Керівник Офісу президента України розробляє мирні плани, керує закулісною дипломатією, особисто підбирає урядовців, а також домовляється про обмін полоненими з Росією та повернення викрадених дітей. Прем’єр-міністр та вище військове керівництво України часто підкоряються йому, а європейські уряди координують з ним військову та фінансову допомогу

Спекотного ранку 1 грудня 2023 року, Міжнародний аеропорт «Бориспіль» прокинувся від тривалої воєнної сплячки. Термінал D, колись центр для відпочивальників та ділових мандрівників, мовчав з моменту перших російських ракетних атак на Україну. Але коли сніг вкрив порожню злітну смугу та покрив іржаві пастки для танків, що охороняли його периметр, колона чорних позашляховиків, на яких перебувало близько 80 іноземних послів, міністрів уряду та керівників міжнародних гуманітарних організацій, прослизнула крізь барикади. Про це йдеться в аналітичній статті Financial Times, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Усередині терміналу шипіли еспресо-машини, а кіоски були переповнені свіжою випічкою. Табло відправлення оживало з назвами місць, з якими Україна прагнула знову налагодити з’єднання: Берлін, Лондон, Нью-Йорк, Тель-Авів. Стюардеси у формі видавали гостям блискучі підроблені посадкові талони на багатообіцяючий пункт призначення: саміт Формули миру. Послання було чітким. Це був не просто саміт, це була заява про те, що найкривавіший збройний конфлікт на європейському континенті з часів Другої світової війни не закінчиться в окопах Донбасу чи за столами переговорів, де іноземні лідери ділили країну. Майбутнє України плануватиметься у Києві.

Учасники розташувалися за гігантським круглим столом, зібраним у центрі терміналу. Серед них була українська лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук, кілька міністрів уряду та заступників керівника президентського офісу. Були посли в США, Франції та Італії. Річард Бренсон з’явився через відеозв’язок зі свого австралійського люкса для відпочинку, його голос майже заглушив шум водоспаду. Після вступних привітань було довге очікування. 20 хвилин. 30 хвилин. Минуло майже 40 хвилин, коли всі погляди звернулися до головного входу. Багато хто очікував, що президент України Володимир Зеленський увійде з тією ж воєнною помпезністю, якою він прославився. Натомість увійшла більш впливова постать, яка керувала всіма подіями цього дня. Андрій Єрмак, колишній кінопродюсер, а нині керівник Офісу Президента України, який був не просто ведучим амбітного заходу. Кожна сцена, символ і рядок формули миру носили його відбиток. З цього замерзлого форпосту Єрмак намагався знову спрямувати країну вперед.

Світ знає Зеленського як коміка, який став президентом воєнного часу та однією з найвідоміших політичних фігур ХХІ століття, на кшталт Вінстона Черчилля. Він лідер, який стояв на своєму у Києві, коли російські війська штурмували кордон, а вбивці полювали на нього. Два слова з його відомого відеозвернення у першу ніч вторгнення РФ, знятого зухвало у темряві біля президентського комплексу, стали національним гаслом: «My tut» («Ми тут»). Кремезний чоловік, який стоїть біля лівого плеча Зеленського на цьому відео, не є загальновідомим, хоча з’являється на незліченних зображеннях, майже завжди на відстані витягнутої руки від президента. На фотографії, зробленій на мирному саміті у Швейцарії у червні 2024 року, він стоїть попереду та посередині, височіючи над десятками світових лідерів, присутніх на ньому, і майже затьмарюючи віце-президентку США Камалу Гарріс, яка піднімає голову, щоб її було видно. («Я не знаю, як, чорт забирай, він це зробив і як ми допустили це», – сказав один американський чиновник про фото.) Але серед українців, іноземних лідерів та дипломатів він має величезний та суперечливий вплив.

Андрій Єрмак не є президентом України. Але він часто поводиться як президент. Як керівник Офісу Президента України — його офіційна посада — 53-річний Єрмак розробляє мирні плани, керує закулісною дипломатією та особисто підбирає урядовців. Прем’єр-міністр та вище військове керівництво часто підкоряються йому. Коли справа доходить до важливих переговорів — обміну полоненими з РФ; повернення викрадених українських дітей; угод про продовження потоку зерна через Чорне море — Єрмак керує всім. Європейські уряди координують з ним військову та фінансову допомогу.

У позолочених залах президентського комплексу у Києві Єрмак керує згуртованою командою із приблизно 20 особисто відібраних, відданих радників, які мають доступ до брифінгів з національної безпеки та зустрічей з главами держав. Разом ця група керує країною. Роль Єрмака описували безліч разів — від правої руки Зеленського до фактичного віце-президента України. Але його союзники та критики погоджуються, що в Україні майже нічого не відбувається без його відома та схвалення. Ніхто не потрапляє до президента, не пройшовши через нього. Для таких відданих прихильників, як Андрій Сибіга, колишній заступник Єрмака, який з вересня 2024 року обіймає посаду міністра закордонних справ України, Єрмак — «чудовий менеджер. Особливо у кризових ситуаціях». Андерс Фог Расмуссен, колишній прем’єр-міністр Данії та колишній генеральний секретар НАТО, який написав супровідний текст до опису Єрмака у списку 100 найвпливовіших людей 2024 року у журналі Time, сказав, що він на власні очі бачив здатність Єрмака «забезпечувати роботу уряду… під час роботи над гарантіями безпеки для України», що призвело до «мережі двосторонніх угод із союзниками».

Але багато спостерігачів, зокрема й близькі до нього люди, поставили під сумнів його судження. Саме Єрмак, всупереч порадам американських та українських чиновників, наполягав на зустрічі із Дональдом Трампом в Овальному кабінеті у лютому 2025 року, оскільки Київ прагнув підтримки Америки та угоди щодо корисних копалин. Фіаско, яке відбулося після цього, мало не перевернуло відносини між двома країнами та було сприйнято як свідчення надмірної самовпевненості Єрмака.

«Його проблема — мікроменеджмент. Він намагається бути скрізь і робити все», — зазначив Олександр Роднянський, український телеведучий і старий друг Єрмака.

Єрмак став уособленням дебатів, що вирували у країні, з приводу того, чи можуть централізовані повноваження, які нав’язані адміністрацією воєнного часу, паралізувати демократичне майбутнє України після закінчення війни. Для багатьох українців він є символом старого порядку, який вони відчайдушно хочуть залишити позаду. Для недоброзичливців Єрмак — це необраний цар, який накопичує безмежну владу, підриваючи демократичну систему стримувань і противаг, яку Київ запровадив з часів Євромайдану 2014 року. Він складає списки внутрішньополітичних ворогів для Ради національної безпеки і оборони України, щоб накласти санкції. Його звинувачують у маніпулюванні судовими розслідуваннями з метою дискредитації своїх суперників та затягуванні антикорупційних розслідувань. Кажуть, що він організовує таємні операції, поширюючи витоки та чутки через анонімні канали у Telegram.

«Його мета — централізувати усе у пострадянському стилі правління, який нагадує автократію», — сказала одна людина, яка тісно співпрацювала з Єрмаком в Офісі президента.

Нещодавно одну із близьких союзниць Єрмака, Юлію Свириденко, було призначено новим прем’єр-міністром України — крок, який масово висвітлювався як свідчення його зростаючого впливу на Зеленського. Західний посол прямолінійно охарактеризував роль Єрмака: «Він президент, прем’єр-міністр, міністр закордонних справ… усі міністри разом узяті». Один український міністр попередив мене, що мало хто в уряді наважиться говорити про Єрмака офіційно — прогноз, який виявився правдивим. «Майбутнє та доля кожного, — сказав він, — визначаються Андрієм Єрмаком». Союзники Єрмака стверджують, що він не «сірий кардинал», який ховається та формує політику у тіні, а щось нове у пострадянському політичному світі України: «зелений кардинал», який командує приватними та публічними сценами у своїй оливковій бойовій формі. Однак він не пройшов шлях через політику чи військову службу. Він не був частиною оточення друзів дитинства Зеленського чи колегою по його комедійній трупі «Квартал 95».

Єрмак, який народився у радянському Києві у 1971 році, користувався багатьма привілеями інтелігенції середнього класу СРСР. Його батько, Борис, працював на відомому оборонному заводі «Артем», перш ніж стати високопоставленим дипломатом у посольстві СРСР в Афганістані під час радянсько-афганської війни. Це призначення призвело до припущень, що його роль була пов’язана з радянськими службами безпеки. У молодості Єрмак мріяв стати пілотом реактивного винищувача. Але зрештою вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив зі ступенем магістра міжнародного права. У той час як багато його однокласників поїхали навчатися на Захід і приєдналися до провідних європейських юридичних компаній, Єрмак залишився у Києві та відкрив власну практику, зосередившись на праві інтелектуальної власності.

«Він мені подобався, адже був схожий на невелику кількість хлопців у Києві того часу. Він розмовляв іноземними мовами», – зауважує Роднянський.

Саме коли Єрмак звернувся за юридичними послугами до телеканалу «Інтер» у 2011 році, то зустрів молодого Володимира Зеленського, який уже був національною зіркою та генеральним продюсером каналу. Їхня перша розмова тривала недовго, але вони одразу знайшли спільну мову.

«Я зрозумів, що він дуже розумна та інтелігентна людина. Мені подобалося, як він говорив про свою дружину, своїх дітей», – згадував Єрмак.

Невдовзі після цього він перейшов у розважальний бізнес: заснував медіагрупу та продюсував кілька фільмів категорії B, які отримали схвальні відгуки, зокрема боксерську драму 2017 року «Правила бою».

На початку 2019 року він зробив крок у політику, приєднавшись до президентської кампанії Зеленського. Коли Зеленський переміг на виборах, він призначив Єрмака своїм головним помічником з міжнародних справ. Навіть ті, хто був близький до нового президента, були здивовані. Команда Зеленського складалася здебільшого із друзів, яких він знав ще зі шкільних років у суворому промисловому місті Кривий Ріг. Але разом вони почали працювати над виконанням деяких найамбітніших обіцянок Зеленського, включаючи припинення війни, яка тривала на сході України з моменту анексії Криму у 2014 році та вторгнення у Донецьку та Луганську області.

Тоді Єрмак став головною контактною особою між Києвом та оточенням президента США Дональда Трампа, оскільки американські чиновники тиснули на Україну, щоб вона розпочала розслідування ймовірної корупції з боку суперника Трампа, демократа Джо Байдена, та його сина Хантера. Виступаючи за зв’язок з особистим адвокатом Трампа, Руді Джуліані, Єрмак обговорив можливу заяву про співпрацю — умову для зустрічі у Білому домі та виділення 400 мільйонів доларів військової допомоги США. Переговори призвели до сумнозвісного заклику Трампа «зробіть нам послугу». Дехто у Києві звинувачував Єрмака у втягуванні України у скандал, але Зеленський віддав належне йому за те, що захистив його від негативних наслідків. Цей епізод ознаменував початок еволюції Єрмака до головного помічника президента.

Найбільшим успіхом Єрмака влітку 2019 року стали переговори з Москвою щодо обміну полоненими, що забезпечило повернення відомого режисера Олега Сенцова та ще 34 осіб. Єрмак прилетів до Москви, щоб особисто забрати полонених — мить, про яку він пізніше згадував із сумішшю гордості та образи.

«Жодного мого фото», — підкреслив Єрмак.

Він помилявся. Одне зображення з’явилося на його власній сторінці у Facebook, де він нависає над плечем Зеленського. У кадрі немає жодного зі звільнених українців.

«Не думаю, що я якийсь герой. Я просто роблю те, що маю робити», – зазначає Єрмак.

На початку 2020 року Зеленський звільнив керівника свого офісу та призначив на його місце Єрмака. Зв’язок між Зеленським та Єрмаком по-справжньому сформувався у розпал війни. З 24 лютого 2022 року, коли війська Путіна перетнули кордон України, вони нерозлучні. Вони живуть і працюють у президентському комплексі, бароковому козацькому будинку, де розміщувався Центральний комітет Комуністичної партії України до здобуття незалежності від Радянського Союзу у 1991 році. Будівля з її розкішними кришталевими люстрами, паркетними підлогами та зеленими мармуровими колонами є дивним фоном для мішків із піском, які зараз складені перед її укріпленими вікнами та вздовж коридорів. Офіс Єрмака розташований на два поверхи нижче офісу Зеленського.

Там він працює за розлогим столом, оточений подарунками від іноземних високопосадовців та українських солдатів, зокрема керамічним черепом, намальованою картиною зі зображенням Кремля у вогні. Єрмак, який неодружений і не має дітей, повністю присвятив себе роботі. Він майже не користується старою квартирою і рідко відвідує батьків, які залишаються у Києві.

«Він може працювати 24 години поспіль, без перебільшення. Це не просто його амбіції. Це його операційна система. Він найближчий соратник президента», – наголошує Сибіга.

Вони сплять поруч один з одним у бункері будівлі, що захищена від російських авіаударів, які посилилися з весни 2025 року. Там, після довгого робочого дня, вони можуть розслабитися, граючи у настільний теніс або дивлячись класичні фільми, які так добре знають, що можуть продекламувати рядки. Більшість ранків починаються з тренування, коли Зеленський та Єрмак вдвох пліч-о-пліч займаються у тренажерному залі.

«Він любить виглядати гарним чоловіком», — зауважує Роднянський.

На початку вторгнення РФ, Єрмак і Зеленський тримали під рукою штурмові гвинтівки на випадок, якщо російські війська прорвуться до території Офісу президента. Як згадував один помічник, гвинтівки були там або для того, щоб пробитися на волю, або для того, щоб забезпечити гідний кінець, а не бути захопленими.

«Я не боявся. Я думав про цей момент… але я не хвилювався за себе. Я боявся за свою родину та український народ», – стверджує Єрмак.

Коли представники Кремля зателефонували до Києва на початку повномасштабного вторгнення, аби змусити їх визнати поразку, задзвонив телефон Єрмака. На лінії був заступник керівника апарату Путіна Дмитро Козак. Він сказав Єрмаку переконати Зеленського капітулювати або бути готовим зіткнутися з усією міццю російської армії.

«Ідіть ви до біса!» — відповів Єрмак, поклавши слухавку.

За словами двох українських чиновників, причетних до військового планування, Єрмак у певних ситуаціях мав «повний вплив» на операції на полі бою. Одним із найяскравіших прикладів, за їхніми словами, був його вплив на битву під Бахмутом, який зведений як фортеця-поселення у 1571 році, коли цар Іван Грозний наказав обороняти південний кордон Росії. До кінця 2022 року місто знову опинилось в оточенні, коли російські війська наблизилися. Багато командирів ЗСУ закликали до стратегічного відступу, але Єрмак прагнув, аби Бахмут став символом незламного опору України. Зеленський також хотів великої перемоги на полі бою, щоб підняти національний моральний дух. Бахмут не впаде; він не міг упасти. Але Бахмут вже був пеклом після семи місяців запеклих боїв. Російські наземні штурми були невпинними — навіть загартовані американські генерали були вражені жорстокістю бою та приголомшливими втратами Москви. І все ж вони продовжували наступати. У розпал битви, 20 грудня 2022 року, Зеленський разом з Єрмаком здійснив таємний та ризикований візит на передову у Бахмут. Наступного дня Зеленський вилетів до США та продемонстрував у Конгресі подертий український прапор, який був підписаний військовими у Бахмуті.

Спікер Палати представників Ненсі Пелосі підняла його над трибуною під овації стоячи. Україна мала свій Аламо. За лаштунками західні чиновники були стривожені втратами. Українські командири скаржилися, що ресурси витрачаються даремно заради малої тактичної віддачі. Критики зазначили, що рішення не відступати з Бахмуту було ухвалено в оточенні президента, а не військовими.

«Політичний маневр, який замаскований під героїзм», – так описав це один командир у бою.

Зрештою, Бахмутська фортеця впала. Ці втрати підірвали контрнаступ України 2023 року, який також закінчився невдачею.

«Було помилкою так довго залишатися у Бахмуті», – зазначив український чиновник, пов’язаний з військовим плануванням.

За його словами, на той час командувач сухопутних військ України отримав відповідний наказ з Офісу президента.

Зі зростом у 190 см та міцною статурою Єрмак виглядає вражаюче, але не грубо. Його руки доглянуті, а м’яке овальне обличчя обрамляє ретельно доглянута щетина. На лівому зап’ясті висять шкіряні та дерев’яні браслети.

«Вони свого роду талісман», – пояснює він.

Публічно Єрмак говорить розміреним, майже монотонним голосом, трохи вищим, ніж можна було б очікувати від людини його рівня. Він говорить так довго, що сенс його слів часто губиться.  

«Єрмак іноді буває жорстоким», – визнав Сибіга. На запитання про приклади він лише хитро посміхнувся: «Будь ласка, запитайте інших чиновників». Але більшість з них відмовилася говорити. «Самогубство кар’єри», – сказав один. «Ні, вибачте», – відповів інший. «Я хотів би зберегти свою роботу», – зазначив третій. Один близький радник описав Єрмака як «жорсткого, але ефективного». Інший визнав, що він був «безжальний» та «хитрий».

Зеленський люто захищав Єрмака, заявивши у 2024 році, що він був «одним із найсильніших менеджерів» у його команді.

«Я поважаю його за результати, він робить те, що я йому кажу», – заявив президент України.

Єрмак визнав, що може бути жорстким до своїх співробітників, але відмахнувся від скарг на те, що є надмірно наполегливим.

«Неможливо не бути жорстким і досягати результатів, розумієте? Більшого критика для мене, ніж я сам, не існує. Я менеджер президента. Він не просто лідер України сьогодні — я вважаю, що він лідер вільного світу. Моя робота — зробити його максимально ефективним. Мета — виграти цю війну, повернути наші території, повернути наших людей, отримати компенсацію та відбудувати нашу країну. Це моя мета. Я — людина, яка досягає результатів. Для мене краще відчувати, що я справді виконав дуже важливу роботу…», – підкреслює Єрмак.

У дипломатичних колах Єрмак часто стає суб’єктом перешіптувань. Дехто насміхається з його схильності згадувати імена відомих акторів, таких як Шон Пенн та Джессіка Честейн, публікуючи побажання з днем народження у соціальних мережах. Але саме завдяки своїм контактам зі знаменитостями Єрмак мобілізував велику групу відомих імен, щоб вони виступили «послами» на підтримку України, акумулюючи гроші на гуманітарні зусилля та безпілотники для військових на передовій. Мабуть, найрепетированіша репліка стосується розміру його его.

«Планетарний», – так описав Єрмака один західний посол, який роками безпосередньо спілкувався з ним. «Галактичний – краще слово для цього», – заперечив інший посол. Зарозумілість Єрмака призвела до зіткнень із кількома західними посланцями, скерованими до Києва, серед яких була колишня посол США Бріджит Брінк, яка пішла у відставку з посади у квітні 2025 року на знак протесту проти політики Трампа щодо України. Помічники Єрмака звинуватили Брінк у тому, що вона не підготувала Зеленського до суперечливої зустрічі з міністром фінансів США Скоттом Бессентом у Києві у лютому 2025 року. Бессент привіз із собою документ, який мав підписати український лідер: першу версію запропонованої Вашингтоном угоди щодо корисних копалин. У ній вимагалося 50% прав України на рідкісні та критично важливі корисні копалини в обмін на 500 мільярдів доларів – суму військової допомоги. Бессент тиснув на Зеленського, щоб той підписав угоду.

Зеленський не вважав документ у його першій версії справедливим, оскільки «він містив положення, що суперечать конституції та законам України». Помічники Єрмака заявили, що посольство США за часів Брінк працює проти Офісу президента України, занадто інтенсивно зосереджуючись на питанні корупції в Україні — та численних перестановках в уряді, які консолідували більше влади в руках Єрмака — і недостатньо на забезпеченні більшої військової допомоги. Люди, близькі до Брінк, не погоджувалися з цим, кажучи, що ніхто у Києві не боровся сильніше, ніж вона, аби забезпечити допомогу США для своєї оборони.

Відносини України з другою адміністрацією Трампа є складними. За часів президента Байдена колишній чиновник США сказав: «Керівною політикою була підтримка України, і все інше — включаючи управління Єрмаком — було приведено до відповідності цьому пріоритету». Але табір Трампа працює не таким чином. Україна значною мірою покладається на військову та фінансову допомогу США з початку війни з Росією. Вашингтон наразі виділив близько 175 мільярдів доларів, з яких 67 мільярдів доларів було спрямовано на військову підтримку, включаючи зброю, навчання та розвідку.

На початку березня 2025 року Білий дім під керівництвом Трампа наказав тимчасово заморозити розвідувальну діяльність, а також призупинити військову допомогу, що є частиною кампанії, спрямованої на те, щоб змусити команду Зеленського співпрацювати з планами Трампа стосовно завершення війни на умовах Москви. Нині сумнозвісний візит Зеленського до Білого дому у лютому 2025 року, який був організований оптимістичним Єрмаком всупереч порадам американських чиновників – та деяких скептично налаштованих членів його власної команди – є яскравим прикладом цього.

Як подарунок для Трампа, Зеленський привіз пояс, що належить українському боксеру Олександру Усику. Однак, за рекомендацією Єрмака, Зеленський спочатку подарував Трампу папку з фотографіями жорстокого поводження з українськими військовополоненими. За словами американського чиновника та радника президента України, цей жест кинув тінь на зустріч. Коли телекамери були спрямовані на Зеленського, Трамп та його віце-президент Джей Ді Венс були налаштовані проти українського лідера. Трамп звинуватив Зеленського в «азартних іграх з Третьою світовою війною», а Венс дорікнув за невдячність. Поки Єрмак тихо сидів осторонь, Зеленський спробував захиститися, оскільки відносини України з її найважливішим союзником мало не зійшли з рейок.

Відносини не сильно покращилися після останнього візиту Єрмака до Вашингтона у червні 2025 року. Він з’явився з надією на ключові зустрічі з кількома високопосадовцями Трампа, які були або різко скорочені, або взагалі зірвані. Зустріч з головою апарату Білого дому Сьюзі Вайлз так і не відбулася.

«Вони зустрілися у коридорі, проходячи повз одне одного», – сказав один із людей, поінформованих про спілкування.

Коли Вайлз пішла далі, Єрмак спромігся вимовити одне речення: «Я хочу сказати, що ми виграємо війну». Спроба зустрітися з державним секретарем і радником з національної безпеки Марко Рубіо виявилась трохи кращою. Команда Венса поставилася до Єрмака взагалі прохолодно.

«Це була катастрофа», – визнав один український чиновник.

На зустрічі у Джидді у березні 2025 року угода між українськими та американськими чиновниками щодо запропонованого Трампом 30-денного припинення вогню з Росією ледь не провалилася, оскільки Єрмак відмовився підписати її, побоюючись, що навіть тимчасове перемир’я може дати Москві час для перегрупування.  Рубіо і тодішній радник Трампа з національної безпеки Майк Уолц наполягали на угоді. Але Єрмак тримався своєї позиції. Уолцу знадобилася остання спроба зв’язатися зі Зеленським безпосередньо. Коли український президент зателефонував Єрмаку, його послання було чітким: погодитися на припинення вогню. Єрмаку вдалося досягти незвичайного успіху – роздратувати американських політиків з обох боків.

«Він робить усе складнішим, ніж потрібно. Він не генерує жодних креативних ідей. Він також схильний робити все під себе. Він іноді, здається, не виявляє справжнього інтересу до своєї країни. Все зводиться до того, аби втиснутися у центр ухвалення рішень, аж до того, що це активно шкодить Зеленському та Україні», – сказав колишній американський чиновник, який розповідав про візит Єрмака у США.

Чиновники не заперечували, що Єрмак здобув деякі перемоги. Двоє згадали його мирний саміт у червні 2024 року у Бюргенштоку у Швейцарських Альпах, який, на їхню думку, допоміг залучити кілька країн глобального Півдня, які залишалися нейтральними у війні або схилялися до підтримки РФ. Але інші сказали, що саміт був погано продуманим.

«ПІАР-шоу», – сказав один західний посол, враховуючи, що Росія та Китай не були залучені.

«На жаль, Андрій часто зосереджувався на речах, які, на мою думку, не були критично важливими для перемоги у війні», – сказав колишній американський чиновник, який працював з Єрмаком.

Також західні чиновники вказували на ймовірний зв’язок Єрмака з анонімними Telegram-каналами — з такими назвами, як Vertical, Joker та House of Cards — які неодноразово атакували його критиків. (Єрмак заперечував будь-яку причетність до цих каналів.)

Звичайно, Єрмак, здається, завжди викликає суперечки. Деякі критики зосередили свою увагу на Олегу Татарову, одному з найближчих союзників Єрмака в уряді, який став об’єктом численних журналістських розслідувань, що стосуються корупції та зловживання владою. Хоча у 2020 році йому було висунуто звинувачення у нібито схемі хабарництва, справу зрештою було закрито. Вони стверджують, що Татаров діє як виконавець Єрмака, пропонуючи захист і непомітно здійснюючи контроль над службами безпеки та правоохоронними органами. Цей контроль, за їхніми словами, чинить тиск на слідчих з питань боротьби з корупцією, зупиняє судові переслідування та призводить до вибіркового правоохоронного процесу, який захищає союзників, водночас тримаючи опонентів під контролем. Кілька гучних справ таємничим чином втратили оберти, як тільки вони потрапили до відомств, що перебувають під контролем Татарова, який неодноразово заперечував усі звинувачення у корупції чи зловживанні владою.

Прихильники жорсткої лінії Трампа «Америка понад усе» вхопилися за критику Єрмака, зображуючи її як відображення самого Зеленського.

«У світі MAGA є люди, які використовують те, як діє [Єрмак], і кажуть, що ось чому [Україна] не може жодним чином сприяти США і, зрештою, чому ми повинні їх покинути. Дійшло до того, що це небезпечно… Вашингтон занадто складний для одноосібної дипломатії», – сказав колишній чиновник США.

Один високопосадовець з України, який тісно співпрацював з Офісом президента, порівняв стосунки між Зеленським та Єрмаком зі стосунками президента США Джорджа Буша-молодшого та його впливового віце-президента Діка Чейні. Єрмака особливо переслідувала одна суперечка. У липні 2020 року українські військові та внутрішня розвідка планували операцію з вилучення 33 найманців зі сумнозвісної російської групи Вагнера, пов’язаного з Кремлем воєнізованого формування, відомого своєю жорстокістю в операціях, що простягаються від України до Африки. Їх заманили до Білорусі обіцянкою фальшивої місії до Венесуели.

План полягав у тому, щоб перехопити їхній рейс до Південної Америки, змусити літак приземлитися у Києві та заарештувати їх після прибуття. Але операцію було раптово відкладено. За даними слідчої групи Bellingcat, яка посилалася на українські та іноземні джерела у розвідці, наказ надійшов від Єрмака, який нібито боявся, що операція зірве зароджуване та крихке припинення вогню з Росією. Через кілька днів найманців заарештувала у Мінську білоруська влада та відправила назад до Росії, що викликало обурення та звинувачення у саботажі. Були навіть публічні заяви про те, що Єрмак є ймовірним російським шпигуном. Єрмак заперечував ці звинувачення, називаючи їх дезінформацією. Керівник військової розвідки України Кирило Буданов захищав його, заявивши, що Єрмака несправедливо зробили цапом-відбувайлом і що він зіграв лише незначну роль. Однак, п’ять років потому, «Вагнергейт» залишається джерелом суперечок.

Єрмак відкидає будь-які натяки на те, що затьмарив свого лідера.

«Іноді проти мене відбуваються кампанії, інформаційні атаки. Люди кажуть, що Єрмак робить те чи інше. Це нісенітниця. Ми — новий тип політичної сили в Україні… Це викликає у деяких людей дискомфорт або страх. Послухайте, дуже мало людей готові присвятити країні 100% свого життя та часу. Коли вони бачать, що не можуть контролювати чи впливати на когось на кшталт мене, їх це турбує. Але чесно? Мені байдуже», – наголошує Єрмак.

Звинувачення, до якого Єрмак, як відомо, чутливий, стосується його молодшого брата Дениса, бізнесмена, який був у центрі уваги кількох звинувачень у корупції. У червні 2025 року вищезгаданий керівник військової розвідки Буданов, який захищав Єрмака тихо висунув проти нього нові звинувачення. Він стверджував, що Денис намагався використати своє становище, аби збагатитися. Денис заперечив усі звинувачення проти нього, а Єрмак намагався усунути Буданова, повідомили двоє людей, обізнаних з цим питанням. Одна людина стверджувала, що інцидент мало не переріс у відкритий бунт.

Олег Рибачук, екс-керівник секретаріату президента України Віктора Ющенка вказав на звільнення Валерія Залужного, популярного колишнього головнокомандувача України; Дмитра Кулебу, міністра закордонних справ та Олександра Кубракова, реформаторськи налаштованого міністра інфраструктури. За словами двох колишніх високопосадовців України, Єрмак керував звільненням Залужного, а також його керівника відділу зв’язків з громадськістю Людмили Долгоновської. Доля Залужного була вирішена після його надзвичайно прямолінійної оцінки воєнних перспектив України восени 2023 року. Зараз він обіймає посаду посла України у Лондоні, далеко від центру ухвалення рішень у Києві. Кулеба, привітний політик і дипломат, також вважався занадто популярним, за словами трьох високопосадовців.

Відставка Кубракова викликала резонанс як у Києві, так і в західних столицях. Колишній посол США Брінк разом із послами G7 в Україні опублікувала пост на його підтримку у соціальних мережах. Щоб стримати наслідки, Зеленський скликав зустріч із послами, нібито для обговорення енергетичної безпеки. Але коли дипломати юрмилися у його кабінеті, стало зрозуміло, що справжнім порядком денним був Кубраков. Вони вимагали відповідей від президента та Єрмака. Зеленський розлютився, відхиливши їхні запитання. «Зустріч була скандальною», – сказав один із послів. Після цього у Telegram-каналах, які, за словами західних чиновників та українських журналістів, пов’язані з Єрмаком, почали з’являтися безпідставні чутки про корупцію, які Кубраков спростував. Єрмак заперечував свою причетність до цього.

Рибачук описав Офіс президента, як закриту систему, де цінується лояльність більше, аніж компетентність.

«Зеленський не хоче бути обтяженим складнощами. Він хоче швидких і простих рішень. Єрмак забезпечує їх. Кажете про Зеленського і ви говорите про Єрмака. Кажете про Єрмака, і це Зеленський. Вони стали одним цілим. Навіть попри це, Зеленський має мандат на лідерство. У Єрмака його немає. І все ж він ухвалює рішення, які скасовують рішення міністрів, очолює дипломатичні делегації та говорить від імені держави… Це велике конституційне питання у нашій країні. Геній Єрмака полягає не в управлінні, а в його здатності керувати президентом. Він як F-16 з далекобійним радаром. Якщо хтось набирає популярності, Єрмак перший шепоче це Зеленському на вухо. Він грає на настроях Зеленського. Він точно знає, що і коли сказати, щоб усунути політичні загрози. Він створює враження, що захищає Зеленського, але насправді він його послаблює. Тому що без сильних особистостей навколо ви починаєте жити у бульбашці. Результатом є своєрідне персоналізоване управління, яке підвело кожного українського президента. Жоден з них не створив справжніх політичних партій, щоб розділити відповідальність. І Зеленський повторює ту саму помилку. Не можна керувати країною, керуючись інстинктами. Потрібна структура, інституції, стратегія. Цього не вистачає. Єрмак і Зеленський поки що усунули будь-яку життєздатну конкуренцію. Але після війни прийде розплата», – підсумував Рибачук.