Росія відмовляється від атак великих формувань, підтриманих бронетехнікою, на користь набагато менших підрозділів, які підтримуються безпілотниками, тому Україна почала будувати укріплення для дедалі менших підрозділів — від батальйонів чисельністю близько 500 військовослужбовців до рот близько 100, а тепер і для взводів по 20-50 солдатів

Зміна тактики наступу російських військ змушує Україну адаптуватися, будуючи короткі лінії оборони та низькі опорні пункти, які менш помітні для дронів. Але це оновлення підривається хаотичним підходом до укріплення ліній фронту, при якому використовуються дуже різні підходи залежно від місцевих командирів. Про це йдеться в аналітичній публікації Politico, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Зміна стратегії укріплення зумовлена тим, що Росія відмовляється від атак великих формувань, підтриманих бронетехнікою, на користь набагато менших підрозділів, які підтримуються безпілотниками.

Україна реагує, будуючи укріплення для дедалі менших підрозділів — від батальйонів чисельністю близько 500 військовослужбовців до рот близько 100, а тепер і для взводів по 20-50 солдатів.

«Зараз ми бачимо, що найефективніша позиція — це максимум один загін. І це переважно групи окопів, навіть так звані окопи, які унеможливлюють використання супротивником ударних безпілотників. Адже зараз безпілотник, особливо на оптоволоконному кабелі, може пробити будь-яку яму», — заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

Раніше опорні пункти використовували розгалужені мережі окопів довжиною від 2 до 5 кілометрів. Нова система використовує менші опорні пункти з мережами окопів довжиною від 60 до 70 метрів, які оснащені обов’язковим прикриттям проти безпілотників.

«Їх важче виявити, і вони ефективні у виконанні завдань оборони, стримування та доставки вогневої потужності, зокрема проти FPV-безпілотників», — зазначив Рустем Умєров, секретар РНБО України.

За цією передовою обороною Україна продовжує будувати дві додаткові лінії, що включають бетонні тетраедри, які також називаються «зубами дракона», для стримування бронетехніки, мінні поля, окопи, дерев’яні та бетонні траншеї, укриття та сітки для захисту від безпілотників.

«Фортифікація — це не лише бетон та окопи, це адаптивна інженерна система, яка враховує тактику суротивника та завжди служить одній меті: захисту наших воїнів. Ми щодня контролюємо цей процес і зміцнюємо ті ділянки, де це найбільше потрібно», — сказав Умєров.

Раніше фортифікаційні споруди часто будували на відкритій місцевості, аби блокувати російські атаки з використанням великої кількості бронетехніки. Тепер вони будуються навколо лісосмуг, які мають кращу маскувальну здатність.

«Вище командування наполягає на тому, що військові добре справляються з будівництвом укріплень. Переважна більшість призначених планів була завершена у 2024 році, і понад половина запланованих на цей рік вже виконана», – повідомив Умєров.

Але погляд з передової набагато критичніший, за словами аналітиків та солдатів, які спілкувалися із POLITICO.

У Дніпрі, де існує синергія між військовими та місцевими органами влади, аби допомогти грошима, інструментами та ресурсами, було міцно та швидко побудовано три лінії оборони, аби стримати наступ Росії з Донецької області.

Але ситуація набагато неоднорідніша на північному сході України, де Росія зараз проводить великий наступ.

«Те, що відбувається у Сумській та Харківській областях, — це безлад. Майже ніхто не знає, хто за що відповідає і хто має контролювати процес», — зазначив Роман Погорілий, співзасновник DeepState, української OSINT-групи, яка створила онлайн-карту війни Росії проти України.

За його словами, останній російський наступ нарешті підштовхнув українську владу до прискорення будівництва.

«Ми завжди чекаємо до останнього моменту», – підкреслює Погорілий.

Він розкритикував безсистемний підхід до укріплення ліній фронту у критичній зоні навколо північно-східного регіону Сум.

«Наприклад, у селі Юнаківка Сумської області ми побачили гори зубів дракона, що просто залишилися там. У деяких місцях є окопи, але потім нічого немає у лісовій місцевості, де вони повинні бути, а потім знову окопи. Я б ляснув по руках відповідальних за такий підхід», – наголосив Погорілий.

Міністерство оборони України контролює всі укріплення, але за їх будівництво та утримання, залежно від лінії оборони, відповідають кілька різних структур: Збройні Сили України, Державна спеціальна транспортна служба Міністерства оборони та місцеві військові та цивільні адміністрації.

Колишній прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив у січні 2025 року, що уряд витратив 46,2 мільярда гривень на будівництво 3000 оборонних пунктів у 2024 році «на загрозливих напрямках і у місцях, де наразі не ведуться активні бойові дії».

Найнебезпечнішу роботу виконують бойові підрозділи.

«Українським військовослужбовцям досі доводиться копати першу лінію окопів лопатами та під час активних бойових дій», – стверджує Сирський.

Однак, за його словами, будь-яка укріплена споруда ефективна лише за умови достатньої кількості військ. Незважаючи на мобілізаційні зусилля, Київ ще поступається Росії чисельністю військ на 1200-кілометровій лінії фронту.

«Якщо в укріпленні немає військовослужбовців або їх недостатньо — наприклад, коли побудовано звичайний опорний пункт, але в ньому залишаються два-три солдати — звичайно, це укріплення не виконує своєї ролі», — пояснює Сирський.

Російські солдати шукають слабкі місця в обороні України.

«Все залежить від командира. Якщо він накаже копати та замінувати, територія буде міцно укріплена. Якщо [росіяни] побачать, що ваш підрозділ добре окопався, вони атакують сусідні підрозділи», — сказав один український солдат на умовах анонімності.

Погорілий підтвердив ці слова.

«Росіяни наступають усюди, шукають слабкі та проблемні місця, вони знають їх усі. І щойно вони знаходять ці місця, то негайно зосереджують там свої ресурси та війська та починають пробивати. І саме тоді, на жаль, наша оборона починає руйнуватися», – зазначив він.

Солдати також скаржаться, що військові неналежним чином використовують здобуті на полі бою можливості для будівництва окопів та інших перешкод, щоб зупинити російські контратаки.

Українські солдати провели шість місяців у Курській області Росії, стримуючи понад 60 000 російських військовослужбовців, не даючи їм просунутися у Сумську область. Вони стверджують, що виграли достатньо часу для влади, аби побудувати належні укріплення у прикордонній смузі.

«Ми дали час підготувати прикордонну територію до російського наступу. Але вони навряд чи використали його зі 100-відсотковою ефективністю. Захисні сітки від FPV-дронів над основними дорогами постачання почали встановлювати лише у січні 2025 року, тоді як вони вже зазнавали регулярних атак російських дронів. У підсумку, маршрут, який зі серпня по грудень 2024 року міг бути повністю та безпечно покритий сітками, перетворився на дорогу життя, якою наші системи озброєння могли проходити без пошкоджень із 30-70-відсотковою ймовірністю не на нашу користь», – розповів український солдат Артем Карякін.

За його словами, місцева влада та військові частини почали копати бліндажі у прикордонній зоні та встановлювати перші «зуби дракона» лише після того, як українські війська відступали із Курської області.

«У підсумку, на той час, як багато бліндажів було завершено, росіяни вже були набагато ближче, і багато позицій втратили свою актуальність. Я вважаю, що люди, відповідальні за укріплення, втратили величезну кількість часу і зрештою не виконали свого завдання. Роботи виконувалися, але з великими та вкрай нелогічними затримками», – стверджує Карякін.