Україна, передусім, вимагатиме від Росії повернення своїх дітей та відновлення їхніх імен та особистостей

Діти є одними із найвразливіших жертв будь-якого збройного конфлікту. У російсько-українській війні, діти не лише зазнали травм та переміщення, але й постраждали від системної депортації, незаконного усиновлення та примусової асиміляції. Про це йдеться в авторській колонці Мар’яни Беци, заступниці міністра закордонних справ України на сторінках Politico, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Для України майбутнє дітей не підлягає обговоренню. Вони не є розмінними козирами, які можна обміняти на територію, і їхнє безпечне повернення не може бути зведене до ремарки у мирних переговорах. Навпаки, діти мають залишатися передумовою для справедливого і тривалого вирішення війни.

Цю позицію однозначно сформулював президент України Володимир Зеленський з перших днів повномасштабного вторгнення РФ. Її поділяє український народ, і тепер її повторює дедалі більша кількість партнерів у всьому світі. У потужній спільній заяві, опублікованій 40 членами Міжнародної коаліції за повернення українських дітей, послання було чітким: діти повинні повернутися додому.

Створена за нашою ініціативою, ця коаліція продовжує лише зростати. Союзники з різних континентів приєдналися до зусиль, керуючись не лише міжнародним правом, але й власною совістю. І Україна вдячна кожному партнеру за їхню моральну відданість та спільну рішучість захищати найвразливіших жертв цієї війни.

Але відповідальність діяти зараз лежить на керівництві Росії. Цей момент, яким би незначним він не був, дає можливість продемонструвати добру волю, відійти від років жорстокості та продемонструвати світові знак того, що мир залишається можливим. На жаль, будь-який такий знак здається таким же далеким, як і завжди.

Ті з нас, хто спостерігав за діями президента Росії Володимира Путіна та його соратників зблизька понад 10 років, добре звикли до їхнього ухилення, перекручування та розрахованої байдужості. Однак навіть нас жахає навмисна жорстокість та відірваність від реальності, коли йдеться про долю викрадених дітей України.

Протягом останніх місяців українська делегація тричі їздила до Стамбула, щоб зустрітися за столом переговорів із представниками Російської Федерації — особами, причетними до агресії, втрати життів українців та викрадення дітей.

Щоразу повернення цих дітей було нашим головним пріоритетом. І кожного разу наші звернення зустрічалися мовчанням, ухиленням та зневагою. Багато українських дітей зараз перевезли до Росії, їхні імена змінили і заборонили спілкуватись рідною мовою. Деяких передали новим сім’ям. Інших піддали військовій підготовці та використовували для пропаганди.

Це не просто гуманітарна надзвичайна ситуація — це правовий та моральний злочин. Це воєнний злочин.

Під час зустрічі з російською делегацією у Стамбулі ще у червні 2025 року Україна запропонувала список із 339 імен — скромну стартову точку для зміцнення довіри та випробування добросовісності. Відтоді минуло багато тижнів без жодної переконливої ​​відповіді чи механізму повернення. А на останній зустрічі у Стамбулі російська делегація знову не виявила наміру вести серйозний діалог. Саме тому переговори тривали менше години.

Увесь цей час — від таких установ, як Міжнародний кримінальний суд, який видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та уповноваженої РФ з прав дітей Марії Львової-Бєлової, до незалежних експертів, таких як Лабораторія гуманітарних досліджень Єльського університету, та численних міжнародних правозахисних організацій, які продовжують документувати примусову депортацію та незаконне усиновлення українських дітей — продовжують з’являтися переконливі докази злочинів Росії проти українських дітей.

Однак, перед обличчям таких доказів, російський уряд продовжує заперечувати навіть існування цих дітей. Вони насміхаються з наших союзників, кажучи про «європейських чутливих тітоньок», ніби співчуття – це слабкість. Але співчуття – це сила. І світова спільнота не готова терпіти ці злочини.

Наразі, завдяки невпинним зусиллям уряду України та гуманітарних організацій, а також за підтримки та сприяння наших партнерів, близько 1500 дітей було повернуто та возз’єднано зі своїми сім’ями. Ми чули їхні розповіді з перших вуст: їм забороняли розмовляти рідною мовою, їх цькували, вони не були впевнені, чи побачать коли-небудь свої сім’ї знову.

Їхні страждання зміцнюють нашу рішучість. Їхнє повернення залишається одним із найважливіших обов’язків уряду України та громадянського суспільства.

Міжнародна спільнота зараз надсилає єдине послання: більше жодних затримок і жодних заперечень. У всіх відповідних рамках Україна вимагатиме від Росії повернення своїх дітей та відновлення їхніх імен та особистостей. Ми докладемо усіх зусиль, щоб змусити Росію виконати свої зобов’язання згідно з міжнародним правом — чи то Женевські конвенції, чи то Конвенція ООН про права дитини.

Допоки цього не станеться, будь-які нові санкції повинні бути точними, цілеспрямованими та стратегічно шкідливими. Лазівки, які дозволили Росії підтримувати свою воєнну економіку, мають бути закриті. Російська пропаганда не може захистити винних від юридичної відповідальності. Для воєнних злочинців не буде безпечного притулку.

Вони повинні визнати правду — що існує лише один варіант як заради світового порядку, так і в інтересах самої Росії: повернення українських дітей додому. Тоді, і тільки тоді, ми зможемо говорити про надійний шлях до всеохоплюючого, справедливого та тривалого миру.