Навіть у невеликих концентраціях ці речовини можуть негативно впливати на різні системи людського організму; наприклад, спричиняти рак, ендокринні порушення, проблеми з легенями та нирками

На південному краю найбільшого річкового острова Європи земля обривається у величезний та несподіваний краєвид. З високого скелястого виступу на острові Хортиця відкривається вид на море молодих верб, що хитаються, та дзеркальні лагуни. Деякі дерева вже мають багато метрів заввишки, але це молодий ліс. Ще кілька років тому він був під водою. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Це Великий Луг. Це давня, міфічна місцевість, вплетена в український фольклор. Уявіть собі усіх цих козаків, які стрибають по долинах з лісами, такими густими, що сонце ледве пронизує їх», – розповідає Валерій Бабко, вчитель історії на пенсії та ветеран армії, стоячи на колишньому березі водосховища у селі Малокатеринівка.

Цей історичний ландшафт зник у 1956 році, коли Радянський Союз завершив будівництво Каховської греблі та гідроелектростанції і затопив увесь регіон. Те, що колись було екологічною та культурною колискою, стало водосховищем, а його багаті живі системи були поховані під водою.

Потім, у 2023 році, цю воду було використано як зброю: було підірвано Новокаховську греблю на річці Дніпро, яка перебувала під контролем російських військ. Це призвело до величезного, руйнівного потоку води та осаду вниз за течією, знищивши села та вбивши невідому кількість людей; дані про кількість загиблих коливаються від кількох десятків до сотень. До 1 мільйона людей втратили доступ до питної води. Через два роки після катастрофи майбутнє водосховища досі висить на волосині. Вчені кажуть, що це є одночасно «поверненням до життя» для екосистеми та диких істот, які її населяють, а також непередбачуваною, потенційно токсичною «бомбою уповільненої дії».

Спонтанна регенерація

Відразу після бомбардування Каховське водосховище нагадувало пустелю із висихаючого бруду та потрісканого мулу. Тепер рослини ростуть так густо, що доводиться прорізати рослинність, яка покриває земляний вал, перш ніж басейн повністю стане видимим.

Суха колишня берегова лінія всіяна лушпинням та мушлями водних організмів, які колись тут жили. За нею, до горизонту, у напрямку окупованої Запорізької атомної електростанції, простягається величезне море молодих дерев. Його розміри важко осягнути: площа поверхні водосховища становила 2155 кв. км – більше, ніж Нью-Йорк та його п’ять районів.

Останній звіт Української робочої групи з питань наслідків війни та екологічних наслідків (UWEC) підтверджує те, що супутникові знімки, екологи та польові дослідники почали спостерігати протягом останніх двох років: екосистема нижньої течії Дніпра не лише відновлюється, але й розвивається. Осушене водосховище тепер є домівкою для густих заростей верби і тополі, а також величезних водно-болотних угідь; осетри, що знаходяться під загрозою зникнення, повернулися до водних шляхів; дикі кабани та ссавці – до лісів; і є ознаки спонтанного відновлення на величезній ділянці заплави.

«Ми спостерігаємо появу масивної природної заплавної лісової системи. Це не керований проект. Це сама земля, яка повертається до життя», – зазначає Олексій Василюк, співавтор звіту про водосховище за 2025 рік для UWEC та голова Української групи охорони природи.

Це повернення стає дедалі помітнішим для екологів.

«Місцева фауна повертається на ділянку річки, звільнену від дамби та водосховища. Окрім швидкого розширення місцевої рослинності, проросло до 40 мільярдів насінин дерев, що може призвести до утворення найбільшого заплавного лісу у степовій зоні України», – підтверджується у звіті.

За словами Євгена Симонова, міжнародного координатора організації «Річки без кордонів», те, що відбувається у Великому Лузі, – це не просто локальне відновлення водно-болотних угідь, а рідкісне та спонтанне відновлення величезної річкової екосистеми, наслідки якого сягають далеко за межі України.

«До будівництва греблі у заплаві Дніпра існували величезні дубові ліси та багато типів водно-болотних угідь на тисячах квадратних кілометрів, створюючи мозаїку багатих на біорізноманіття середовищ існування для сотень видів птахів та гігантських риб, таких як український осетер, який раніше приходив сюди на нерест», – підкреслює Симонов.

Великий Луг, за його словами, також є можливістю для України, яка прагне залучити глобальні кошти для післявоєнного відновлення та вступу до ЄС.

«Відновлення природних прісноводних екосистем вздовж 250-кілометрової ділянки нижньої течії Дніпра може стати найбільшим проектом такого роду в Європі та має потенціал стати вирішальним внеском України у виконання зобов’язань ЄС щодо відновлення річок до їхнього природного стану до 2030 року», – стверджує Симонов.

Однак, як наголошують вчені, це відновлення не гарантоване. Значна частина колишнього водосховища залишається недоступною через активні обстріли та заміновану місцевість. Комплексний біологічний моніторинг є складним. Важкі метали та хімічне забруднення викликають дедалі більше занепокоєння у дослідників. А майбутнє цієї території залишається політично невизначеним.

«Токсична бомба уповільненої дії»

Хоча ліс на місці водосховища виглядає як оазис, що виник за відсутності людей, на ньому ще помітні залишки людської діяльності. З часом береги водосховища розмивалися. Їхні дрібні частинки пилюки осідали товстим шаром на дні басейну. Водночас у воду потрапляли забруднюючі речовини, зокрема важкі метали з промислових підприємств вздовж і вище за течією водосховища.

«Усі ці забруднюючі речовини поглиналися цими дрібними частинками, які осідали на дні. Осад діяв, як величезна губка, що накопичилася на дні цього водосховища. Ми оцінюємо, що це було близько 1,5 кубічних км забруднених осадів», – каже Олександра Шумілова, еколог прісної води.

Коли греблю осушили, вона спустила величезну кількість забруднених, потенційно токсичних відходів у ширшу територію. Її важкі метали могли легко забруднювати джерела води, ґрунт та поглинатися рослинами.

«Навіть у невеликих концентраціях вони можуть негативно впливати на різні системи людського організму; наприклад, спричиняти рак, ендокринні порушення, проблеми з легенями та нирками», — наполягає Шумілова.

Вона порівнює їхній вплив з радіацією: коли ці токсини рухаються харчовим ланцюгом, то можуть концентруватися, спричиняючи особливі проблеми для великих тварин та м’ясоїдів.

«Стосовно того, як ці забруднювачі передаються всередині харчового ланцюга, невідомо. Наразі це неможливо дослідити, оскільки вхід у цю зону небезпечний. Систематичних досліджень немає», — повідомляє Шумілова.

У звіті 2025 року, написаному у співавторстві зі Шуміловою та опублікованому у науковому журналі Science, було зроблено висновок, що забруднювачі є «токсичною бомбою уповільненої дії», і попереджено про значні проблеми для харчових ланцюгів тварин та людського населення, яке проживає в цьому районі.

Але, як і в інших середовищах, таких як місце Чорнобильської ядерної катастрофи, забруднення та природне відновлення можуть відбуватися пліч-о-пліч. У тій самій статті вчені дійшли висновку, що протягом п’яти років 80% функцій екосистеми, втрачених через існування дамби, будуть відновлені, а біорізноманіття заплави значно відновиться протягом двох років.

Рідкісна можливість

У звіті UWEC цей момент розглядається як стратегічний поворотний момент для екологічної та культурної політики України. Якщо залишити цю ділянку на самовідродження, вона може стати однією з найбільших суцільних прісноводних екосистем Європи, яка за екологічним значенням конкуруватиме навіть з дельтою Дунаю. Але ліс, що зароджується, у Каховці може зникнути так само швидко, як і виник.

«Якщо гребля гідроелектростанції буде відбудована, цей молодий ліс і все життя, яке він зараз підтримує, знову будуть втрачено» — попереджає Василюк.

Державна енергетична компанія «Укргідроенерго» вже заявила про свій намір реконструювати Каховську гідроелектростанцію. Для деяких чиновників це означає повернення до «нормальності»: відновлення промислової продуктивності, енергетичної безпеки та геополітичного контролю.

«Відбудова греблі у тому вигляді, в якому вона була, не буде відновленням, — це буде екоцид. Це знищить молодий, спонтанний ліс, перш ніж ми навіть матимемо можливість його зрозуміти», – застерігає Василюк.

Це рішення має значення за межами України. Приблизно 80% території, що постраждала від обвалу водосховища, знаходиться у межах національних та міжнародно охоронних зон, багато з яких є частиною Смарагдової мережі Європи, що ставить долю Великого Лугу у рамки широкого континентального мандату щодо охорони екологічної та культурної спадщини.

З точки зору клімату, новостворена екосистема пропонує значний потенціал для захоплення та зберігання вуглецю, підсумовується у звіті UWEC за 2025 рік.

«Це можливість, яку ми не можемо дозволити собі втратити. Якщо Україна вирішить захистити Великий Луг, вона не просто врятує ландшафт, а вирішить повірити у власне майбутнє», – наголошує Симонов.

Василюк додає: «На кону наш біокультурний суверенітет, а це означає нашу природу, нашу ідентичність, нашу незалежність і символ тієї нації, якою ми хочемо стати».

На нижній течії Дніпра співачки гніздяться в очереті, де колись вода плескалася об бетон, а осетри нерестяться на мілководді, яке вони не відвідували 70 років. Нове водно-болотне угіддя відлунює давнім ритмом.

«Що станеться з цією територією? Ми не можемо зараз передбачити з повною впевненістю, але це правда, що вона дуже швидко відновлюється. З людської точки зору це, звичайно, була катастрофа для людей, які там живуть. Але з наукової точки зору, це дуже рідкісна подія: як екосистему [можна] відновити. Це великий природний експеримент. І він досі триває», — підсумовує Шумілова.