Більшість жителів міста на Донеччині вважають, що у разі так званого територіального обміну, Україна може бути розірвана народним гнівом

Російське вторгнення до Слов’янська розпочалося у квітні 2014 року. Назва міста видавалась символічною кремлівським ідеологам, які з 1950-х років культивували ідею «триєдиного слов’янського братнього народу» — росіян, білорусів та українців. 11 років тому місто захопили війська російського диверсанта Ігоря Гіркіна. Через три місяці їх прогнали, і з липня 2014 року Слов’янськ знову перебуває під контролем Києва. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання Tages an Zeitung, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Наразі Слов’янськ знаходиться приблизно за 30 кілометрів від лінії фронту. Місто мирне: люди сидять на лавках у парках та у кафе, школярі катаються на велосипедах, а у центрі можна взяти напрокат електросамокати.

«Не чіпайте невідомі предмети, вони можуть вибухнути», — суворий голос радіоведучого розноситься через мегафон головною площею міста.

Такі оголошення та алея з десятками портретів загиблих – єдине, що нагадує про війну. На одному з портретів зображено 23-річного Ярослава Труша, кавалера ордена Мужності III ступеня, заступника командира розвідувальної групи, який загинув 16 грудня 2023 року в районі села Новокалинове Покровського району.

Мешканці Слов’янська дуже доброзичливі; ніхто не відмовляється від розмови, і багато з них посміхаються.

45-річний Олександр, будівельник зі Слов’янська готовий брати участь у демонстраціях проти обміну територіями та виведення українських військ із Донецької області.

«Слов’янськ має належати Україні, вся Донецька область має належати Україні. Це зовсім несправедливо. Як ми можемо обмінювати власність на власність? Що обмінювати, коли все наше? Якщо це станеться, нам доведеться підняти повстання. Які території «обмінювати»: Херсон на Донбас чи Донбас на Крим? Це всі наші території! Ми не міняємо Москву на Аляску! Вони теж не обмінюються своїми територіями один з одним! Я нікуди не поїду! Якщо народ повстане, я також повстану, бо це Україна. Донбас належить Україні. Крапка!» – заявив Олександр.

Загалом пастку, в яку Трамп і Путін, мабуть, хочуть заманити президента України Володимира Зеленського, добре видно на підконтрольних Україні територіях Донецької області. У разі так званого територіального обміну, Україна може бути розірвана народним гнівом.

«Я виріс тут. У мене тут є все, у мене тут будинок. Почалася війна, померла дружина, її не було змоги вивезти до Дніпра на лікування. У неї відмовили нирки, і я не зміг їй допомогти. Я нікуди не поїду. Якщо нас не зупинять, я візьму лопату і вдарю нею росіян, кину їм сіль у вічі. Це наше! Тут колись був фонтан, я купався в ньому в дитинстві», — додає Олександр.

Максим, 34-річний солдат і колишній програміст, зазначає, що просування російської армії на Донбасі часом становить лише кілька метрів на день. Місцевість сприятлива для оборонних боїв, а укріплення у містах існують із 2014 року.

«За жодних обставин не можна допустити обміну територіями. Навіть якщо ми підемо з Донецької області, то не зможемо витримати. Це як вистрілити собі в ногу; так робити не можна. І війну це не зупинить. Російська армія зараз — найоснащеніша наступальна армія. Жодна інша армія у світі, крім, мабуть, української, не має такого потенціалу. Росіяни тепер можуть розвернутися у будь-якому напрямку та розпочати захоплення, оскільки у них є налагоджена та дієва тактика», – вважає Максим.

Багато людей покинули Слов’янськ, але тепер повернулись. До цього додалися внутрішньо переміщені особи з окупованих територій. Один із тих, хто повернувся, — Віктор. Високий, міцний 65-річний чоловік, який прожив у США 25 років. Він лише нещодавно повернувся до Слов’янська і досі розмовляє з легким американським акцентом. Він категорично відкидає ідею передачі Донбасу Путіну.

«Я ставлюсь до цього вкрай негативно. Цей Трамп — базікало: дам їм ще п’ять днів, ще десять. Він нічого не зробить, нічого не станеться, допоки не з’явиться новий президент США, такий же сильний, як у Франції чи Німеччині, який зможе сказати «ні», — каже пенсіонер.

Віктор переконаний, що Путін не зупиниться навіть після поступки територіями.

«Вони не зупиняться. Таких людей треба зупиняти бомбами», – вважає Віктор.

Пенсіонерка Ірина також підтверджує, що у 2025 році до Слов’янська повернеться велика хвиля біженців.

«Я хочу залишитись тут назавжди. Ми українці і маємо жити в Україні. Люди поїхали звідси у 2022-2024 роках, а тепер повернулися. Вони були у Німеччині, на заході України, але повернулися зі своїми дітьми. Вони вірять в Україну», — каже Ірина.

Продавчиня Наталя вимагає, щоб тисячі життів українських солдатів, які загинули внаслідок російського вторгнення, не знецінювалися розмовами про територіальний обмін.

«Ніхто свою землю не віддасть. Хіба хлопці боролися за те, щоб здатися? Не думаю, що це станеться. Зеленського розірвуть на шматки, якщо це станеться», — упевнена 31-річна жінка.

Анатолій, внутрішньо переміщений мешканець із Часового Яру, відзначає дуже важливий момент. Спостерігаючи за тим, як журналісти фотографують руїни зруйнованого обстрілом житлового будинку, він проклинає дії Російської Федерації, пояснюючи, що у разі «обміну територіями» протестуватимуть не лише мирні жителі, але й солдати. І це, за словами 55-річного чоловіка, набагато небезпечніше для України.

«Можливо, протести й будуть. Але на вулиці вийдуть не лише цивільні, але й солдати. Це розколе суспільство. І це погано. Можливо, буде припинення вогню, але воно буде недовго. Миру немає. Думаю, імперська мрія Путіна – завоювати всю Європу», — підсумовує Анатолій.