За останні 10 років українська ракетна промисловість пройшла через кілька окремих етапів: від скромних пострадянських можливостей та проблемних довоєнних програм до імпровізацій воєнного часу та іноземної залежності, а відтак і амбітних спроб самостійного виробництва

У 2025 році Україна володіє різноманітним, але ще недосконалим арсеналом далекобійної зброї, основу якого складають легкі безпілотники та міні-крилаті ракети. Про це йдеться в аналітичній публікації Фабіана Гоффмана, докторанта Університету в Осло (Норвегія) на сторінках німецького видання Hartpunkt, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

2014-2022: Українська ракетна промисловість перед повномасштабним вторгненням Росії

У період до 2022 року Україна мала реальний, але нерівномірний ракетний потенціал, заснований на радянських конструкторських та виробничих центрах «Південне» та «Південмаш», а також на «Промені» для ракетних систем більшої дальності. Конкретних результатів було досягнуто, але їх масштаби залишалися обмеженими: 300-мм керована ракета «Вільха» була використана у 2018 році, а її серійне виробництво почалося у 2019 році. Протикорабельна крилата ракета Р-360 «Нептун» була введена в експлуатацію ​​ВМС України у березні 2021 року і вона досягла бойової готовності незадовго до початку війни. Однак програма розробки балістичної ракети малої дальності «Гром-2» (експортна версія якої відома як «Сапсан») застрягла на затяжній стадії розробки через невизначеність фінансування й термінів.

Структурні обмеження в українській ракетній промисловості були значними. Глибока історична залежність від російських комплектуючих та ринків була серйозно порушена після 2014 року і лише частково відновлена ​​до 2022 року. Тим не менш, можливості зберігалися завдяки кваліфікованій робочій силі, старим, але добре оснащеним підприємствам, зростанню внутрішнього попиту після 2014 року та інтересу до експорту, як-от переговори з Індонезією щодо програми «Нептун» у 2021 році.

2022: Ракетна промисловість України під ударом

Проблеми з якими зіткнулася українська ракетна промисловість загострилися з початком війни. Росія, ймовірно, зробила скоординовані зусилля щодо дезорганізації та знищення української ракетної промисловості у перші місяці війни, хоча подробиці залишаються невідомими.

Одним із підтверджених випадків стала ракетна атака на завод «Південмаш» у Дніпрі у листопаді 2022 року, де, крім іншого, вироблялися ракетні двигуни та рідке паливо. Також є повідомлення про те, що на початковому етапі війни об’єктом нападу стала інфраструктура, яка пов’язана з програмою «Гром-2», зокрема завод із виробництва твердого палива у Дніпрі, що призвело до зриву програми.

В умовах воєнного хаосу та гострої конкуренції між промисловістю та збройними силами за мізерні кошти та ресурси, розширення ракетної промисловості України було серйозною проблемою. Поточні програми, такі як «Гром-2», мабуть, були перетворені на проекти прискореного виробництва, спрямовані на якнайшвидше створення готової до застосування ракети.

Україна практично відразу розпочала масштабування та модифікацію протикорабельної крилатої ракети «Нептун», як для збільшення виробництва, так і для адаптації конструкції до застосування на наземних об’єктах. Потоплення ракетного крейсеру «Москва» у 2022 році, ймовірно, викликане двома ракетами «Нептун», підтвердило ефективність системи на морі, хоча це не означає, що вона автоматично застосовується до наземних умов.

Інформація про оригінальну навігаційну систему Р-360 «Нептун» неоднозначна. Невідомо, чи була вона оснащена супутниковим приймачем або повністю покладалася на інерційний вимірювальний блок для наведення у польоті, перш ніж активна головка самонаведення радіолокації включилася на кінцевому етапі заходу на посадку. Якби супутникова навігація не використовувалася, то інтеграція завадостійкого приймача GPS могла бути одним із перших пріоритетів, ймовірно, поряд з інтеграцією головки самонаведення кінцевого ступеня, оптимізованої для наземних атак.

У будь-якому випадку про підтверджене розгортання оптимізованих для атаки наземних цілей ракет «Нептун» повідомлялося лише у серпні 2023 року і це свідчить про те, що ця модифікація забрала багато часу. Одна з теорій того, як Україні вдалося атакувати авіабазу Саки у серпні 2022 року, полягає у тому, що для цього використовувалися ракети «Нептун» та/або «Грім-2», але ця теорія залишається непідтвердженою і, отже, має гіпотетичний характер.

2023–2024: Створення можливостей для самостійного завдання ударів

Українська ракетна промисловість, мабуть, не досягла значного прогресу в період з лютого 2022 року до травня 2023 року. Чи це було пов’язано, насамперед, з російськими атаками на галузь, нестачею фінансування та ресурсів, структурними проблемами чи поєднанням усіх цих факторів, на основі наявної в даний час інформації, складно визначити.

Україна почала створювати серйозні неядерні ударні засоби великої дальності тільки у травні 2023 року, коли отримала від Великобританії крилаті ракети Storm Shadow для атаки наземних цілей, а у липні 2023 року розпочалось постачання ракет SCALP-EG із Франції. Великобританія, поставила близько 200–300 ракет кількома партіями, тоді як Франція поставила близько 50 крилатих ракет. Італія надала аналогічну кількість зі свого арсеналу, хоча це було підтверджено лише згодом.

Проте до кінця 2023 року Україна, схоже, відновила розширення вітчизняного виробництва ракет та безпілотників великої дальності, цього разу з більшою рішучістю та, ймовірно, з великим фінансуванням. На це, ймовірно, вплинуло (хоч і не виключно) поєднання щонайменше чотирьох факторів:

• Доведений військовий та політичний успіх ударів Storm Shadow/SCALP-EG. Більше того, до середини 2023 року перший серійний український безпілотник великої дальності UJ-26 Bober також демонстрував перспективні успіхи.
• Усвідомлення того, що європейська підтримка ударів великої дальності не буде безмежною через виснаження арсеналів у Західній Європі, у поєднанні з рішенням не відновлювати великомасштабне виробництво ракет у Франції та Великобританії.
• Зростання розуміння того, що, незважаючи на перспективні початкові сигнали, Німеччина не постачатиме ракети Taurus KEPD-350 для завдання ударів великої дальності, що перевищує можливості Франції, Італії та Великобританії.
• Усвідомлення того, що західні ракети, ймовірно, завжди будуть мати обмеження стосовно націлювання та суворого контролю.

У підсумку, Україна розпочала амбітну програму модернізації своїх можливостей далекого та глибокого удару, в основному орієнтованої на вітчизняних постачальників ракет й технологій далекобійних безпілотників. Звертаючись до іноземних виробників, Україна більше покладалася на стартапи та масштабовані виробництва, ніж на європейських чи північноамериканських виробників ракет. Одним із прикладів є зареєстрована у Нідерландах компанія Destinus, яка, як відомо, постачала далекобійні безпілотники LORD та міні-крилаті ракети Ruta.

2024–2025: Розширення застосування легких ракет та безпілотників великої дальності

До кінця 2024 року ракетна програма почала приносити плоди: Україна змогла придбати значну кількість міні-крилатих ракет і безпілотників великої дальності.

Зі серпня 2025 року Україна прийняла на озброєння низку безпілотників великої дальності, включаючи Ан-196 «Лютий» (іноді найпопулярніший безпілотник великої дальності), FP-1, UJ-26 «Бобер» та AQ-400 «Коса». Їх доповнюють міні-крилаті ракети «Рута» і «Пекло».

Поєднує ці можливості їх порівняно невеликий розмір. Незважаючи на значну дальність, яка часто дорівнює або навіть перевищує дальність західних систем, їм не вистачає значної вантажопідйомності або високої швидкості.

Наприклад, більшість вищезгаданих систем мають корисне навантаження менше 100 кг, а іноді лише 10–20 кг, і розвивають швидкість до 600 км/год (причому міні-крилаті ракети значно швидші за далекобійні безпілотники). На відміну від них, Storm Shadow/SCALP-EG може доставляти корисне навантаження масою 450 кг на відстань 560 км, зберігаючи високу дозвукову швидкість (приблизно 800-900 км/год) протягом усього польоту.

Це безпосередньо впливає на здатність українських ракет і безпілотників, що вражає. Низька кінцева швидкість обмежує здатність боєголовки глибоко проникати у конструкції до детонації, таким чином, знижуючи її руйнівну дію. Обмежена вантажопідйомність зменшує радіус ураження та полегшує ремонт після атаки.

Хоча українські дальні удари могли дезорганізувати російські військові позиції та неодноразово пошкоджувати критично важливу інфраструктуру, особливо об’єкти газової та нафтової промисловості РФ, вони рідко призводили до повної руйнації.

Утім, останніми тижнями Україна відновила масштабні атаки на російські нафтопереробні заводи, і навіть легші ракетні системи та безпілотні літальні апарати інколи завдавали значних збитків, особливо при використанні у точкових атаках. Тим не менш, відсутність важкої ракетної системи у серійному виробництві, яка поєднує велику дальність, високу вантажопідйомність і швидкість, залишається помітною і неоптимальною з точки зору України.

2025-?: Вступ в епоху важких крилатих ракет

Виняткова залежність України від легких ракетних систем та далекобійних безпілотних літальних апаратів після вичерпання запасів західних систем стала тим контекстом, у якому сприйняли новину про крилату ракету FP-5 Flamingo і це пояснює ажіотаж навколо цієї системи озброєння.

Якщо «Фламінго» відповідатиме специфікаціям виробника (дальність 3000 кілометрів, корисне навантаження 1150 кілограмів), і ракета зможе вироблятися у великих кількостях, то вона стане першою серійно виробленою в Україні важкою ракетною системою.

Продовжується також робота над першою українською ракетою малої та середньої дальності «Гром-2» (або її модифікацією). Раніше планувалось, що ракета надійде у серійне виробництво у червні 2025 року, але відтоді про неї мало чути, якщо не брати до уваги заяв з боку Росії у серпні 2025 року про те, що кілька виробничих об’єктів, пов’язаних із «Громом-2», було знищено.

25 серпня 2025 року Україна також презентувала «Довгий Нептун» – ракетний комплекс дальністю у 1000 кілометрів, який створений на базі оригінальної ракети Р-360 «Нептун».

Повідомляється, що також ведеться робота над крилатою ракетою «Коршун» для ураження наземних цілей, що базується на технологіях радянських ракет Х-55 (і Х-555). Хоча точні характеристики поки що невідомі, вона, ймовірно, зможе доставляти 480-кілограмову боєголовку на відстань не менше ніж 700–1000 кілометрів, якщо не значно більше.