За останній рік Суми стали частою мішенню для російських безпілотників, ракет та керованих бомб

Та жахлива неділя 13 квітня 2025 року постійно прокручується у голові Наталії Цибулько. Величезні вибухи. Шалені дзвінки з проханням знайти доньку. Слова зятя, які зруйнували її життя. Про це йдеться у спецрепортажі Громадського радіо США, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Олена Когут, її 46-річна донька, загинула внаслідок російського ракетного нападу. Вона була органісткою місцевої філармонії та чимось на кшталт знаменитості у Сумах.

«Ти думаєш, що ця війна тебе загартувала, вона триває так довго, а потім вона забирає саме світло твого життя», – зазначає Наталія.

Як і багато українських міст, Суми постраждали від війни. На початку повномасштабного вторгнення РФ, вони пережили важкі бої, а за останній рік стали частою мішенню для російських безпілотників, ракет та керованих бомб. Зараз, за словами головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського, щонайменше 50 000 російських військових зібралися по інший бік кордону, хоча Україні поки що вдається їм перешкоджати.

«Ти живий!»

Суми розташовані на берегах річки Псел, і навіть зараз, попри регулярні напади, місцеві жителі заповнюють зелену набережну, коли погода тепла і сонячна. До війни вони стікалися на музичні фестивалі, де грали Бах та духові оркестри. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, то багато представників сумської влади втекли, а мешканці самостійно захищали місто.

«Ми дружні, але жорсткі. Ми не відступаємо», — сказав виконувач обов’язків мера Артем Кобзар.

За останній рік Суми стало магнітом для тих, хто живе у Великій Сумській області — селах на кордоні з Росією, де напади трапляються частіше. Видавчиня місцевої газети Наталія Калініченко родом з Білопілля, села у регіоні, розташованого менш ніж за 4 милі від кордону з РФ. Зараз вона працює неповний робочий день у Сумах, хоча газета, якою керує, ще доставляється тим, хто залишився у селі.

«У багатьох селах уздовж кордону часто немає електрики чи інтернету, тому друкований примірник газети часто є єдиним джерелом інформації для людей», – сказала вона.

Сумська область межує з Курською областю Росії, куди влітку 2024 року несподівано вторглись українські війська. Операція мала на меті відвернути увагу Росії та вивести російські війська з вразливих ділянок східного фронту. У той час, як російські війська повільно відбивали більшу частину Курської області, атаки на Суми почастішали.

Під час одного з нападів наприкінці січня 2025 року російські безпілотники вдарили по житловому комплексу вночі, вбивши дев’ятьох людей та поранивши 13 людей. Дим і пилюка наповнили повітря, коли приголомшені мешканці вибігли зі зруйнованого будинку, загорнувши своїх котів і собак у пальта та халати, телефонуючи своїм сусідам.

«Ви живі!» — з полегшенням закричала одна жінка у свій мобільний телефон.

Антон Свачко, народний депутат України від міста Суми, одразу ж поїхав на місце події, почувши новину.

«Нам потрібно більше протиповітряної оборони», — сказав він, протираючи очі та оглядаючи пошкодження.

Поруч із ним стояв виконувач обов’язків мера Кобзар, який втішав двох братів і сестер, які не могли знайти своїх родичі, будинок яких був зруйнований.

«Люди, будинки яких постраждали, перше, про що вони мене запитують: «Як швидко можна відбудувати мій будинок?» — сказав Кобзар.

63-річний митник Володимир Сільвановський похитав головою, дізнавшись, що його сусіди, подружжя за 60 років, загинули, розчавлені у власній квартирі. Коли він вибіг, то побачив, що вся їхня квартира обвалилася.

«Ми залишаємося, бо нам нікуди йти», – сказав він зламаним голосом.

На момент ракетного удару відбулася інавгурація президента США Дональда Трампа, і Валентина Таран, 65-річна пенсіонерка, яка жила у житловому комплексі, була сповнена надії. Вона розчарувалася у підході адміністрації Байдена до України, який вона описала як «допомогу лише, щоб вижити, але не набагато більше». Вона очікувала від Трампа більш рішучого підходу.

«Я просто хотіла б, щоб він міг зупинити цю війну, але я не упевнена, чи знає він як», – сумнівається Валентина.

Союзник повертається

Наступного ранку після ударів редакція «Цукру», місцевого онлайн-журналу, що спеціалізується на новинах громади, гуділа.

«Місто колись було основним виробником цукру. Це було давно, але нам подобається ця назва. «Цукор» намагається зосередитися на оптимістичних новинах. Ми хочемо заохотити людей пишатися нашим містом. Однак часті російські напади часто з’являються на першій шпальті. Ми тут, щоб кинути виклик російській пропаганді та постійній депресивній ситуації війни. Ми живемо у цьому місті, і ми хочемо, щоб люди знали його та знали одне одного», – розповідає Дмитро Тищенко, редактор видання «Цукор».

Усередині редакції «Цукру» походжала менеджер з комунікацій Анна Ольшанська. Удар вразив район, де вона виросла.

«Мої батьки живуть там, і з ними все гаразд, слава Богу. Це був дуже стресовий ранок», – згадує вона.

Ранок був стресовим і з іншої причини: адміністрація Трампа заморозила кошти Агентства США з міжнародного розвитку, зокрема ті, які допомагали підтримувати незалежні ЗМІ України. До того часу, за словами Тищенка, «Цукор» отримував 60% своїх коштів від USAID.

«Найбільше це б’є по малих ЗМІ, таких як ми. У нас немає часу турбуватися про це. Ми намагаємося бути оптимістами щодо виживання без цієї допомоги», – наголошує Тищенко.

Російські атаки по Сумах тривали, оскільки Україна раптово зіткнулася з ненадійними відносинами зі США, колись своїм найсильнішим союзником.

Адміністрація Трампа ліквідувала USAID, що завдало величезного удару по Україні, яка була головним реципієнтом допомоги станом на 2023 рік. Ці кошти підтримували українських фермерів, ветеранів та працівників технологічних сфер, а також допомагали країні відновлювати свою енергомережу, сильно пошкоджену російськими атаками.

Кривава неділя

13 квітня 2025 року, у Вербну неділю, 13-річний Кирило Ілляшенко їхав в автобусі по центру Сум зі своєю мамою Мариною до будинку його бабусі,.

Він тримав спортивну сумку на колінах, поки мама розмовляла телефоном з бабусею про недільний обід. Потім хлопчик почув дивний свистячий звук.

«Я відчув, як мене порізало розбите скло. Уламки скла також порізали обличчя моєї матері. Автобус наповнився чорним димом. Поруч впала російська балістична ракета. Люди в автобусі кричали водієві, щоб той відчинив двері. Але водій був мертвий. Я не міг знайти свою маму і боявся, що автобус вибухне. Єдиним виходом було розбите вікно. Я жбурнув свою спортивну сумку через вікно, а потім сам стрибнув крізь нього. На вулиці я побачив тіла. Я кинувся назад до автобуса та силою відчинив двері. Я витягнув пасажирів, які задихалися, включаючи свою маму», – згадує Кирило.

Надія Гринь, яка керує Сумською музичною консерваторією, почула, що будівля міської філармонії також постраждала. Вона знала, що її подруга Олена Когут, солістка філармонії на органі, прямувала туди на репетицію.

«Я почула перший вибух і одразу зателефонувала Олені. Вона не відповіла», – каже Надія.

Найкраща подруга Когут, Елла Михайлова, скрипалька, також кілька разів телефонувала їй, але не могла додзвонитися. Потім їй зателефонував ударник філармонії.

«Він розповів, що Олена зателефонувала йому після першого вибуху і сказала, що на вулиці лежить багато людей. Олена хотіла їм допомогти. Потім пролунав другий вибух, тож він побіг її шукати», – розповідає Елла Михайлова.

Друга балістична ракета влучила лише через кілька хвилин після першої. Він знайшов її на землі, не рухаючись. Працівники швидкої допомоги намагалися реанімувати її протягом години, але потім здалися.

Вона була серед 35 людей, які загинули у той день. Понад 100 людей отримали поранення.

Скорботна мати

Мати Когут, Наталія Цибулько, співачка із класичною освітою, яка також викладає у консерваторії, повернулася до занять, але відсутність доньки переслідує її.

«Коли вона була немовлям, я брала її на всі свої концерти. Коли вона виросла і закохалася у фортепіано, то акомпанувала мені, коли я співала. Я слухала, як вона співала італійські арії. Коли вона сіла грати на органі, то змусила його співати», – підкреслює Цибулько.

Вона витерла сльози та піднялася нагору, щоб зустрітися з Надією Гринь, директоркою консерваторії. У своєму кабінеті вона зварила горнятко кави, приправленої перцем, кардамоном та кількома краплями міцного словацького лікеру. Вона сіла поруч зі скорботною матір’ю та погладила її руку.

«Жах і жорстокість ми відчуваємо щодня. Ми кажемо одне одному: «Безпечного дня, безпечної ночі, тихої ночі». А потім ми ходимо на похорони», – підкреслює Гринь.

Родина та друзі Когут влаштували поминальний концерт на її честь 21 травня 2025 року у залі, освітленій свічками. Концерт розпочався з екрану розміром з білборд, на якому було показано відео Когут у чорній блискучій сукні у повний зріст, яка грала «Вогняні колісниці» Вангеліса. Потім відбувся виступ учнів Когут та філармонічного оркестру.

«Вона пролетіла своє коротке життя на крилах музики», – підсумувала Гринь.