прогресу реформ та реалізації енергетичних проектів. Ця система допомогла б виявити невдачі на початковій стадії та забезпечити своєчасне коригування. Наприклад, якщо стратегія не працює, наприклад, аукціони не вдаються через ризики, пов’язані з війною, зацікавлені сторони повинні бути готові до змін, можливо, шляхом укладення узгоджених угод про купівлю-продаж електроенергії (PPA) або збільшення гарантій донорів.

Україна має унікальну можливість перетворити власну енергетичну систему на децентралізовану, безпечну та сталу модель. Такий перехід не лише зміцнить стійкість її інфраструктури до майбутніх російських загроз, але й прискорить інтеграцію у західний енергетичний ринок, просуваючи як енергетичну незалежність України, так і стратегічні та економічні інтереси США в регіоні.