Успішні військові операції Збройних сил України на окупованому півострові  систематично перетворили його з військово-морської цитаделі РФ на екзистенційний політичний ризик, який підриває фундаментальний наратив про відродження Російської імперії

Анексія Криму у 2014 році ознаменувала народження сучасного імперського проекту президента РФ Володимира Путіна, безкровної операції, яка перетворила автократа на архітектора російського відродження. Майже 10 років півострів служив наріжним каменем політичної легітимності Путіна, «непотоплюваним авіаносцем», який довів, що Москва може кинути виклик західному порядку та перемогти. Але до 2025 року це припущення стало найнебезпечнішою вразливістю Путіна. Про це йдеться в аналітичній публікації Хусанбоя Котібджонова, студента-політолога а дослідника кафедри політики Вілфа у Нью-Йоркському університеті на сторінках польського видання New Eastern Europe, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Півострів, який Путін називав своїм найбільшим політичним досягненням, тепер є найнебезпечнішою стратегічною та екзистенційною загрозою стабільності його режиму, яка виходить далеко за межі військових міркувань. Україна повинна визнати цей момент і скористатися своєю перевагою.

Військовий колапс у Криму

Перетворення Криму з російської цитаделі на стратегічну загрозу є одним із найдраматичніших військових поворотів у сучасній війні. Україна знищила або пошкодила 33% Чорноморського флоту РФ, що змусило його до липня 2024 року вивести всі основні військово-морські засоби зі Севастополя. Флот, який колись домінував у Чорному морі як в «озері» Росії, був зруйнований і переміщений до менш потужних портів, що значно обмежує його оперативні можливості.

Цей колапс виходить за межі військово-морських сил країни. Українські удари з використанням ракет ATACMS та Storm Shadow створили критичні прогалини у покритті російської протиповітряної оборони по всьому півострову. Знищення кількох систем С-400 та С-300 у Джанкої, Бельбеку та інших об’єктах змусило Росію зосередити решту засобів навколо Керченського мосту, залишивши інші райони відкритими. Британська розвідка підтверджує, що це фундаментально погіршило здатність Росії захищати кримський повітряний простір.

Перлиною вразливості Росії залишається сам Керченський міст. Підводний напад на Керченський міст у червні 2025 року, третій успішний удар за останні три роки, демонструє нездатність Росії захистити свій єдиний прямий шлях постачання до Криму. Незважаючи на масштабні оборонні інвестиції, операція України з використанням 1100-кілограмового тротилового еквівалента, спрямована проти підводних опорних стовпів, призвела до призупинення руху транспорту та підкреслила фундаментальну вразливість мосту.

Від активу до пасиву

Стратегічна математика повністю перевернулася. За оцінками, від 150 000 до 160 000 російських військовослужбовців залишаються на Кримському півострові переважно для оборони і це масово відволікає сили від активних бойових зон. Те, що задумувалося як база для південних операцій, перетворилося на оборонне зобов’язання, що виснажує ресурси та не дуже сприяє російським наступальним можливостям.

Цей поворот відображає схему українських інновацій, які переважають російські конвенційні переваги. Війна України за допомогою морських безпілотників революціонізувала бойові дії на Чорному морі, досягнувши того, що військові аналітики називають першою успішною кампанією з нейтралізації великого військово-морського флоту за допомогою асиметричної війни безпілотників.

Трон Путіна побудований на кримському піску

Політична трансформація Путіна почалася з анексії Криму. Рейтинг схвалення Путіна зріс із 63% до анексії до 86%-88% після анексії, створивши те, що аналітики називають «кримським консенсусом» – рідкісний момент національної єдності, який вийшов за рамки традиційних політичних розбіжностей. Дослідження Атлантичної ради визначає анексію Криму як, мабуть, найважливіший окремий елемент національного наративу сучасної Росії та найбільше досягнення за весь час правління Путіна.

Психологічний вплив був глибшим, ніж просто популярність. Згідно із соціологічними опитуваннями, 80% росіян погодилися, що анексія знову змусила їх відчути себе наддержавою вперше з часів розпаду Радянського Союзу. Ця операція стала символічним доказом того, що Росія може кинути виклик міжнародному порядку, очолюваному Заходом, і досягти успіху, підтверджуючи наратив Путіна про занепад Заходу та відродження Росії.

Вразливість міфу

Ця залежність від успіху Криму створює політичну вразливість. Путін особисто приписав собі заслугу за «блискучу» безкровну операцію, зробивши успіх Криму екзистенційно пов’язаним зі своїм лідерством. Аналіз Фонду Карнегі показує, що Путін встановив новий суспільний договір після Криму: в обмін на абсолютну політичну підтримку держава надавала мізерні соціальні послуги, підкріплені відновленим відчуттям приналежності до великої держави. Оскільки Крим є основою імперського наративу Путіна та доказом його іміджу стратегічного генія, українські успіхи там завдають непропорційної шкоди легітимності режиму.

Систематично, а не символічно

Кампанія України 2024-25 років являє собою методичну стратегічну деградацію, а не окремі символічні удари. Ракети ATACMS з дальністю 300 кілометрів дозволили завдати ударів по раніше безпечних цілях, включаючи руйнівний напад на авіабазу Бельбек у травні 2024 року, який знищив два винищувачі МіГ-31 та пошкодив паливну інфраструктуру. Ракети Storm Shadow вразили важливі цілі, включаючи центри військово-морського зв’язку та радіолокаційні установки, систематично руйнуючи російські можливості командування та управління.

Ефективність кампанії полягає у націлюванні на взаємопов’язану інфраструктуру для створення каскадних збоїв. Українські війська націлилися на понад десяток великих військових об’єктів, досягнувши того, що аналітики RUSI називають «стратегічними успіхами, які можуть сформувати кінцевий результат війни». Такий підхід змушує Росію займати дедалі дорожчі та реактивні оборонні позиції, демонструючи, що українські можливості продовжують зростати.

Психологічна війна та виснаження морального духу

Кожен успішний удар має психологічний вплив, який виходить далеко за рамки фізичної шкоди. Експерт Міжнародної кризової групи Олег Ігнатов зазначив, що українські атаки завдали «найгіршої поразки для Путіна у 2025 році з точки зору військової шкоди та впливу на громадський моральний дух». Кожен успішний удар підриває наратив про непереможність Росії, який лежить в основі політичної влади Путіна.

Революція у військово-морській війні є прикладом цієї динаміки. Використання Україною військово-морських безпілотників не лише потопило російські кораблі, але й фундаментально поставило під сумнів уявлення про проекцію військово-морської сили. Це більше, ніж просто тактичні інновації, а демонстрація того, що технологічна креативність може подолати звичайні військові переваги, вселяючи довіру у можливості України.

Масштабні інвестиції, але мінімальна окупність

Економічна математика окупації Криму виявляє величезний стратегічний прорахунок. Крим є величезним економічним тягарем для Росії, вимагаючи понад 20 мільярдів доларів США інвестицій за останнє десятиліття, водночас виробляючи менше 1% російського ВВП. Цей дисбаланс витрат і вигод погіршився, оскільки українські атаки збільшують оборонні потреби.

Росія щорічно витрачає приблизно 7 мільярдів доларів США або більше на кримські субсидії, інфраструктуру та військову оборону, що значно перевищує економічний внесок півострова. Регіон отримує від 65% до 70% свого бюджету з федеральних трансфертів Росії, що робить його найбільш субсидованою російською територією.

Ілюзорні енергетичні активи та нестійкий туризм

Навіть нібито енергетичне багатство Криму виявляється значною мірою ілюзорним. Хоча Росія привласнила морські запаси газу та нафти України вартістю від 800 мільйонів до 1,2 мільярда доларів США з потенційними нерозкритими запасами вартістю у 7 мільярдів доларів США, ці ресурси залишаються значною мірою нерозвиненими через санкції та проблеми безпеки. Стратегічна енергетична цінність полягає, насамперед, у позбавленні України енергетичної незалежності, а не в отриманні значних доходів від Росії.

Туристичний сектор у Криму, незважаючи на зростання, залишається принципово вразливим. Незважаючи на 25-відсоткове зростання у 2024 році, коли попит на туризм досяг 3,3 мільйона відвідувачів, галузь залишається крихкою та залежною від доступу до мостів (62,1% туристів). Кожен український напад на транспортну інфраструктуру безпосередньо впливає на цивільну економічну діяльність. Це створює замкнене коло, де військова необхідність підриває економічну життєздатність.

Чому зараз: стратегічне вікно для рішучих дій

Поточні умови надають безпрецедентну можливість для рішучих дій України. Сергій Кузан з Атлантичної ради оцінює, що «з огляду на відступ Чорноморського флоту РФ, порушення логістичних зв’язків та виснаження засобів протиповітряної оборони, вплив Кремля на Крим вже здається значно слабшим, ніж був на початку повномасштабного вторгнення РФ». Сприятливі обставини, які дозволили Росії провести операцію у 2014 році, більше не застосовуються до поточних оборонних потреб.

Українські можливості продовжують розширюватися, тоді як російська оборона деградує. Інтеграція західних систем озброєння з українськими інноваціями створила тактичну перевагу, яка з часом посилюється. Кожен успішний удар не лише знищує конкретні цілі, але й змушує Росію розпорошувати оборонні ресурси, що залишилися.

Зменшення можливостей Путіна

Путін стикається з дедалі складнішим вибором, оскільки тиск з боку України посилюється. Важливо, що він послідовно обрав відступ замість ескалації, втрачаючи контроль, включаючи виведення Чорноморського флоту, а не ризик ядерної конфронтації, незважаючи на символічне значення Криму. Це свідчить про те, що інстинкти виживання режиму можуть зрештою переважити територіальні зобов’язання.

Стійкий успіх України у Криму може змусити Путіна зробити дедалі складніший вибір між дорогою військовою ескалацією для захисту півострова та політично згубним стратегічним відступом. Історичні закономірності свідчать про те, що інстинкти виживання режиму можуть зрештою взяти гору над територіальними зобов’язаннями. Оцінки часових рамок різняться, але експерти загалом погоджуються, що постійний тиск з боку України у поєднанні з економічними обмеженнями та військовими невдачами може створити умови для значної нестабільності режиму протягом 2-5 років, якщо поточні тенденції збережуться.

Крим – це доміно, яке скидає режим

Крим перетворився з найбільшого політичного досягнення Путіна на його найнебезпечнішу стратегічну вразливість. Українські військові операції на окупованому півострові  систематично перетворили його з військово-морської цитаделі Росії на незахисну перешкоду, яка виснажує ресурси, водночас забезпечуючи зменшену військову цінність. Символічне значення, яке спочатку зміцнювало режим Путіна, тепер створює екзистенційний політичний ризик, оскільки кожен успіх України підриває фундаментальний наратив про російське імперське відродження.

Поєднання військової деградації, економічного тягаря та політичної вразливості свідчить про те, що постійний тиск України на Крим становить унікальну загрозу для правління Путіна. На відміну від інших територіальних суперечок, контроль над Кримом став настільки важливим для легітимності режиму, що його втрата може призвести до величезної політичної нестабільності у РФ.