Мета візиту — просувати роботу Фонду «Нескорених» (IGF) герцога Сассекського та відзначити одужання та реабілітацію кількох тисяч українських ветеранів

Близько півночі. Йде дощ. Невелика група людей тулиться навколо самотнього придорожнього кафе десь поблизу кордону між Польщею та Україною під мрякою, ділячись коробками чіпсів та пляшками пива. Один із обшарпаних чоловіків вголос дивується, чому власник кафе вирішив закритися саме зараз, коли це, мабуть, було найжвавіше місце в його житті з полоненою та голодною аудиторією. Усі сміються. Виявляється, принц Гаррі може бути досить кумедним. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Це допомагає підтримувати веселий настрій, поки охорона вирішує, як переправити всіх звідси до потяга, який відвезе їх до Києва. Мета візиту — просувати роботу Фонду «Нескорених» (IGF) герцога Сассекського та відзначити одужання та реабілітацію кількох тисяч українських ветеранів, які отримали травми, що змінили їхнє життя, з початку війни з Росією три роки тому.

Через величезну кількість поранених, «Нескорені» стають дедалі відомішими в Україні, а Гаррі, дещо несподівано, досяг статусу культового героя.

Принц Гаррі не любить позувати для постановочних фотографій і не любить їздити на велосипеді; він любить боксувати, аби зняти своє розчарування — це допомагає йому розслабитися.

У приватному житті принц дуже неформальний, походжає у шкарпетках потягом до Києва і назад і жартує про батька. На публіці він має впевнений голос і легкий шарм з незнайомцями, але сам на сам він розмовляє тихо і ставить запитання про людей і про політику. У нього є свої погляди.

Він не такий нещасний, як його любить зображувати деяка преса, але так, він хоче проводити більше часу у Великій Британії. Чи шкодує він, що висловив свою версію історії в такий публічний спосіб? Ні, не шкодує. «Моя совість чиста».

Він трохи розповідає про свою матір, Діану, а також про батька. Якщо «Нескорені» є його професійним пріоритетом, то очевидно, що батько — це особисте.

Але все це випливає на зворотному шляху до Великої Британії; те, що відбувається в Україні, є його безпосереднім занепокоєнням, і не безпідставно.

«Одна з найсумніших речей, які я коли-небудь бачив. Також одна з найкрасивіших»

Статистика вражає, і вона постійно зростає.

Війна в Україні залишила щонайменше 130 000 людей з травмами, які змінили життя, багато з них мають подвійні й потрійні ампутації або спотворені обличчя.

Прем’єр-міністр України Юлія Свириденко звернулася до «Ігор нескорених» за натхненням та допомогою. Чоловіки та жінки, які брали участь в них участь, стали національними героями. Але ці змагання охоплюють лише невелику кількість учасників, а потреба величезна.

Тож Invictus розробляє програми, аби допомогти ветеранам по всій країні отримати доступ до спортивних споруд.

«До участі в кампанії «Нескорені», в Україні не існувало спортивного відновлення та реабілітації. Зараз ми створюємо цілу систему з різними видами тренувань та готуємо команди з усіх видів спорту», – розповідає Руслан Приходько, заступник міністра у справах ветеранів.

І саме тут популярність Гаррі серед українців стає дуже очевидною.

Поранені хочуть з ним поспілкуватись, а батьки загиблих – потиснути руку або обійняти його. Принца вітають та аплодують на кожному кроці, як і його колег.

«Це неймовірно. Ми ніколи не очікували такого рівня визнання. Звичайні люди знають, хто він. Ми, чесно кажучи, не знали, що він став такою знаменитістю. Я думаю, що візит принца Гаррі сюди – це символ перемоги та сили. Люди дивляться на нього та його військовий досвід і бачать, що він не боїться приїхати до України. Так важливо, що він приїхав», – каже Ольга Руднєва, засновниця та генеральна директорка травматологічного центру Superhumans у Львові, який тісно співпрацює з Invictus в Україні.

Заради цього, а також інших справ, якими він захоплений, Гаррі приймає свою роль «на передовій» і виконує її охоче. Одним з його послань є заохочення тих, хто отримав серйозні поранення, знайти своє призначення поза армією.

«Я б сказав, що мені пощастило. Єдине, чого людям не вистачає, коли вони вішають свою військову форму на цвях, – це призначення. Втрата почуття спільноти та членства у команді, а також, звичайно, товариства та адреналіну. Але в основі цього лежить ваша робота, ваша роль – служити меті, більшій, ніж ви самі», – зазначає принц Гаррі.

Зміна ставлення суспільства до людей з інвалідністю – це ще одне основне послання.

«Бачити людей з протезами і травмами, що змінюють життя, стане нормою в Україні протягом наступних десятиліть. Ніхто не повинен соромитися своєї інвалідності. Йдеться про перехід від співчуття до захоплення та поваги», – наголошує Гаррі.

Потреба чоловіків і жінок воювати на війні настільки велика, що деякі з поранених навіть повернулися до армії.

«Багато учасників Ігор Нескорених повертаються до активної служби. Україна стала нашим ключовим стратегічним пріоритетом через потребу, яка тут є», – каже Хелен Д’Ойлі, головний директор з розвитку IGF.

Пізніше команда зупиняється на Майдані Незалежності у самому серці Києва, де виник неофіційний меморіал загиблим. Це зворушливе та постійно зростаюче поле фотографій загиблих, прапорів, послань та квітів.

Гаррі хотів покласти вінок, але натовп навколо нього зростає, він ступає у гущу меморіалу, аби побути на самоті.

«Я хотів знайти місце, щоб покласти вінок у тиші, подалі від усіх. Боже мій, там як у лабіринті. Я не зрозумів, як далеко це зайшло. Чесно кажучи, це одна з найсумніших речей, які я коли-небудь бачив. Але також і одна з найкрасивіших». Війни можна було і потрібно було уникнути», – вважає принц.

Після цього візиту він зникає. Його машина від’їжджає від колони приблизно на годину, а коли він повертається до групи, то сором’язливо мовчить.

Підозрюють, що він поїхав на зустріч із президентом України Володимиром Зеленським. Британський уряд не бажав такої зустрічі. Принаймні, так казали у дипломатичних колах.

Теорія полягала у тому, що надання платформи бунтівнику королівської родини може бути нерозумною політикою в день, коли у Києві також перебувала нова міністр закордонних справ Великої Британії Іветт Купер.

Але лише один британець потрапляє у заголовки новин в Україні.

«Я дуже задоволений собою і мені подобається моє життя»

Візит до Києва відбувається наприкінці насиченого тижня для Гаррі.

З понеділка по четвер він перебував у Великій Британії, беручи участь у низці заходів, пов’язаних з ідеями, які він підтримує. Він також зустрівся зі своїм батьком, королем Карлом, вперше з лютого 2024 року. У нічному потязі, що повертався до Польщі, Гаррі каже, що весь тиждень минув добре, і він сповнений надії з приводу майбутнього.

Під час поїздки деякі представники бульварної преси опублікували статті, які змусили його команду злякатися.

Схоже, це ще більше переконало Гаррі у необхідності протистояти ЗМІ, які, за його словами, несправедливо атакували його та родину.

Принц, разом з Дорін Лоуренс та Елтоном Джоном, серед інших, подає до суду на Associated Newspapers, видавця британських видань Daily Mail та Mail on Sunday.

Судовий розгляд має розпочатися у січні 2026 року.

«Я завжди любив Велику Британію і завжди любитиму її. Було добре знову поєднатися з тими справами, якими я захоплений. Я зміг провести деякий час з людьми, яких знаю так давно. Важко робити це здалеку. Лише у деяких виданнях можна було прочитати, що я пригнічений, або про те, що я не посміхаюся. Це йде від людей, які думають, що знають, про що я думаю і що я відчуваю. Вони помиляються. Я думаю, що частина британської преси хоче вірити, наче я нещасний, але це не так. Я дуже щасливий тим, ким я є, і мені подобається моє життя», – запевняє Гаррі.

Якщо він не завжди здавався веселим, то це не дивно, враховуючи те, через що він пройшов.

«Мені, безумовно, довелося мати справу з деякими дуже стресовими подіями протягом останніх чотирьох років. Була невизначеність через судовий процес і з’ясування певних речей, які справді боліли. Але існує розбіжність між тим, що про мене пишуть, і тим, що думає більшість інших людей. Я відчуваю велику підтримку британської громадськості. Навіть зараз, коли я відчуваю, що мене знищили деякі представники британської преси. Їм вигідно думати, що британська громадськість думає про мене так само, як і вони. Але я цього не відчуваю і не бачу. Наскільки мені відомо, певні представники британської преси намагалися говорити від імені нації. Я думаю, що вони втратили зв’язок з нацією у багатьох питаннях. Вони сподіваються залучити громадськість, але… я думаю, що британська громадськість може говорити і думати самостійно», – розповідає принц.

Він не говорить про свого батька, але, здається, натякає, що хоче і потребує бачитися з ним частіше.

До кінця візиту у нього так багато подарунків, що він хоче їх забрати додому, зокрема кинджал, захований у вишуканій тростині.

Він пояснює це тим, що прослужив 10 років в армії, а також тим, як українці перейняли ідеї Фонду «Нескорені».