Наявність мін та інших нерозірваних боєприпасів є серйозною проблемою в Україні, яка впливає на цивільне населення та сільськогосподарську галузь – головного роботодавця та джерело доходів у державі

У полі поблизу невеликого містечка Безіменне на півдні України, 36-річна Вікторія Шинкар обережно обирає вузьку стежку крізь зарослу траву перед собою. Цей невеликий коридор сільськогосподарських угідь у Миколаївській області буде перевірено на наявність мін та вибухонебезпечних предметів. Якщо його буде очищено, то Вікторія, яка працювала перукаркою до повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року – рушить далі та створить ще один простір такого ж розміру. Про це йдеться у спецрепортажі Bellingcat та AFP, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Шинкар та її колеги, які працюють у благодійній організації з розмінування Halo Trust, виявили 243 протитанкові міни радянського виробництва ТМ-62, які залишила російська армія на сусідньому полі.

М’яка та грізна міна діаметром 32 сантиметри та шириною 13 см, ТМ-62 містить 7,5 кілограмів тротилу та може пробити танк у разі спрацювання.

Наявність мін та інших нерозірваних боєприпасів є серйозною проблемою в Україні, яка впливає на цивільне населення та сільськогосподарську галузь – головного роботодавця та джерело доходів у державі.

Проблеми з даними

З початку повномасштабного вторгнення Росії, численні організації намагалися визначити вплив мін на Україну.

Заснований Міністерством оборони, Національний центр протимінної діяльності (NMAC) країни створив карту, на якій позначені підтверджені ним небезпечні райони, райони, що підозрюються у небезпечності, а також ті, що були очищені або перевірені на наявність небезпеки.

Інформація була зібрана від понад 80 груп розмінування, які працюють у країні. Вони збирають дані з місць проведення та діляться ними із NMAC, який завантажує їх на цю карту, створену за допомогою платформи IMSMA, розробленої Женевським міжнародним центром гуманітарного розмінування. Однак дані, які містить карта NMAC, хоча й є значними, але лише частковими.

Наприклад, вона створює уявлення лише про українську сторону лінії фронту, і лише про її частини, причому ділянка за 20 кілометрів від лінії фронту недоступна для груп розмінування, які також не працюють у контрольованих Росією регіонах, що робить загальну картину ще менш чіткою.

Крім того, певна територія може бути позначена як неуражена у наборах даних про мінування, але це не означає, що вона не перебуває під загрозою від мін чи інших вибухонебезпечних предметів, які могли не здетонувати під час удару. Деякі з них могли просто ще не бути знайдені.

Очікування візиту груп розмінування

Це викликає занепокоєння у Ігоря Князєва, фермера з міста Довгеньке Харківської області. Він скаржиться AFP, що довго чекав на візит груп розмінування.

«Щороку вони обіцяють: «завтра, завтра ми очистимо всі поля», — каже він.

Князєв взявся за небезпечне завдання – розчищати власні поля металошукачем.

«Усі розмінують самі, абсолютно всі», – наполягає він і додає, що сам наїхав на міну на своєму тракторі і йому пощастило не постраждати.

Хоча Князєв виявив, що земля справді замінована, його скрутне становище підкреслює важливу проблему розмінування в Україні та для фермерів, які повертаються до районів, які раніше були окуповані або знаходяться поблизу ліній зіткнення.

Хоча деякі райони чітко ідентифіковані як заміновані, залишаються невизначеними ті, які підозрюються у замінуванні.

Кілька експертів, з якими спілкувалися AFP та Bellingcat, попередили про економічну шкоду, яка може виникнути через підозри, що виявляються помилковими. Як зазначено у звіті Програми розвитку ООН за 2024 рік, райони, які підозрюються у замінуванні, але насправді не заміновані, або залишаються без змін, або піддаються такому ж тривалому процесу очищення, що може призвести до значних витрат.

Такі землі в іншому випадку можна було б використовувати для вирощування сільськогосподарських культур та допомоги фермерам, які повертаються. Україна залишається величезним експортером продуктів харчування, незважаючи на війну, що забезпечує значну проблему за її межами.

Деякі фермери, з якими спілкувалася AFP, наголосили на складності спроб з’ясувати, які райони були заміновані, а які ні.

Коли детектори стають непотрібними

У місті Кам’янка Харківської області Віктор та Лариса Сисенко розповідають про свою вдячність команді з Фонду Швейцарського розмінування (FSD), яка допомогла очистити їхню землю за допомогою спеціалізованої машини для розмінування.

«Під цією машиною сталося багато вибухів», – згадує Лариса.

Багато мін були протипіхотними мінами ПФМ-1, які є чутливішими за протитанкові міни та можуть бути смертельними, якщо на них наступити.

Сисенкам також довелося мати справу з небезпекою нерозірваних снарядів – залишків українського наступу та відступаючих російських військ у 2022 році, які залишилися закопаними у м’якому ґрунті, не вибухнувши.

Однак на кількох інших полях поблизу все було по-іншому, оскільки сапери FSD знайшли лише три вибухові залишки після тривалих і трудомістких пошуків.

Один з команди FSD повідомив AFP, що забруднення металом на цих полях було «настільки величезним, що наші детектори стали непотрібними і постійно пищали». З тисяч виявлених металевих фрагментів переважна більшість виявилася невибухонебезпечною.

За кілька сотень кілометрів на захід, у містечку Коробчине, Микола Переверзєв описує будівництво трактора з дистанційним керуванням, щоб деактивувати усі міни, які закладені приблизно на 200 гектарах полів, що там знаходяться.

Переверзєв, який працює у сільськогосподарській компанії, розповідає, як трактор підірвали, і як побудували інший, оскільки перший не підлягав ремонту.

Землю зрештою знову використовують, і Переверзєв вносить гербіциди у ґрунт, щоб сіяти соняшник.

Але залишаються сумніви з приводу того, що може бути під ним.

«Солдати кажуть, що можна пройти через одне місце п’ять разів, а підірвати його на шостий раз. Навіть фахівці підриваються, то як щодо нас? Ми просто сільськогосподарська компанія», – наголошує він.

Падіння експорту

Не дивно, що експорт сільськогосподарської продукції України серйозно постраждав з початку вторгнення Росії.

Міністр сільського господарства України Віталій Коваль повідомив AFP, що «виробництво зерна скоротилося із 84 мільйонів тонн у 2021 році до 56 мільйонів тонн у 2024 році».

«В Україні 42 мільйони гектарів сільськогосподарських угідь, включаючи орні землі. На папері ми можемо обробляти 32 мільйони гектарів. Але доступні, незаміновані, не зайняті землі? 24 мільйони гектарів. Коли ми приїжджаємо до Брюсселя (щоб підготувати майбутнє членство України в ЄС), нам показують інфографіку, в якій зазначено, що у нас 42 мільйони гектарів. Але реальність, на жаль, становить 24 мільйони», – підкреслив Коваль.

Звичайно, не все це пов’язано з наявністю мін або вибухонебезпечних предметів. Інші фактори також впливають на сільськогосподарське виробництво. До них належать розташування земель у зонах бойових дій, знищення сільськогосподарської техніки або вступ фермерів до збройних сил, втеча до безпечного місця або неповернення.

Однак, міни залишаються значною частиною цієї проблеми.

В офісі Коваля заявили, що трохи більше 123 000 км² землі ще потребують оцінки на наявність мін або вибухових речовин. Це величезна територія, майже такого ж розміру, як Греція, значна частина якої залишається недоступною вздовж 1500-кілометрової лінії фронту.

Однак, що стосується сільськогосподарських угідь, які є доступними та оціненими, то Міністерство сільського господарства визначило 14 200 гектарів як заміновані. Станом на травень 2025 року, 11 800 гектарів цієї території було очищено, повідомило міністерство.

Однак, варто зазначити, що такі цифри не враховують території, які залишаються підозрюваними у замінуванні, або велику територію лінії фронту, яка наразі недоступна для груп розмінування, і всі ці ділянки потребуватимуть оцінки у майбутньому. Якщо Україна вийде з Оттавської конвенції про протипіхотні міни, це, ймовірно, додасть ще один рівень складності майбутнім зусиллям з розмінування. Росія ніколи не підписувала конвенцію 1997 року, і кілька сусідів України нещодавно дали зрозуміти, що також можуть вийти з договору.

Роблячи вибір

Пол Хеслоп є керівником програми з протимінної діяльності Програми розвитку ООН в Україні. Як і всі експерти, з якими було проведено інтерв’ю для цієї статті, він обережно ставиться до точних оцінок масштабів замінування, враховуючи протяжність лінії фронту та багато невідомих, які залишаються в країні, що перебуває у стані війни.

Однак він визнає AFP, що вона є значною, оскільки, ймовірно, в Україні залишаються мільйони мін або нерозірваних снарядів.

Але додає, що завдяки організації та стратегічному підходу до того, які райони є пріоритетними для оцінки, землі, які мають найбільше значення, потенційно можуть бути повернуті до продуктивного використання у першу чергу.

«Найбільш заміновані землі будуть розташовані у районі, найближчому до лінії фронту. Відразу за ним ще є район, який значно постраждав, хоча й менш інтенсивно. У цій зоні є критична інфраструктура, мости, лінії електропередач, електростанції… трансформатори, школи, лікарні. Їх потрібно очистити, насамперед», – стверджує він.

Як приклад, Геслоп вказує на сільськогосподарські райони на північ від Києва або між столицею України та Харковом, які були окуповані на початку війни.

«Значна частина цих земель зараз оцінюється як незамінована… або ж забруднені ділянки вже очищені», – зазначає Геслоп.

Тим не менш, деякі райони, особливо вздовж нинішньої лінії фронту, будуть оцінюватися ще довго, визнає він.

Піт Сміт — ще один відомий фахівець у сфері розмінування.

Він контролює роботу Halo Trust та їхніх 1500 співробітників в Україні. Як і Геслоп, він визнає масштаб проблеми, припускаючи, що Україна може бути найбільш замінованою країною у світі. Але він також бачить надію у нових технологічних рішеннях, які можуть пришвидшити темпи розмінування.

«Ми можемо впроваджувати інновації і такі технології, як супутникові знімки, знімки із дронів, які допомагають нам просто детально визначити, де знаходяться ці осередки концентрації мін та вибухонебезпечних предметів», – повідомив Сміт в інтерв’ю AFP.

Він описує аналітиків, які вивчають знімки з дронів та супутників «піксель за пікселем», щоб знаходити міни, та використовують алгоритми штучного інтелекту для допомоги у пошуку. Хоча Сміт і захоплений такими розробками, він додає: «Це ще не промисловий процес».

«Ми отримуємо незначні переваги. Але я думаю, що саме в цій галузі ми будемо розвиватися», — додає він.

Наразі ті, хто працює у польових умовах, як-от Вікторія Шинкар, продовжуватимуть роботу з розмінування України.

Станом на 31 травня 2025 року вона відпрацювала у Halo Trust рік. Це посада, на якій вона почувається комфортно, незважаючи на небезпеку, пов’язану з роботою.

«Я жодного разу не пошкодувала [що взялася за цю роботу], зовсім ні. Мені дуже подобається ця робота. Тому що тут багато хороших людей, і я відчуваю, що відпочиваю на роботі», – наголошує Вікторія.

Крім того, робота приносить їй задоволення.

«Тут багато мін… і фермери не можуть працювати, не можуть вирощувати врожай. Нам це справді потрібно, тому я хочу допомогти, чим можу, аби наша країна процвітала», – каже вона.