Багатьох українських солдатів із жахливими каліцтвами обличчя виписують зі шпиталю після базових стабілізуючих процедур і вони живуть у соромі та самотності, не знаючи, як отримати доступ до реконструктивної хірургії

Характер окопної війни та висхідна траєкторія осколків від мін та снарядів призвели до непропорційно великої кількості травм обличчя серед українських військових. Але оскільки лікування десятків тисяч солдатів з ампутованими кінцівками стало центральною частиною медичної допомоги в Україні, складність лікування тих, хто потребує щелепно-лицевої хірургії та реконструкції обличчя, перевантажує ресурси вітчизняної медицини. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

В Україні є лише 40 фахівців зі щелепно-лицевої хірургії. Офіційний страховий пакет для поранених солдатів не покриває реконструкцію обличчя, адже цей процес вимагає кількох операцій, регулярних консультацій та інтенсивної психологічної підтримки.

Багатьох українських солдатів із жахливими каліцтвами обличчя виписують зі шпиталю після базових стабілізуючих процедур і вони живуть у соромі та самотності, не знаючи, як отримати доступ до реконструктивної хірургії.

Хоча уряд починає вирішувати цю проблему, кілька спеціалізованих неурядових організацій долучились до цього. «Лікарі для героїв», заснована у 2023 році Наталією Лютіковою, колишньою медсестрою з Криму, є провідною благодійною організацією в Україні, яка фінансує та підтримує солдатів, що потребують реконструкції обличчя.

«В Україні ми познайомилися з культурою ампутації. У соціальному та культурному плані існує усталене прийняття ампутованих. Але ті, хто має травми обличчя, часто залишаються вдома. Їм важко взаємодіяти зі суспільством і собою. Немає реальної державної процедури, яка б допомогла цим чоловікам адаптуватися», – наголошує Лютікова.

Співпрацюючи із біоінженерною лабораторією «Іматех» у Києві, яка спеціалізується на імплантатах та протезах, а також координуючи свою діяльність з українськими щелепно-лицьовими хірургами, які працюють безкоштовно, «Лікарі для Героїв» допомогли 350 українським солдатам з процедурами реконструкції обличчя за останні два роки та зібрали понад 23 мільйони гривень для фінансування їхнього лікування.

Заснована у 2005 році, «Іматех» – спочатку виготовляла протези для пацієнтів, яким потрібна була щелепно-лицева хірургія після автомобільних аварій або операцій на рак. З початку російського вторгнення, вона надала імплантати та протези понад 1000 українським солдатам з важкими пораненнями обличчя.

Компанія фінансує свою діяльність за рахунок додаткового бізнесу у дизайні ювелірних виробів, аби пропонувати послуги реконструкції обличчя солдатам безкоштовно.

По суті, «Лікарі для героїв» знаходять солдатів через контакт із фахівцями, які працюють у лікарнях, де вони вперше з’являються. Фахівці надсилають повний 3D-комп’ютерний томограф черепа солдата, який друкується та виготовляється з пластику компанією «Іматех».

Потім біоінженери із 20 співробітників лабораторії створюють цифровий профіль пацієнта, працюючи безкоштовно у тісній координації із фахівцями щелепно-лицьової хірургії для розробки необхідних біотехнологічних імплантатів.

Володимир Овсянніков, 43 роки (43-я механізована бригада ЗСУ)

Вибух російського міномету і осколки відірвали лейтенанту 43-ої механізованої бригади ЗСУ Володимиру Овсяннікову праве око, ніс, праву руку та більшість пальців лівої руки. Також вони розтрощили праву сторону обличчя і так сильно пошкодила праву ногу, що її пізніше довелося ампутувати.

«Лежачи там пораненим, я думав, що смерть буде полегшенням. Але згадав, як моя мама буде спустошена, коли дізнається про це», – зазначив Овсянніков.

Крізь дзвін у його вухах долинали далекі голоси солдатів, які вигукували код для пораненого.

«Я почув, як мої побратими кричали: «Командир 300», і зрозумів, що я ще живий. Я часто думав, що загину на війні. Але я не був готовий померти в лікарні. Таким чином я зберіг своє життя», – наголошує Овсянніков.

За два роки Овсянніков переніс понад 40 операцій. Частину його черепа було пересаджено для створення нових вилиць та замінено титановою пластиною. Сегмент ребра було використано для відновлення основи його носа, форму якого було змінено за допомогою шкірного трансплантата із чола. Наразі йому зробили імплантати вартістю понад 6000 євро для реконструкції обличчя. Попереду ще багато операцій, які зрештою включатимуть встановлення протеза ока.

«Що є, те є. Я не можу витрачати енергію на роздуми про те, яких частин мене бракує або які знищені. Я ще частина армії. Я ще солдат, і я хочу ним залишатися. Мій розум і досвід – це розум і досвід солдата. Мої хлопці досі телефонують мені за порадою», – розповідає Овсянніков.

Андрій Онопрієнко, 31 рік (110-та механізована бригада ЗСУ)

Для солдатів із важкими пораненнями обличчя, шлях до одужання довший і передбачає величезні зміни у житті. Андрій  Онопрієнко, колишній пекар з Києва, мусив навчитися жити без зору.

«Я досі пам’ятаю кожну деталь. Вибух. Половина мого обличчя висіла. З’явилось усвідомлення того, що я більше ніколи не побачу», – згадує Онопрієнко.

Він переніс 10 операцій з моменту поранення, коли російська протитанкова ракета влучила в його бункер, зокрема одну з імплантації титанової пластини на лоб та сітки для реконструкції правої сторони обличчя.

Його праве око — це протез, який тримається на магнітах. Ліве око ще у процесі відновлення.

«30 років живеш із зором, а потім миттєво його втрачаєш. Найгірше було приблизно через два тижні після травми. Я не був впевнений, що хочу жити. Потім я зрозумів, що є люди, які живуть повноцінним життям без зору. Мені довелося звикнути до цього та позбутися співчуття до себе, і я намагаюся не дозволяти смутку брати гору. Я Андрій 2.0, але я та сама людина», – запевняє Онопрієнко.

Руслан Кром, 29 років (1-й окремий штурмовий полк «Дмитро Коцюбайло»)

Кром завершив базову підготовку лише за 12 днів до того, як його поранив російський безпілотник, коли він ховався у лісосмугах. Осколки розтрощили Крому щелепу та вибили десять зубів.

«Болю було небагато, але я не міг говорити і задихався зубами, що потрапили мені в горло», – розповідає Руслан.

Перед останньою операцією у травні 2025 року, Кром через своє спотворення був змушений носити хірургічну маску, аби приховати травми.

«Це був дуже важкий час. Я не люблю бути в центрі уваги», – підкреслює Руслан.

⁠ Єгор Бабенко, 26 років (Державна прикордонна служба)

Через 12 днів після вторгнення, російська ракета влучила у будівлю, де Єгор Бабенко, старший лейтенант, спав після чергування на позиції берегової оборони. Він прокинувся, а будівля навколо нього палала. На той час, як його витягли, він отримав опіки понад 30% тіла, переважно спини, голови, рук та кистей.

Відтоді Бабенко переніс масштабну операцію, включаючи численні пересадки шкіри. Протягом місяців він взагалі не міг говорити через пошкодження стравоходу та голосових зв’язок.

Він вирішив відмовитися від подальшої реконструктивної хірургії та працює консультантом, допомагаючи іншим солдатам з травмами, що змінюють життя.

Олександр Крикуха, 53 роки (47-ма бригада «Магура»)

Крикуха причаївся за деревом, стріляючи по росіянах, які атакували його позицію, коли поруч із ним вибухнув боєприпас з безпілотника. Вибух розтрощив праву частину його черепа, зруйнував праве око та частину вилиці, вибив чотири зуби та залишив тромб у мозку.

Початкова операція з видалення тромбу та розбитої частини черепа сильно спотворила Крикуху. У нього досі два осколки у мозку.

У лютому 2025 року йому зробили дві операції, під час яких відсутню частину його черепа замінили титановою пластиною, а очну западину реконструювали.

«Я не можу описати радість, коли подивився у дзеркало після операції і побачив, як на мене дивиться чоловік, якого я знав раніше», – зазначає Крикуха.