Caritas відкрила спеціальні центри для дітей у найбільш постраждалих регіонах України, де можна погратися, малювати, займатися спортом, а також організовує для них короткі поїздки або канікули за межами України

На Конференції з відновлення України у Римі, Тетяна Ставнича, президентка Caritas Ukraine, та отець В’ячеслав Гриневич, виконавчий директор Caritas Spec Ukraine, наголосили, що кожен третій українець потребує гуманітарної допомоги, а майбутнє країни не може бути сформоване без активної ролі громадянського суспільства. Відновлення уже розпочалося у деяких регіонах України, навіть попри те, що масштабні атаки безпілотників нового покоління тримають мільйони людей у небезпеці та позбавляють їх сну. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з їхнім інтерв’ю.

Які ключові меседжі Caritas у 2025 році щодо відновлення України?

Тетяна Ставнича: Одним з наших основних меседжів є важлива роль громадянського суспільства у відновленні України. Ми тут з двома платформами громадянського суспільства — Альянсом українських громадських організацій та міжнародно-національною платформою громадських організацій — гарантуємо, що ці голоси будуть почуті. Ключовим фокусом є людський капітал. Оскільки кожен третій українець потребує допомоги і багато людей неодноразово постраждали від війни, допомога у відновленні після травм та поверненні стабільності є центральною у нашій роботі.

В’ячеслав Гриневич: Вкрай важливо говорити про людей, які її потребують та наголошувати на солідарності та справедливості. Карітас – це не лише гуманітарна допомога, але й людська гідність. Навіть коли глобальна увага змінюється, Україні ще потрібна підтримка, і ми сподіваємося, що солідарність залишиться з нами. Ми звернулись у Римі з одним чітким посланням для нашого народу: «Україна не сама».

Організації громадянського суспільства, такі як Caritas, відіграли ключову роль у реагуванні на надзвичайні ситуації. Яку роль вони відіграють зараз, коли війна триває?

Тетяна Ставнича: Україна стикається із гуманітарними потребами, потребами відновлення, стабілізації та навіть розвитку одночасно, тому Caritas адаптується до регіональних потреб. На сході ми надаємо гуманітарну допомогу, підтримку в евакуації, пропонуємо притулок. В інших регіонах ми проводимо інтеграційні програми, кризові центри та підтримку переміщених осіб та громад, які живуть у найбільш вразливих умовах. Реакція на надзвичайні ситуації, відновлення та стабілізація відбуваються одночасно.

В’ячеслав Гриневич: Багато нових територій України перебувають під загрозою російської окупації. Люди хочуть переїхати — ми підтримуємо їх у надзвичайних ситуаціях, але також думаємо про довгострокову перспективу. Це складно, коли понад 700 російських безпілотників вразили Україну за останні тижні. Тим не менш, ми залишаємося поруч із людьми та готуємося до зими, щоб вони могли безпечно залишатися у своїх домівках.

Як геополітичний контекст вплинув на роботу Caritas?

Тетяна Ставнича: Ситуація погіршилася, особливо в останні тижні. Ракетні, безпілотні та балістичні удари посилилися, вражаючи як лінії фронту, так і міста. Гуманітарні потреби є серйозними, особливо для найуразливіших — людей похилого віку та людей з інвалідністю, яких зараз евакуюють зі Сходу, часто тих, хто не міг втекти раніше. Рух продовжується, оскільки люди шукають безпеки у родичів в інших регіонах. Ми швидко адаптуємо наші дії.

В’ячеслав Гриневич: З богословської точки зору важко пояснити, чому люди живуть під атаками, чому панує несправедливість. Нещодавно мені довелося зателефонувати матері 19-річного семінариста, убитого ракетою, аби сказати їй, що залишилася лише валіза з порожнім одягом. Нам потрібна міжнародна підтримка, аби показати, що справедливість існує і матиме значення у майбутньому. Саме це я сподіваюся повернути своїм колегам, волонтерам Caritas й тим, кому ми служимо в Україні.

Як ви справляєтеся на особистому рівні з тим, що війна триває уже три роки?

Тетяна Ставнича: Це тривала криза. Але ми намагаємося перейти від надзвичайної ситуації до стабілізації та відновлення, де це можливо. Підтримка громади є життєво важливою. Уряд України також має ініціативу у сфері психічного здоров’я – «Як ваші справи?», започатковану першою леді України Оленою Зеленською, яка заохочує людей цікавитися один одним з емпатією. Солідарність є чудовим джерелом підтримки, і моя віра тримає мене.

В’ячеслав Гриневич: Це непросте питання. Але я хочу поділитися гарною історією про минуле Різдво. У наших центрах Caritas діти із найскладніших регіонів України писали листи до Святого Миколая. Вони не просили смартфонів чи планшетів. Вони писали: «Будь ласка, помоліться за мого батька на війні» або «Сподіваюся, мій брат не піде на передову». Інші писали: «Мені нічого не потрібно, але моєму другу потрібно». Це показує, що солідарність жива в Україні. Навіть невеликі ознаки турботи дають нам сили продовжувати.

Яка поточна ситуація із переселенцями та біженцями?

Тетяна Ставнича: Переміщення та повернення відбуваються постійно. Багато хто покладається на сім’ю, але найвразливіші — ті, хто не має підтримки — стикаються із найскладнішими ситуаціями. Велика кількість людей, які переходять від гуманітарної допомоги до системи соціального захисту, вимагатиме інноваційного мислення і тісної співпраці між урядом, громадянським суспільством та міжнародною підтримкою.

В’ячеслав Гриневич: Люди намагаються залишатися поблизу своїх домівок у безпечніших місцях, але це величезний виклик. Сім’ї розділені — багато хто досі в Європі — а солдати залишаються на передовій. Ми молимося за їхнє возз’єднання. Тим часом ми працюємо над створенням безпечних місць для людей та дітей, задовольняючи їхню основну потребу у безпеці.

Багато служб Caritas зосереджені на захисті дітей. Які ваші ключові проекти та їхні найнагальніші потреби?

Тетяна Ставнича: Багато дітей значно відстають у навчанні. Лише третина відвідує школу очно; решта навчається онлайн або у гібридному форматі через безпеку. Ми керуємо просторами та проектами, зручними для дітей, такими як «Будинок щастя», аби допомогти дітям соціалізуватися та надолужити згаяне у школі. Після коронавірусу уявіть собі ще 3,5 роки поза звичайним шкільним середовищем. Ми також працюємо із батьками та вчителями, аби розвинути стійкість та емоційне відновлення — батьки також страждають від травм.

В’ячеслав Гриневич: Діти зараз говорять про дрони як про частину повсякденного життя. У центрах Caritas, які ми відкрили під час війни в найбільш постраждалих регіонах України, діти можуть повернути собі дитинство — гратися, малювати, займатися спортом. Ми також організовуємо короткі поїздки або канікули за межамиУкраїни, аби дати їм перерву від сирен повітряної тривоги і негараздів війни. Зрештою, вони є нашим нагадуванням залишатися оптимістичними навіть у ці темні часи.