Хоча випробування зброї в реальних конфліктних ситуаціях є можливим і відповідає міжнародному праву — за умови дотримання принципів гуманності, пропорційності та диференціації цілей — відповідальність за використання обладнання лежить насамперед на українській державі, а не на її постачальниках

Україна запрошує компанії з усього світу випробувати свої новітні військові технології, включаючи дрони та рішення на основі штучного інтелекту, в реальних бойових умовах. Програма «Випробування в Україні» – це ініціатива, яка перетворює українські поля битв на простір для досліджень та розробок для оборонної промисловості. Але чи відповідає така практика міжнародному праву? Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Forsal, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Фронт як лабораторія – що таке «Випробування в Україні»?

Нова урядова платформа дозволяє іноземним компаніям проводити випробування військових інновацій безпосередньо на українському фронті. Компанії можуть використовувати місцеві полігони, співпрацювати з кластером Brave1 та отримувати відгуки від українських солдатів. Мета – пришвидшити розробку сучасних бойових технологій та їх негайне впровадження в умовах воєнного часу. Україна сподівається на зацікавленість світових виробників зброї, але експерти попереджають: випробування зброї під час реального конфлікту також несе правові та політичні ризики.

Юридичні пастки та сірі зони

Роман Іванський, партнер варшавського офісу юридичної фірми Fieldfisher та експерт з комерційних судових процесів, міжнародного права та корпоративної відповідальності, розповів про ризики, які пов’язані з участю у програмі «Випробування в Україні».

Forsal: Які правові наслідки використання зброї та програмного забезпечення, випробуваних у рамках програми «Випробування в Україні», у збройних операціях проти російських збройних сил, з огляду на міжнародне гуманітарне право (МГП) та право збройних конфліктів (ПЗК)?

Роман Іванський: Доки зброя використовується відповідно до міжнародного гуманітарного права (тобто проти військовослужбовців («комбатантів»), а не проти цивільного населення чи інших груп, виключених зі збройного конфлікту, і не завдає непотрібних страждань), таке використання є законним. Важливо пам’ятати, що Договір про торгівлю зброєю 2013 року забороняє експорт зброї, яка може бути використана для порушення міжнародного гуманітарного права, норм прав людини, тероризму чи інших злочинів. Зброя, що постачається для випробувань, потенційно може бути неперевіреною продукцією, яка потенційно збільшує ризик дефектності. Це створює додатковий ризик для операторів таких пристроїв або третіх осіб, які можуть зазнати збитків через неправильне використання зброї або її несправність. Цікаве питання виникає у контексті таких технологій, як автономна зброя, де існує прогалина у механізмах відповідальності. Важко визначити, хто винен у разі порушення законів війни: виробник, оператор, держава чи алгоритм. Це виклик для міжнародного права, яке ще відстає від технологічного розвитку. Варто розрізняти законну поставку зброї, призначеної для використання відповідно до законів війни, та ситуацію, коли зброя навмисно постачається з метою вчинення воєнного злочину. Таку відповідальність може нести особа, яка постачає зброю, як це встановлено Римським статутом, який регулює діяльність Міжнародного кримінального суду в Гаазі. У разі навмисної поставки зброї з таким наміром, кримінальну відповідальність можуть нести відповідні особи на підприємстві, що займається виробництвом та розповсюдженням зброї. Однак така ситуація видається дуже малоймовірною у випадку програми «Випробування в Україні».

Forsal: Чи може компанія, яка постачає та випробовує обладнання, що використовується безпосередньо на полі бою, бути притягнута до юридичної відповідальності за його використання українською стороною, зокрема у разі потенційних порушень Міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів (МГП) (наприклад, напади на цивільне населення, використання заборонених засобів ведення війни, порушення принципу пропорційності)?

Роман Іванський: Якщо виробник постачає та випробовує обладнання, а його використання належить до компетенції Збройних Сил України, цей виробник не може нести юридичну відповідальність за його використання. Відповідальність за дотримання Міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів (МГП) покладається на підписантів міжнародних угод, таких як Женевська та Гаазька конвенції, які включають принципи гуманності, пропорційності та розрізнення. Одним із підписантів Женевської та Гаазької конвенцій був Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Після розпаду СРСР у 1991 році, Росія та Україна «успадкували» міжнародні права та зобов’язання СРСР як держави-наступники. Отже, під час російсько-української війни відповідальність за дотримання Женевської та Гаазької конвенцій, включаючи принципи гуманності, пропорційності та диференціації, лежить на Росії та Україні як державах, а не на компанії, яка постачає та випробовує обладнання.

Forsal: Хто несе юридичну відповідальність за шкоду, завдану внаслідок використання протестованого обладнання та програмного забезпечення, як у разі тілесних ушкоджень (наприклад, травми солдатів-випробувачів), так і у разі пошкодження майна?

Роман Іванський: Згідно з чинним законодавством, протестоване обладнання може вважатися небезпечним (дефектним) продуктом, який не може не гарантувати безпеку під час нормального використання. Хоча відповідальність за шкоду, завдану небезпечним продуктом, не може бути виключена або обмежена за звичайних обставин, у разі ведення війни також виникає відповідальність держави за шкоду, завдану внаслідок війни.

Forsal: Чи порушує участь польської компанії у випробуваннях військової техніки на передовій принцип нейтралітету або інші міжнародні зобов’язання Польщі, такі як ті, що виникають з міждержавних угод або статусу держави, яка не є стороною конфлікту?

Роман Іванський: Ні, така участь не порушує цих зобов’язань. Крім того, у 2022 році, після початку російської агресії проти України, були ухвалені нормативні акти, спрямовані на сприяння вільному переміщенню зброї до України. Польща, хоча й надає військову підтримку Україні (незалежно від того, чи це відбувається через державну допомогу, чи приватну допомогу за згодою держави), має статус «невоюючої сторони». Це означає, що Польща не бере участі у збройному конфлікті та у військових операціях, але підтримує воюючу сторону постачанням. Важливо, що надання Україні зброї, фінансової допомоги та розвідувальних даних є законним згідно з міжнародним правом і випливає з права на колективну самооборону, закріпленого у Статуті Організації Об’єднаних Націй. Варто також пам’ятати, що Статут ООН, хоча й є віхою на шляху до миру у світі, не призначений для вирішення ситуації, коли один із постійних членів Ради Безпеки ООН веде активну та відкриту війну проти іншого члена ООН. Через право вето, Рада паралізована у своїх діях, як ми бачили протягом десятиліть.

Forsal: Як можна оцінити програму «Випробування України» з точки зору міжнародних договорів про контроль над озброєннями та нерозповсюдження?

Роман Іванський: Сумніви можуть виникнути, наприклад, щодо експорту касетних боєприпасів, використання яких не заборонено у Польщі, Росії та Україні, хоча міжнародна доктрина виступає проти їх використання. Як зазначалося раніше, виявляються ризики, які пов’язані із застосуванням автоматизованої зброї. Занепокоєння щодо використання штучного інтелекту у військових цілях також було висловлено у резолюції Європейського парламенту у 2021 році, що демонструє зростаючу обізнаність з приводу використання нових технологій у військових справах, хоча жодних суттєвих правил ще не було ухвалено. Однак компанії повинні враховувати технологічні та правові ризики. У разі несправності зброї або неочікуваних наслідків використання автономних технологій можуть виникнути питання щодо цивільної або навіть кримінальної відповідальності, особливо якщо буде доведено, що обладнання було поставлено з повним усвідомленням можливості його використання у спосіб, який суперечить законам війни. Важливим також є питання міжнародного нейтралітету та дотримання договорів про нерозповсюдження. Хоча участь у програмі не порушує зобов’язань таких країн, як Польща, компанії повинні діяти обережно, щоб уникнути порушення заборон, наприклад, на експорт забороненої зброї або нерегульоване використання штучного інтелекту.