Дедалі більше житлових будинків, цивільної інфраструктури та військових об’єктів піддаються інтенсивнішим та частішим обстрілам дронів, тому це є одним із найскладніших викликів для України, що виник унаслідок літнього бліцкригу Росії

Коли вагітна Богдана Жупаніна входить до своєї квартири у Києві, їдкий запах диму пронизує її. Вона прийшла оглянути уламки, завдані російським безпілотником. Все обвуглене до чорного, а вибух, здійснений лише одним безпілотником «Шахед» російського виробництва та іранської розробки – зніс усю зовнішню стіну її квартири, оголивши вид на кілька поверхів вниз, аж до парковки. Про це йдеться у спецрепортажі американського видання The Christian Science Monitor, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Мати Жупаніної, яка жила тут, почула сирени повітряної тривоги та помчала до укриття незадовго до світанку 21 липня 2025 року. Протягом години безпілотник прогудів над Києвом і врізався в її квартиру, перевернувши життя ще однієї родини в Україні.

Дедалі більше житлових будинків, цивільної інфраструктури та військових об’єктів піддаються інтенсивнішим та частішим обстрілам дронів, тому це є одним із найскладніших викликів для України, що виник унаслідок літнього бліцкригу Росії. Країна повинна захищатися від сотень дронів та ракет, запущених за одну ніч.

«Вона втратила все», — каже Богдана про свою матір.

Її очі спалахують, коли бачить кілька почорнілих, але цілих горняток. Весь одяг згорів або просякнутий запахом диму. Тієї ночі Росія випустила 200 дронів «Шахед», 24 ракети та 200 приманок типу «Шахед» під назвою «Гербера».

Фрагмент крила безпілотника лежить на полиці у ванній кімнаті, нагадуючи про руйнівну силу однієї боєголовки «Шахеда». Раніше у липні 2025 року Росія запустила 728 ударних безпілотників та приманок по Києву та інших містах – це поки що рекорд.

«Усі бачили заводи з виробництва безпілотників у Росії, тому ми очікуємо цього дедалі більше. На жаль, я не бачу кінця цій історії», – каже Жупаніна, маючи на увазі нещодавнє відео на російському державному телебаченні, в якому показували виробництво сотень російських версій «Шахеда», відомого в Росії як «Герань» або «Герань-2».

Однак, якщо розрахунок Росії полягає у тому, що українці зламаються під зростаючим тиском і віддадуть шматки своєї країни, то шансів на це мало, каже Жупаніна. Її батько загинув на війні, віддавши своє життя, щоб «захистити рідну країну».

«У нашій ситуації ми їх (Росію) ненавидимо. А коли відбуваються [атаки], ми ненавидимо їх ще більше. Це робить мене більш агресивною», — зазначає Богдана, яка наближається до очікуваної дати пологів.

Дрони мають вирішальне значення як для російської, так і для української стратегії

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну 3,5 роки тому, цей конфлікт став лабораторією драматичних змін у війні ХХІ століття, яка дедалі більше визначається широким спектром технологій дронів.

Сьогодні дрони можуть перевозити припаси та спостерігати за позиціями супротивника. Вони тероризують як солдатів, так і цивільних осіб, атакують і контратакують глибоко всередині ворожої території.

Поточне зростання кількості атак дронів, схоже, спрямоване на підрив морального духу та волі України до боротьби. На самій передовій її солдати отримують лише невеликі та дороговартісні здобутки.

Україна протистоїть власними ударами дронів глибоко всередині Росії, цілячись на все: від нафтопереробних заводів до складів зброї та стратегічних бомбардувальників. Це має на меті зашкодити здатності Росії до боротьби.

«Спочатку наші західні партнери думали, що знають війну. Це не буде щось нове; це буде «стара війна», як у 1960-х, 1970-х, 1980-х роках. Найновіші танки вартістю мільйони доларів можуть бути знищені лише двома FPV-дронами вартістю 200 доларів», – наголошує Богдан Данилів, керівник військового відділу Благодійного фонду Сергія Притули.

Тривають дві паралельні війни дронів. Перша – це використання на полі бою невеликих бойових FPV-дронів, які керуються по радіо або прив’язані котушками оптоволоконного кабелю. Це розширило зону ураження на передовій до широкої смуги, що сягає глибини близько 30 км.

Друге – це використання більших безпілотників далекої дії, які Росія часто застосовує для ураження як військових, так і цивільних цілей, таких як багатоквартирний будинок Жупаніної.

Президент України Володимир Зеленський заявив, що у 2025 році Україна виготовить 4 мільйони безпілотників, зокрема 30 000 далекобійних дронів. Наприкінці липня 2025 року він поставив за мету виробляти 1000 безпілотників-перехоплювачів на день для захисту міст від нинішніх зграй російських «Шахедів».

«Це величезна кількість, але необхідна», – каже Данилів, який вважає, що Україні зараз потрібно 10 000 безпілотників-перехоплювачів щомісяця, і, ймовірно, набагато більше.

Кирило Люков, керівник відділу безпілотних технологій Фонду Сергія Притули вважає, що з усією допомогою світу, з усім, що партнери могли б надати негайно, Україна все одно не змогла б задовольнити потреби у захисті повітряного простору від величезної кількісті безпілотників.

Підрозділи безпілотників становлять лише 2% Збройних сил України. Але українські командири стверджують, що їхні бойові безпілотники зараз є причиною смерті третини усіх загиблих російських солдатів і чверті усіх українських атак – що ілюструє масштаби того, чого можуть досягти безпілотники.

Але є обмеження: офіцери та аналітики стверджують, що для захоплення та утримання території ще потрібні піхотинці. А дрони тепер літають разом із сучасними воїнами та проти них на кожному кроці.

Україна виявляє 50 «незалежних» атак дронів на день

Сергій Бескрестнов, із позивним «Флеш», є керівником Українського центру радіотехнологій та аналітиком дронів, який тісно співпрацює з військовими.

«Щодня я бачу зміну тактики. [Росіяни] змінюють маршрути та висоту. Вони намагаються знайти оптимальний спосіб атакувати нас. Ключовими цілями є інфраструктура, щоб знищити потужності електропостачання та опалення до зими. Також ключовими є зусилля Росії вплинути на наше цивільне населення, тому що, із психологічної точки зору, наші люди щодня чують звук шахедів. Це створює враження наближення катастрофи. Я бачу, як Росія проводить багато експериментів… Це безперервний прогрес, велика проблема для нас. Вже зараз Україна виявляє 50 атак на день від «незалежних» російських бойових безпілотників, які є дуже і дуже небезпечними. Вони запрограмовані на полювання та самостійне ураження військової техніки, груп цивільних осіб або будь-якої іншої заданої цілі. Використання штучного інтелекту прискорюється», – каже він.

Російські приманки, «Гербери», не несуть боєголовки та є відносно примітивними, виготовленими з пінопласту, пластику та дерева. Повідомляється, що одна «Гербера» коштує десяту частину ціни «Шахеда». Але вони перевантажують українську протиповітряну оборону та видають таке ж тривожне гудіння, як і «Шахед».

«Це як терор цивільного населення. Ймовірно, Росія чекає, що більшість людей скаже: «Пане Зеленський, чи не могли б ви зупинити війну? Дуже важко жити цілодобово у такій атмосфері. Дрони абсолютно змінили всю війну», – вважає Бескрестнов.

Підживлення страху як зброї війни

У липні 2025 року цю ж думку висловив командувач безпілотних сил України Роберт Бровді, з позивним «Мадяр», який виступав на конференції з безпеки в Німеччині.

«Президент Росії Володимир Путін знайшов найкраще рішення за співвідношенням до вартості для залякування цивільного населення – воно називається «Шахед». Пам’ятаєте, в ті дні, коли ми отримували 100 «Шахедів» на день, Путін казав: «Гей, ми зробимо 500», і ми з цього сміялися. Але тепер немає приводу для сміху, оскільки ми в середньому отримуємо понад 400 «Шахедів» на день. Наш досвід надзвичайно корисний для всіх. Жодна країна НАТО не може захистити місто, яке атакують 500 шахедів щодня протягом тижня», – заявив Бровді.

Він розповів про візит на велику базу НАТО у 2024 році, де його запитали, наскільки вона вразлива.

«Чотири мої бойові розрахунки, що стоять за 10 кілометрів від цієї бази, можуть повністю знищити її за 15 хвилин. Це буде схоже на Перл-Гарбор часів Другої світової війни. Ви повинні пам’ятати, що усі ці технології такі дешеві та легкодоступні. Лише 10 терористів можуть щось змінити у вашій країні», – відповів Бровді.

Визнаючи цю динаміку, Росія експоненціально збільшила виробництво та використання безпілотників в Україні. Зараз Росія загарбала близько 20% території України, але лінія фронту довжиною 965 км майже не рухалася з кінця 2022 року.

Після першого використання іранських «Шахедів» в Україні наприкінці 2022 року, Росія, як повідомляється, підписала ліцензійну угоду з Іраном на суму 1,75 мільярда доларів на виробництво власних варіантів.

Результатом є зростаючий арсенал безпілотників «Герань-2» та приманок «Гербера», виготовлених на заводі, який розширюється надзвичайно швидко. Супутникові знімки, зроблені у лютому 2025 року, показали лише 15 будівель, що використовувалися як гуртожитки для робітників, а в середині липня 2025 року було повністю або частково збудовано ще 104 такі будівлі. Свого часу існував план виробити кілька тисяч «Геранів», але зараз виготовляється у 9 разів більше, ніж планувалося спочатку.

«Люди втомилися»

Російські дрони мають глибокий вплив на життя в Україні.

На кавових чашках на автозаправках надруковано зображення дрона у вогні, що падає з неба, та напис: «Пожертвуйте плюс, дрон мінус». Біля каси у кав’ярні розміщені таблички з дроном та написом «Смерть ворогам».

Таксист у Львові мимоволі зазначає, що його друг, менеджер з продажу щовечора працює волонтером у команді, яка збиває дрони з кулеметів. На його смартфоні є фотографії офісної будівлі дружини, в яку на початку липня 2025 року влучив «Герань-2».

На графіті і муралах у Харкові зображують дрони разом зі штурмовими гвинтівками як знаряддя війни. На одній картині на стіні міні-маркету солдат керує дроном над полем яскраво-жовтих українських соняшників.

На полі бою один підрозділ безпілотників може використовувати 30 FPV-дронів на день – цифри, які з часом сягають десятків тисяч, але не враховуються в обчисленні шквальних обстрілів безпілотників та приманок «Герань-2».

Тільки у липні 2025 року Росія запустила 6297 таких більших дронів по Україні – кількість, аналогічна показникам за січень-жовтень 2024 року, за одним підрахунком, і на 1378% більше, ніж у липні 2024 року.

15 із цих дронів були частиною російського обстрілу наприкінці липня 2025 року, який, ймовірно, був спрямований на старий, занедбаний завод у Харкові. Цей удар завдавали дві балістичні ракети та чотири авіабомби, які оснащені крилами та системами наведення.

За словами мешканців Харкова, було пошкоджено багатоквартирний будинок та спортивний комплекс внаслідок атаки, якої вони ніколи раніше не переживали.

Тамара Тюрьова, консьєржка будинку, описує жахливу ніч, коли вони тулилися із сусідами у вестибюлі та на сходах, коли вибухи розбивали скло та розривали будівлю.

«Звичайно, люди панікують і бояться», – каже Тюрьова.

Вона обіймає плачучу жінку, яка переїжджає зі своїм чоловіком і собакою до безпечніших районів міста.

«Схоже, що надії більше немає. Ми живемо тут з хвилини на хвилину. Ви очікуєте, наче щось упаде на вас. Як бачимо, вони просто хочуть нас усіх убити», – вважає Тюрьова.

Міські працівники негайно замінюють розбиті вікна фанерою та замощують одну точку удару на дорозі – це уже добре відпрацьований ритуал. Але постійний стрес від тактики Росії відчутний.

«Люди втомилися, вони стали більш агресивними, і по-іншому реагують», – зазначає Олександр Гуманюк, засновник і керівник української волонтерської пошуково-рятувальної групи «Троянда на руці» у Харкові.

У підвальних офісах групи, які заповнені броньованими захисними жилетами, медичним спорядженням та вантажівками, він тримає пінопластове крило нового російського безпілотника під назвою «Черніка».

Один з них врізався у будівельний кран неподалік.

«Коли безпілотник врізався, буквально за 100 метрів від нього був бар, повний людей, і вони просто сиділи там, ніби нічого не сталося. У той же час, за 50 метрів від нього, на тротуарі сиділа молода жінка, плакала, панікувала і відчайдушно просила відвезти її додому. Протягом досить тривалого часу не було сильних ударів по Харкову, люди відволіклися та розслабилися, а деякі відчувають, що війни немає. Такі напади нагадують їм, що йде війна, і вони стають більш активними», – підкреслює Гуманюк.

«Коли дрони звершують свою роботу, тоді вони посилають ракети»

Серед тих, хто найбільше відчуває наслідки, є українські служби швидкого реагування. Пожежники у Києві одночасно обробляють в середньому п’ять або шість місць ударів, а іноді й до 20.

У кожному місці існує підвищений ризик «подвійного удару» – як той, що забрав життя трьох київських пожежників 6 червня 2025 року. Вони відреагували на удар дрона, і протягом години російська ракета влучила в те саме місце.

«Це тактика і закономірність: коли дрони закінчують роботу, тоді вони посилають ракети – це відбувається щоразу. Ризик подвійного удару зріс експоненціально», – каже Павло Петров, пожежник зі шрапнельними шрамами по руках.

Ігор Лисак, заступник начальника київської пожежної станції каже, що удари Росії мають «не тільки зворотний ефект» в Україні, але й часто посилюють рішучість громадськості не здаватися.

«Моєму синові 3 роки, він ходить у дитячий садок. У своєму маленькому віці він знає різницю між шахедом та ракетою. У 3 роки він знає, що за це відповідальна Росія. Ми бачимо те, що Росія отримує дедалі більше презирства та ненависті від українців. Я не хочу радити росіянам, але якщо вони думають, що це нас зламає, це не спрацює. Тож, коли ми бачимо [українські] атаки у відповідь на Росію, це свого роду щастя. Можливо, ви вважатимете, що це дикунство, але саме так я бачу справедливість», – заявив Лисак.

Інокентій Разумов, фахівець із тактики дронів у благодійному фонді «Повернися живим» каже, що ескалація глибоких ударів України по Росії — це набагато більше, ніж просто помста.

«Нашими головними цілями є об’єкти зі стратегічним військовим значенням, які підживлюють військову машину нашого ворога. За кожним таким ударом стоїть планування, окрема операція. Серед цілей – об’єкти, що виробляють вибухівку чи деталі для безпілотників, або склад пального, удар по якому може призвести до зупинки постачання. Цілі команди працюють, аналізують та намагаються передбачити ефективність цього», — зазначає він.

Чому присутність безпілотників має значення

Неподалік від лінії фронту на сході України військові експерти з безпілотників 77-ї окремої аеромобільної бригади Збройних сил України збирають та модифікують бойові безпілотники для використання проти російських підрозділів.

Затиснуті у тісній майстерні електроніки, наповненій кусачками, паяльниками й тонким оптоволоконним кабелем, фахівці із безпілотників оспівують цей постійно вдосконалений інструмент війни. Вони працюють майже безперервно.

«Ефективність безпілотників визначає, що відбувається на полі бою. Йдеться не лише про ударні дрони; йдеться також про логістику, евакуацію. Дрони можуть доставляти їжу, боєприпаси. Найважливіше — це спостереження: щойно ми бачимо рух ворога у нашій зоні, ударний дрон вилітає та знищує все», — каже керівник майстерні, фахівець з ракетної техніки та інженер-комп’ютерник, який називає себе Артемом з позивним «Ракета».

І навіть тут, де різниця між низькою вартістю цих дронів та їхньою здатністю знищувати набагато дорожчі військові платформи є догмою віри.

«За допомогою дронів можна очистити до 30 кілометрів території, але росіяни можуть здійснити ще один штурм, зайти та зайняти позиції. Дрони не можуть утримувати ці позиції. Дрони не можуть виконувати завдання, які може виконувати піхота. Тому нам ще потрібно мати людей в ​​окопах на землі», – наголошує Артем.

Тим не менш, дрони є невід’ємною частиною будь-якої ефективної бойової сили, яка захоплюватиме та утримуватиме територію.

«Піхота ще змінюватиме правила гри, але лише за умови, що всі елементи працюватимуть разом. Це означає, що піхота повинна працювати з дронами-розвідниками та бути захищеною FPV-дронами», – зазначає Данилів з Фонду Сергія Притули.

Для пошкодження російської логістики необхідні глибокі удари. А ударів варто завдавати по Москві та Санкт-Петербургу, «щоб якимось чином контролювати їхній апетит до продовження війни».

Ці розрахунки не важливі для однієї української родини, яка нещодавно переїхала до Києва у пошуках безпеки із північно-східного міста Суми.

На меморіальній стіні у Києві, обклеєній зображеннями українських солдатів, які загинули на війні, Олена Леонтьєва додає фотографію свого двоюрідного брата Богдана Лугіного, який загинув у Донецькій області у 2024 році, та ще одну світлину його близького друга.

Леонтьєва виїхала зі Сум зі своєю 8-річною донькою, але війна застала їх у Києві.

«Ночі, які ми проводимо тут у бомбосховищах є набагато жахливішими, ніж у Сумах. Росіяни просто намагаються налякати людей і зламати їх. Але всі люди, які бояться, вже поїхали. Росія напала не на тих людей», — підсумовує Леонтьєва з кривою посмішкою.