Ще 30 років тому Китай був союзником України, запропонувавши власні гарантії безпеки, а 12 років тому країни підписали Договір про дружбу

Китай офіційно дотримується нейтралітету у російсько-українській війні, і Сі Цзіньпін начебто виступив посередником, запросивши президента РФ Володимира Путіна, президента України Володимира Зеленського та президента Сполучених Штатів Дональда Трампа до Пекіна у грудні 2025 року для переговорів. Але співпраця КНР та Росії, прирівнює Пекін до агресора, який схильний до гегемонізму. Про це йдеться в аналітичній публікації Al-Jazeera, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Ще 30 років тому Китай був союзником України, а не Росії. Коли Україна погодилася відмовитися від своєї ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку Росії у 1994 році, то Пекін схвалив цей крок і запропонував Києву зі свого боку гарантії безпеки, якщо на нього коли-небудь нападе ядерна держава.

У 2013 році Україна та Китай підписали Договір про дружбу, зобов’язавшись, що «жодна зі сторін не вживатиме жодних дій, які завдають шкоди суверенітету, безпеці чи територіальній цілісності іншої сторони».

Віта Голод, експертка з китайсько-українських відносин в Університеті Північної Кароліни (США) вважає, що Пекін зрадив обидва зобов’язання.

«Ці зобов’язання досі залишаються здебільшого риторичними і не втілилися у конкретні гарантії безпеки для України. У 2024 році Україна намагалася нагадати Китаю про ці запевнення під час свого звернення до Організації Об’єднаних Націй, закликаючи до спеціальних гарантій безпеки від ядерних держав. Натомість Китай допоміг Росії ігнорувати вторгнення в Україну у Раді Безпеки ООН», – зазначила Голод.

У 12-пунктовому документі, опублікованому Китаєм у лютому 2023 року, він відмовився засудити агресію Росії та повторив тези Кремля, такі як початок мирних переговорів без попередньої умови виведення російських військ з України.

«Пекін не має достатньої довіри, аби виступати чесним посередником між Україною та Росією. Я не думаю, що він діяв як гарант. Навпаки, він відмовився від України», — стверджує Пламен Тончев, експерт з питань Китаю в Інституті міжнародних економічних відносин в Афінах.

«Стратегічний скептицизм» України щодо Китаю

У червні 2024 року Україна спробувала залучити країни світу до мирної конференції, організованої Швейцарією. Китай вирішив відмовитись від участі, і Україна звинуватила його у тиску на інші азійські країни, щоб вони утрималися. Під час виступу у Сінгапурі Зеленський розкритикував Росію за «використання китайського впливу в регіоні, щоб зірвати мирний саміт».

Сі зустрічався з Путіним, якого європейські лідери відкрито називають воєнним злочинцем, п’ять разів з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

«Україна перейшла від обережності до відкритого стратегічного скептицизму. Китай більше не розглядається як потенційний посередник, а як стратегічний супротивник, замаскований під нейтральну риторику. Таким чином, Україна поглиблює свою інтеграцію з НАТО, приєднується до рамкової програми реконструкції G7 та бере участь у технологічній та оборонній співпраці з індо-тихоокеанськими демократіями в рамках антиревізіоністської коаліції», – пояснює Веліна Чакарова, засновниця віденської прогностичної компанії For a Conscious Experience.

Матеріальні інтереси

Китай швидко перейшов від дипломатичної підтримки та політичної реабілітації Росії до матеріальної допомоги.

Ще у лютому 2023 року тодішній державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що КНР розглядає можливість постачання зброї до РФ.

«США не мають права вказувати Китаю, що робити», – відповів на цю заяву Ван Веньбінь, речник Міністерства закордонних справ КНР.

У квітні 2024 року Україна звинуватила Китай у відправленні артилерійських снарядів та пороху до Росії та запровадила санкції проти трьох китайських компаній.

Європейський Союз у травні 2024 року включив китайські компанії до 17-го пакету санкцій за постачання товарів подвійного використання у РФ.

Китай заперечив постачання смертоносної зброї та заявив, що суворо контролює експорт товарів подвійного використання.

Але в журналістському розслідуванні Reuters йдеться про те, що китайські компанії підтримують виробництво російських безпілотників, постачаючи двигуни, помилково позначені як «промислові холодильні установки», на російські заводи з виробництва безпілотників.

Китай також допоміг РФ фінансово, відмовившись приєднатися до ЄС та США у забороні імпорту російських енергоносіїв.

Ба більше, Путін і Сі нещодавно підписали угоду про будівництво нового газопроводу «Сила Сибіру-2», який постачатиме Китаю до 50 мільярдів кубічних метрів газу на рік. А 29 серпня 2025 року Китай отримав свою першу партію зрідженого природного газу з російського проекту Arctic LNG 2.

«Росія зміцнює свою політичну та економічну залежність від Китаю, який диктує низькі ціни, умови й терміни», — наголосив Андрій Коваленко, керівник Українського центру протидії дезінформації.

Ця залежність може виходити за рамки доходів від енергетики та промислового виробництва. Україна підозрює, що Китай шпигує від імені Росії. У вересні 2024 року Зеленський заявив, що китайські супутники фотографують українські атомні електростанції, можливо, готуючись до російського удару.

У липні 2025 року Служба безпеки України (СБУ) заарештувала громадян Китаю після того, як нібито виявила в їхніх мобільних телефонах секретні документи зі специфікаціями української ракетної системи «Нептун».

Борг Китаю перед Україною

Окрім «проросійського нейтралітету Пекіна», Китай проігнорував історичний борг перед Україною.

«Китай багато винен Україні. Зараз він не був би рівноправним конкурентом США без значного перенесення технологій з України», – зазначив європейський експерт з питань Китаю на умовах анонімності.

У 1998 році громадянин Китаю купив в України корпус недобудованого радянського авіаносця «Варяг» і відбуксирував його до КНР, нібито для перетворення на казино.

«Судно пізніше було відремонтовано, мілітаризовано та спущено на воду під назвою «Ляонін», що заклало основу для сучасної авіаносної програми Китаю та модернізації ВМС», – розповіла Голод.

На думку Чакарової, такий епізод продемонстрував використання Китаєм пострадянської слабкості для створення власного військового потенціалу з використанням українських технологій.

«Це була стартова точка в стратегії Китаю щодо створення бойових груп авіаносців та підвищення оперативної сумісності його військово-морських і повітряних сил», – додав Тончев.

У 2016 році китайська авіаційна компанія Beijing Skyrizon Aviation прагнула придбати контрольний пакет акцій української компанії «Мотор Січ» – одного з провідних світових виробників двигунів для вантажних літаків та гелікоптерів. Україна під тиском США зупинила продаж «Мотор Січі» та націоналізувала компанію, а Beijing Skyrizon Aviation подала до суду на Україну на 4,5 мільярда доларів.

Того ж року китайський виробник побутової техніки Midea придбав провідну німецьку компанію з виробництва робототехніки Kuka, а державне підприємство China Ocean Shipping Company купило управління порту Пірей у Греції, щоб полегшити китайський експорт до Європи.

Капітальні витрати Пекіна мали далекосяжні політичні наслідки: східноєвропейські країни, такі як Угорщина та Греція, почали дотримуватись відмінних політичних поглядів щодо Китаю.

«Якщо нам не вдасться розробити єдину стратегію стосовно Китаю, то Китай досягне успіху в розділенні Європи», – заявив міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель.

Франція, Німеччина та Італія запросили загальноєвропейський механізм перевірки іноземних злиттів та поглинань, а ЄС оголосив Китай країною з неринковою економікою.

«Сьогодні між Україною та Китаєм немає активної військової чи конфіденційної технологічної співпраці. Відносини значно охолонули», – повідомила Голод.

Були й інші інтереси.

«До 2021 року Китай виступав найбільшим імпортером українського ячменю та кукурудзи. Українська соняшникова олія, залізна руда і титан мали вирішальне значення для продовольчої безпеки та промислової бази КНР. Усі ці товари зараз надходять із Росії», – підкреслила Чакарова.

Імпорт Китаю з України наразі становить 4 мільярди доларів – це лише частина від 130 мільярдів доларів, які він витрачає на російський імпорт.

У чому ж тоді полягає гра Китаю в Україні? Здається, він займає збалансовану позицію. Китай допоміг відмовити Путіна від будь-якого застосування ядерної зброї. Він не визнав анексію чотирьох областей України, на які претендує Росія – Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської. Він зацікавлений у відбудові України. Він готовий провести переговори та, можливо, надіслати війська до миротворчих сил.

«Деякі з цих позицій керуються егоїзмом. Підтримка Китаєм територіальної цілісності України та відмови від сепаратизму влаштовувала обидві сторони, враховуючи Тайвань. Проте, стратегічно, Китай підтримує Росію, щоб виснажити Захід», – підсумував Тончев.