Дронеофобію діагностували у багатьох українських військових, які тривалий час перебували під дією безпілотників

30-річний оператор дрона Павло розстебнув чорний кейс розміром з коробку для піци у своїй київській квартирі. Усередині був чотирироторний дрон, на якому він планував літати по кімнаті. Він натискав кнопки на блоці керування та переміщував антену у різні положення. Нічого не відбувалося. Пристрій виглядав добре, але щось було зламано. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

На фронті Павло керував FPV-дронами – це невеликі і дуже маневрені дрони, які мають фронтальні камери для дистанційного керування. Вони переслідують броньовану техніку, полюють на піхотні підрозділи крізь лісові масиви та вистежують окремих солдатів.

«Від FPV-дронів не сховатися, а втікати марно. Намагайтеся бути якомога спокійнішим і моліться. Навіть коли він знаходиться занадто високо або прихований за листям, солдати можуть чути його характерний високий звук: «Бжжжжжжжжж». Це означає, що на вас полюють», – розповідає Павло.

Він провів на фронті понад рік і повернувся додому, але звук дронів досі переслідує його. Газонокосарки, мотоцикли та кондиціонери нагадують йому про FPV-дрони, які полювали на нього та його побратимів на передовій. І виїзд на природу не допомагає. Павло більше не може чути дзижчання бджіл та мух поруч без паніки.

«Мені більше не подобається ходити на природу та чути цей звук, бо він так сильно нагадує мені дрони», – зазначає він.

Звукова травма не є новим явищем, оскільки цілі покоління солдатів страждали від раптових шумів після повернення до цивільного життя.

«За останній рік більшість пацієнтів – якщо вони не отримали фізичних поранень, то мають травми психічного здоров’я від тривалого перебування під дією дронів. Ми називаємо це дронеофобією», – пояснює Сергій Андрійченко, головний психіатр Київського військового шпиталю.

За його словами, багато тисяч чоловіків зараз повертаються із фронту, як і Павло, з гострими стресовими розладами, пов’язаними зі звуками дронів.

Дронеофобія може бути спровокована низкою звичайних міських звуків – мотоциклами, скутерами, газонокосарками, кондиціонерами – будь-чим механічним, що гуде.

«Якщо це мопед або газонокосарка, то моя перша думка – це, можливо, дрон. Звук снаряда триває лише кілька секунд, а звук дрона чути значно довше. Ви можете знаходитись на своїй позиції або лежати у своєму окопі, і слухати це годинами. Я пам’ятаю цей звук постійно», – каже солдат із позивним «Савур», який втратив руку, внаслідок атаки FPV-дрона.

Або іноді проблема була пов’язана із тишею.

«Тиша — це завжди початок. Коли солдати йдуть на бойові позиції, то починають уважно прислухатися, аби переконатися, що немає безпілотників. Там постійна напруга і страх. Вони завжди дивляться вгору», – каже Андрійченко.

У багатьох випадках це постійне відчуття напруги не розвіюється після повернення до цивільного життя. Буває, що солдати раптово вимикали світло вдома, відходили від вікон і ховалися під меблями. Вони почуваються найбезпечніше у лісах, під густими кронами дерев.

Масове використання безпілотників супроводжується ще одним тероризуючим ефектом – розширення небезпечної зони далеко від лінії фронту. Солдати, які діють на відстані до 40 км або відходять після інтенсивної ротації, більше не можуть втрачати пильності.

Назар Бохій, командир невеликого підрозділу безпілотників, одного дня перебував приблизно за 5 км від лінії зіткнення у бліндажі, коли його підрозділ здійснив пряме влучання по позиції російського міномета за 22 км. Окрилений успіхом, Бохій вистрибнув із бліндажа, забувши про звичайний протокол – спочатку зупинитися, аби прислухатися до характерного гудіння.

За кілька метрів від нього у повітрі завис російський безпілотний літальний апарат. Коли він летів до нього, Бохій встиг лише підняти руки. Коли дрон вибухнув, то відірвав йому обидві руки та ліве око, а також сильно обпік обличчя.

Власний посттравматичний стресовий розлад Бохія обмежувався, за його словами, епізодичною реакцією страху на мотоцикли та газонокосарки. Але він знав про ефект звуку, бо його підрозділ використовував його, аби вселяти жах у ворогів.

«Ми були тією стороною, яка викликала страх звуком, а не тією стороною, яка від нього страждала», – наголосив Бохій.

У якийсь момент вони зрозуміли, що звук можна використовувати, аби змусити російських солдатів перебувати на відкритих ділянках.

«Ви гудете навколо них, і це стає випробуванням психологічної стійкості ворога. Сам звук дрона – це серйозна психологічна атака», – наголошує Бохій.

За його словами, якщо гудіти над солдатом достатньо довго, він покине міцне укриття та просто побіжить на відкриту місцевість.

«Наша психологія працює таким чином, що нам потрібно щось зробити, аби заспокоїтися. Тож ви зависаєте поруч і психологічно пригнічуєте ворога… і він починає бігти, тому його стає легше вразити», – вважає Бохій.

Психологічний жах від FPV-дрона – це уже не лише проблема на передовій. Він вийшов навіть за межі районів за лінією фронту. Росія почала використовувати FPV-дрони для скидання боєприпасів на мирних жителів в українських містах.

Серед найбільше постраждалих – Херсон, який перебуває у зоні досяжності російських дронів. За даними місцевої військової адміністрації, щонайменше 84 мирних жителів загинули у Херсонській області після атак російських безпілотників з початку 2025 року.

«Безпечного місця більше не існує. Ви завжди повинні бути пильними, зосередженими, і через це організм постійно перебуває під напругою», – зазначає Дмитро Оліфіренко, 23-річний прикордонник, який живе у Херсоні.

У вересні 2024 року він чекав автобус на зупинці, коли почув знайомий звук російського безпілотника над головою.

«Ми думали, що дрон буде переслідувати автобус, але він скинув свій боєприпас на автобусну зупинку. Осколки поранили моє обличчя та ногу і я стікав кров’ю на тротуарі. Тепер мені постійно здається, що я чую безпілотник. Це сильно б’є по психічному та психологічному здоров’ю», – каже Оліфіренко.

Для таких цивільних осіб, як він, безпілотники перетворили звичайні звуки населеного пункту – автомобілі, мотоцикли, генератори, газонокосарки, кондиціонери – на психологічне випробування, через яке потрібно проходити щодня.

Для солдатів, які повертаються з фронту, таких як Павло, дрони створили новий і специфічний тип страху, якого нелегко позбутися.

«Ви бачите світ як поле бою. І з усіх тригерів, слух — людське відчуття, яке дрони так ефективно використовують — є найпідступнішим. Коли ви щось бачите, то ваш мозок може перевірити це за секунду і ви можете дуже швидко зрозуміти, що це таке. Але невідомий звук — це щось інше. Ви не можете його ігнорувати, а повинні реагувати. Зокрема, на передовій це може врятувати вам життя», – підсумував Павло.